загрузка...
Перескочить к меню

Ковшаров Иван (fb2)

- Ковшаров Иван [Справочник-дайджест] 19K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОВШАРОВ Іван Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Адвокат, священик. Зарахований до лику святих Російською Православною Церквою (1992).

З міщанської родини.

Народився в 1878 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Розстріляний більшовиками 13 серпня 1922 р. на околиці м. Петрограда РРСФР (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Місце поховання – не відоме (ст. Порохова?). Хрест над символічною могилою

новомучеників і сповідувачів російських на братському цвинтарі Олександро-Невської Лаври.

Освіта – вища юридична.

Працював присяжним повіреним, комісаром у єпархіальних справах «для представництва і

захисту загальних прав і інтересів» єпархії (1918) Петрограду, юрисконсультом Олександро-

Невської лаври (1920-1922).

Член правління Товариства православних парафій Петрограда і губернії.

Зарахований до лику святих Російською Православною Церквою (1992).

Заарештований у справі «про спротив при експропріації церковних цінностей» (1922). Засуджений

до вищої міри покарання; через місяць вирок відразу виконали.

День пам’яті К. – 25 січня і 13 серпня.

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Казанський, В. Плотников, Л. Богоявленський, М.

Чельцов, С. Шеїн, Ю. Новицький, М. Чуков, М. Польський та ін.


***

БОГ – ОДИН

, з релігійного кредо І. Ковшарова

Ісус Господь мій... І не буде у мене інших богів.


КОМІСАР ЄПАРХІАЛЬНИХ СПРАВ, з статті Я. Кротова «Словник святих»

Петербурзький адвокат Іван Михайлович Ковшаров і до революції був пов’язаний з Церквою не

лише як парафіянин. Він був юрисконсультом Олександро-Невської лаври. У церковних

організацій було багато власності, добре оплачувалися й адвокати, які допомагали вирішувати

конфлікти, що виникали навколо цієї власності.

Після більшовицького перевороту всі конфлікти закінчилися: власність у Церкви відібрали.

Мільйони людей, котрі вважалися церковними, виявилися атеїстами. Ковшаров же весною 1918

року став в єпархії Петрограду «комісаром з єпархіальних справ» – назва посади, очевидно,

повинна була створювати у більшовицьких комісарів прихильність до того, що «звучить по-

свійському». Комісари, проте, виявилися не такими простими.

...У 1922 році Ковшарова розстріляли у справі митр. Веніаміна Петроградського, зробивши одним

з чотирьох головних «злочинців». Винен він був у тому, що нова влада хотіла їсти. Ковшаров

входив до правління Товариства об’єднаних православних парафій Петрограду, а це правління на

суді оголосили бандою, яка намагалася організувати опір владі, котра вилучала коштовності у

Церкви.

На процесі Ковшаров не думав про те, що колись його зарахують до лику святих – в 1922 році це

здалося абсурдним... Можливо, він не вірив й у те, що загроза розстрілу реальна. Можливо, він

просто був міцною людиною, в усякому разі, на суді говорив холоднокровно... Можливо, це

прикривало нервозність: під час допиту він кілька разів хапався за серце.


ВИСТУПАВ ЗА КОМПРОМІС, з статті «Ковшаров Іван Михайлович» на ru.wikipedia.org

Був серед членів правління Товариства об’єднаних православних парафій Петрограду, котрі

виступали за компроміс з владою з питання про допомогу голодуючим, за добровільні

пожертвування на цю справу.

6 березня 1922 супроводжував митрополита Веніаміна в Смольний на переговори про вилучення

церковних цінностей з членами комісії «Помгола» Ради Петрограду. Надавав юридичну допомогу

митрополитові й іншим церковним діячам.

Характеризувався як людина розумна, переконана, рішуча. За словами протопресвітера Михайла

Польського, Ковшаров, «з першої ж хвилини процесу давав ...влучні за змістом і часто їдкі за

формою відповіді».

У своєму виступі детально розібрав доводи звинувачення, винним себе не визнав і закінчив

словами: «Для братської могили в шістнадцять чоловік матеріалу для звинувачення мало»

(звинувачення вимагало 16 смертних вироків).


ШКІДЛИВІ І НЕБЕЗПЕЧНІ, з «Протоколу наради з питання про можливість пом’якшення

покарання церковників Петрограду, засуджених до вищої міри покарання 5-го липня 1922 г.» від

12 липня 1922 р.

