Мочульский Константин (fb2)

- Мочульский Константин [Справочник-дайджест] 20 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:





МОЧУЛЬСЬКИЙ Костянтин Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Літературознавець, філолог.

З педагогічної родини. Батько, Мочульський В., – професор.

Народився 28 січня (9 лютого) 1892 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 21 березня 1948 р. в м. Комбо (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1914).

Працював викладачем Петроградського (1916-1918), Новоросійського (1918-1920), Софійського

(1920-1922), Сорбоннського (1924-1940) університетів.

Друкувався в газеті «Одеський аркуш», журналах «Російська думка», «Сучасні нотатки»,

«Кільце».

Як літературознавець дебютував доробком «Histoire de la literature russe» (1934).

Потім настала черга наступних книг: «Духовний шлях Гоголя» (1934), «Володимир Соловйов.

Життя й вчення» (1936), «Великі російські письменники XIX століття» (1939), «Достоєвський.

Життя й творчість» (1942). Після смерті були надруковані праці: «Олександр Блок» (1948),

«Андрій Білий» (1955), «Валерій Брюсов» (1962), «Гоголь. Соловйов. Достоєвський» (1995).

У своїх книгах М. постійно звертався до проблем філософського змісту творчості осіб, про яких

писав, а також філософічності російської літературної традиції взагалі. Його доробки не можна

назвати літературознавчими в точному значенні цього слова, вони мають філософський характер, змістовно розкривають тему релігійно-філософського розуміння творчості.

Пам’яті М. присвячений № 7 журналу «Православна думка» (1949).

Більшовицької революції наш земляк не сприйняв й емігрував: спочатку до Болгарії (1920), а

потім Франції (1924).

Роботи М. вперше у перекладі вийшли у Москві (1995).

Серед друзів та близьких знайомих М. – С. Булгаков, Г. Мацієв, Г. Ахматова, Ж. Шюзвіль, С.

Лифар, Ю. Скобцов, М. Цвєтаєва, С. Кусевицький, М. Гумільов, О. Мандельштам, С.

Андронікова-Гальперін та ін.


***

У НЕЩАСТІ

, з життєвого кредо К. Мочульського

Віра сильнішає у нещасті.


СМИРЕННІСТЬ – ЖАХЛИВА СИЛА, з книги К. Мочульського «Достоєвський. Життя і

творчість»

Зустріч з Христом (у Ф. Достоєвського – авт.) відбулася на каторзі через прилучення до страждань

російського народу...

Пошуки Бога боліснішими; знівеченій душі посилалися благодатні хвилини заспокоєння й любові.

І головне: «сяюча особистість» Христа ввійшла в життя каторжника й зайняла в ній центральне

місце – НАЗАВЖДИ. Зустріч з Христом серед розбійників стала джерелом світла, промені якого

розлилися по всіх його добутках післякаторжанського періоду.

…У процесі самопізнання розкривається особистість, могутня у своєму завданні («образ Божий») і

неспроможна в даності (у гріху). Богоподібність її – у волі, але від волі й зло. «Отут диявол з

Богом бореться, а бойовище – серця людей», – говорить Митя Карамазов.

Самопізнання є прийняття боротьби, життєве викорінення добра й зла. Ось чому романи

Достоєвського – «романи-трагедії»... Всі вони – акти єдиної духовної трагедії, одкровення

«глибокого таїнства його душі».

Немає у світовій літературі історій повніших «захоплюючого інтересу».

…Ця лагідна людина (князь Мишкін – авт.), хвороблива й безпомічна, як дитина, породжує

навколо себе вихор пристрастей і подій. Його безсилля стає страшною силою. «Закон князя» не

може співіснувати з законом занепалого світу, їхнє зіткнення неминуче, трагічна боротьба

вирішена.

Люди, які втратили Бога, втратили реальність: вони живуть серед фантазмів і фікцій. Їхні

відносини й порядки засновані на умовностях. Князь, щоправда, ще вторгається в світ неправди.

Люди тягнуться до нього, як до світла, і відштовхуються від нього, як від ворога. «Смиренність –

страшна сила», – говорить він. Вища реальність знищує нижчу, правда вбиває неправду. Лагідний

князь одним своїм існуванням підриває основи грішного миру.


ДУША ЖИЛА В МІСТИЧНИХ МРІЯХ, з книги К. Мочульського «Володимир Соловйов.

Життя і вчення»

Він (В. Соловйов – авт.) жив у казковому світі, в якому всі предмети оживали й вступали в гру: ранець звався Гришею, олівець був Андрійком.

Начитавшись «Житій Святих», хлопчик уявляв себе аскетом у пустелі, уночі скидав із себе ковдру

й мерз «у славу Божу». Фантазія розвилася в нього дуже рано: він розігрував усе, що йому читали; то він був російським селянином і поганяв стілець, наспівуючи, то іспанським ідальго, котрий

декламував кастильські романси...

На поверхні були ігри з братами й сестрами, казки й вірші, а в глибині душа дитини жила в

таємничому світові, у баченнях і містичних мріях, і ця «нічна свідомість», напівдійсність й

напівсон, почуття, майже невимовні словами, і визначили всю його подальшу долю.

ВІДМОВА ВІД «ЗАТИШКУ ТЕМНОСИНЬОЇ КІМНАТИ», з рецензії К.

Мочульського «Анна Ахматова. «Anno Domini»

Цей збірник складається з трьох




MyBook - читай и слушай по одной подписке