Лучич Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЛУЧИЧ Василь Пантелеймонович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург, публіцист, актор. Театральний псевдонім – Далматов.

З міщанської родини.

Народився 1 (13) серпня 1852 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 14 (27) лютого 1912 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Тихвінському цвинтарі.

Навчався в одеських Рішельєвському ліцеї й Реформаторському училищі.

Працював актором Московського загальнодоступного театру (1873-1876), Пушкінського театру

(1880-1881), Театру Ф. Корша (1881-1884), Олександрійського театру (1884-1894; 1901-1912).

Обіймав посаду директором театральної школи ім. Суворіна.

Один з фундаторів петербурзького Малого театру (театру Літературно-художнього товариства).

Друкувався в газетах «Театр і життя», «Новий час», «Театральний маленький світ», журналах

«Нива», «Театр і мистецтво», «Весь світ», «Журнал театру Літературно-художнього товариства».

Як літератор дебютував драмою «Над урвищем, або Як кохав, так і годував» (1875).

Потім настала черга комедій «Біс корисливості оплутав» (1882), «Облава» (1891), драми «Труд і

капітал» (1883), збірника «Твори. П’єси» (1891), повісті «По той бік куліс» (1903), мініатюр

«Пробудження душі» (1908-1909), «Загибель на морі» (1910), нарисів «Юлія Пастрана» (1904),

«Офелія» (1905).

Відомі публіцистичні статті Л., серед яких: «По спеціальні закони для акторів», «Про права

акторів» (обидві – 1900), «Чи можна жити? Пам’яті В. Ф. Комісаржевської» (1910).

Як актор дебютував в любительських спектаклях (1868). Грав на сценах Єлизаветградського,

Мінського, Воронезького, Пензенського, московського Пушкінського, Петербурзького

Олександрінського театрів (1901-1912). Кращі ролі – Гамлет («Гамлет» В. Шекспіра), Лір

(«Король Лір» В. Шекспіра), Іван Грозний («Смерть Грозного» О. Толстого), Ноздрьов («Мертві

душі» М. Гоголя), Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя), Ракітін («Місяць в селі» І. Тургенєва), Кречинського («Весілля Кречинського» О. Сухова-Кобиліна), Мармеладов («Злочин і покарання»

Ф. Достоєвського), Любін («Провінціалка» І. Тургенєва).

Зазнав утисків з боку влади: його п’єсу «Труд і капітал « заборонила цензура (1905).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – П. Гнідич, В. Гіляровський, О. Потєхін, І. Казанцев, М.

Свободіна-Баришова, В. Гольцев, М. Єрмолова, В. Попова, І. Горсткін, М. Свободіна, В. Топорков

та ін.

***

ПОВАЖАЙ ІНШИХ

, з життєвого кредо В. Лучича

Поважай працю інших, і тебе поважатимуть.

НЕ ПРОХОДЬ ПОВЗ ГОЛОДНОГО, з «Катехізису актора» В. Лучича

Актор, котрий, одержуючи платню, недобросовісно ставиться до справи, – дармоїд і злодій.

Антрепренер, який не сплатив платні, – грабіжник.

Будучи ситим, не проходь байдуже повз голодного.

Не скорочуй життя ближнього твого ненавистю, заздрістю, образами і зрадою.

Полегшуй шлях початківцям сцени, якщо вони того варті.

ПОЧИНАВ СУФЛЕРОМ, з розвідки Н. Безвершенко «Дворянський дім»

В ньому ще в першій половині XIX століття розміщувалися дворянські депутатські збори (Мінськ

– авт.). Тут велися родовідні книги і видавалися документи, що підтверджували приналежність до

дворянства. Двоповерховий кам’яний будинок мав в своєму розпорядженні просторий зал, в якому

давали спектаклі заїжджі артисти. У театральному сезоні 1869-1870 років в тутешніх спектаклях

був зайнятий 17-річний Василь Далматов (справжнє прізвище – Лучич) – майбутній відомий актор

і режисер. Правда, тоді на сцену «дворянського будинку» він піднімався ще як суфлер.

Згодом актор приїжджав на гастролі в наше місто чотири рази – в 1895, 1897, 1902 і 1904 роках.

Тоді в Мінську працював вже новий театр, відкритий в 1890-му.

В ЗОЛОТОМУ ПЕНСНЕ НА БОЧЦІ З ЛАЙНОМ, з книги В. Гіляровського «Висхідна зірка»

У першому акті я виходив Ролером без слів, одягнений в чорний плащ і капелюх. Сивий сценаріус

Яковлєв виблискував на мене окулярами і попереджувально підняв руку, але я сам слухаю знайомі

репліки, і в той момент, коли Яковлєв опускає руку, я рвонувся на сцену, ніби продовжуючи

дальній біг, перестрибнув групу біля багаття і ще через два стрибки зупинився перед отаманом, високо піднявши руку, з мотузяним зашморгом на шиї, і викарбував на високій ноті:

– Я зірвався з шибениці!

Розбійники з моєю появою