Кузнецов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">Підійшли зрілі роки, треба було, через суспільні вимоги, чимось зайнятися – і Микола Дмитрович

вирішив їхати до Петербургу і вступати до гвардії. Командир гвардійських улан, барон Ессен, на

той час захворів. Кузнєцов прийшов до нього, але його не прийняли, і хлопець замість того, щоб

вступити до гвардії, раптом опинився Академію мистецтв.

На перших же порах він виявив чудові здібності. Професор Чистяков, скоса поглядаючи в класі то

на нього, то на його малюнки, якось запитав:

– Ви живописець чи архітектор?

– Живописець...

– Те-те... малюєте, як живописець, а одягнені, як архітектор.

Учні-архітектори в Академії, треба відзначити відрізнялися чепуристістю костюмів, що було і у

М.Д.

...У 1880-1890-і роки його знали понад усе як портретиста. Позували художникові рідні і добре

знайомі йому люди.

В МІРУ ТАЛАНОВИТИЙ, з інформації на інтернет-сайті art-catalog.ru

Товариство пересувних художніх виставок, яке зіграло величезну роль в розвитку російського

мистецтва, давало художникові можливість серед іншого стати відомим більшому числу

любителів живопису і сприяло у багатьох випадках стійкому матеріальному становищу. Тому воно

було особливе привабливим для молодих митців, котрі розділяли основну вимогу Товариства, –

зображати правду російського життя.

Можливо, і це сприяло тому, що випускник Академії мистецтв Микола Дмитрович Кузнєцов вже в

1883 році стає членом Товариства. В міру відомий і талановитий художник опанував багатьма

видами живописної майстерності.

Його побутові картини, які не несуть особливого викривального навантаження, є живописними

фрагментами з життя селян середньої смуги Росії. Його пейзажі або дійство на тлі природи

відзначені хорошим малюнком, продуманою композицією, ретельним виконанням. Багато

портретів відомих діячів культури М. Д. Кузнєцов писав за замовленням П. М. Третьякова.

ПРОТОТИП КОЗАЦЮГИ, з кореспонденції М. Бубела «Запорожці пишуть листа турецькому

султанові – про картину»

Високий козацюга з пов’язкою на голові – це одеський художник Микола Дмитрович Кузнєцов.

Жартівник, силач, академік Академії мистецтв, професор, керівник класу батального живопису в

Академії.

Кузнєцов товаришував зі всією Одесою, був засновником... Одеського літературно-артистичного

товариства.

До речі, хай вас не вводить в оману його одеське походження і російське прізвище – за

національністю він був греком.

Ця солодка парочка – Глинка з Кузнєцовим – за задумом художника – мали стати

хрестоматійними образами Андрія і Остапа.

ІСТОРИЧНА СТЕПАНІВКА, з розвідки О. Захарова «Стародавні знахідки в Херсоні і губернії»

На початку березня 1896 року недалеко від Рожнових хуторів (зараз з’єдналися з приміським

селищем Степанівка) селяни розрили курган. Знайдені в похованні золоті предмети продали на

переплавлення.

На місце хижацьких розкопок виїхав засновник Херсонського археологічного музею Віктор

Гошкевич. Оглядаючи розритий курган, він знайшов декілька золотих предметів і невелику

статуетку. Все це він передав до петербурзького «Ермітажу», де знахідки викликали сенсацію.

ПЕРЕСУВАВСЯ НА МИЛИЦЯХ, з статті «Про художника» на інтернет-сайті odessaart.narod.ru

Родина Кузнєцових надійно облаштувалося в Одеському повіті. Так, брати Дмитра Михайловича

(батька художника – авт.) – військові, підпоручик Лев Михайлович, штабс-ротмістр Костянтин

Михайлович, поручик Микола Михайлович і землевласники. Самому ж Дмитру Михайловичеві

належали села Новомаринівка, Константинівка, Дмитрівка, Степанівка, Мар’янівка, Пшоняне.

...До маєтку Кузнєцових на польові роботи з Волинської губернії приїхали «заробітчани» ...Серед

робітниць сподобалася Миколі дівчина. Відчуття переросло в кохання. Мати Миколи шлюбу

чинила опір і працівників звільнила. Син, проявивши наполегливість і мужність, повернув

працівників і Ганну – так звали дівчину і його майбутню дружину.

У 1889 році сталася подія, яка, як багато хто вважає, стала переломною для Миколи Дмитровича.

Демонструючи свою силу перед братом і знайомими він, тримаючи на плечах двох чоловік, підняв

з землі тридцятидвопудову пані. В результаті розтягнув зв’язки. Багатьох років опісля цього йому

доводилося пересуватися на милицях. Працювати доводилося сидячи.

ЛЮДИ ЖИВУТЬ, ДОКИ ЇХ ПАМ’ЯТАЮТЬ, з офіційної замітки «Історія створення сайту»