Строго таємно

1) Вирок, ухвалений Трибуналом Петрограду від 5-го липня 22 р., нарада знаходить цілком

правильним і доцільним. Всіх осіб, засуджених до вищої міри покарання, вважає шкідливими і

небезпечними і такими, які за політичної кон’юнктури, що виникла, підлягають абсолютному

усуненню; але якби з політичних міркувань визнано було необхідним піти в максимальній мірі

назустріч клопотанню більш лояльних шарів духівництва і, зокрема, вищого Церковного

управління і групи «Жива церква», то з числа десяти засуджених до вищої міри покарання, нарада

знаходила б можливим пом’якшити долю лише відносно шести наступних осіб: 1) Чельцова

Михайла, 2) Огнєва, 3) Богоявленського, 4) Плотникова, 5) Чукова і 6) Єлачича, а відносно

громадянина Казанського (митрополита Веніаміна), Новицького Юрія Петровича – професора

Університету Петрограду, голови православних приходів, Ковшарова Івана Михайловича –

колишнього повіреного присяги і члена Правління православних приходів і Шеїна Сергія

Павловича (архімандрит Сергій) – кол. члена Державної Думи (націоналіст), – як осіб, котрі

надихали, керували і цілком свідомо вели контрреволюційну політику під церковним прапором,

нарада знаходить пом’якшення їм міри покарання недоцільним.

П. Красиков.

Самсонов

Михайло Галкін. М. Поп.


СТАЛІН: ВИРОК ВИКОНАНО, з дослідження М. Покровського «Політбюро і Церква»

5 березня 1922 року митрополит (Веніамін – авт.) одержав офіційне запрошення прибути назавтра

до «Помгол»у для участі у виробленні порядку виконання декрету про церковні цінності. 6

березня митрополит з’явився в Смольний у супроводі декількох осіб (серед яких знаходився

колишній... Іван Михайлович Ковшаров). Владика надав комісії «Помгол»а власноручно написану

і підписану заяву. У цьому папері, викладеному у вельми коректному тоні, указувалося на те, що:

по-перше, Церква готова пожертвувати для порятунку тих, що голодують, все своє надбання; по-

друге, для заспокоєння віруючих необхідно, проте, аби вони усвідомили жертовний характер

цього акту; і, по-третє, для цієї ж мети потрібно, щоб в контролі над витрачанням церковних

цінностей брали участь представники від віруючих.

В кінці своєї заяви Владика указував, що якщо, понад сподівання, вилучення носитиме

насильницький характер, то він благословити на це свою парафію не може.

...Більшість були посаджені під варту...

В середу 5 липня 1922 року Революційний Трибунал Петрограду, який розглядав справу

підсудних, визнав, що митрополит Веніамін, він же громадянин Казанський, спільно з Правлінням

Товариства парафій Російської Православної Церкви в особі його активної групи – голови

правління Новицького, членів Ковшарова та інших, виконуючи директиви явно

контрреволюційного змісту, спрямованих проти існування робітничо-селянської влади, що

надходили від патріарха Тихона, поставили собі за мету як виконання цих директив, так і

розповсюдження ідей, направлених проти Декрету радянської влади від 23 лютого 1922 року про

вилучення церковних цінностей. Своїми діями підсудні хотіли викликати народне хвилювання для

створення єдиного фронту з міжнародною буржуазією проти радянської влади.

Як головні винуватці непокори при вилученні церковних цінностей були засуджені до вищої міри

покарання – розстрілу...

...Політбюро ухвалою від 13 липня 1922 року погодилося з цією пропозицією і одночасно

доручило «секретаріату ЦК переговорити з Президією ВЦВК на підставі доповіді комісії».

Переговори з ВЦВК були необхідні, оскільки там знаходилися на розгляді численні клопотання

про помилування всіх засуджених і за законом іменному найвищому органу радянської влади

належало тут останнє слово.

На ухвалі Політбюро від 13 липня наступного дня І. В. Сталін накреслив: «Строго Таємно.

Виконано. І. Ст. 14/VII».


ЗНУЩАВСЯ З КАТІВ, уривок з книги В. Степанова (Русака) «Свідоцтво звинувачення»

Професор кримінального права університету Петрограду, голова правління православних парафій

Петрограду Ю. П. Новицький, спокійний, ясний і твердий в своїх поясненнях колишній

петербурзький повірений присяги І. М. Ковшаров, котрий наперед підкорився своїй долі, –

сміливо дивився в обличчя цієї «долі» і не скупився на повний гіркоти сарказм. Все це – жертви,

які були приречені на смерть, на радість «Ново-обновлювальній живій церкві».

...І. М. Ковшаров заявив, що він знає, яка доля його чекає. І якщо він і давав пояснення на свій

захист, то виключно заради того, аби закріпити в суспільній свідомості, що він помирає

безневинним.

...У ніч з 12-го на 13-е серпня митрополита Веніаміна, архімандрита Сергія, Новицького і

Ковшарова вивезли з в’язниці і розстріляні в декількох верстах від Петрограду.

Є відомості (повідомлені в обстановці, яка гарантує їх достовірність) про останні хвилини

розстріляних.

Новицький плакав, його гнітила думка про те, що він залишає круглою сиротою свою єдину 15-

річну доньку. Він просив передати їй на спомин пасмо свого волосся і срібний годинник.

Батько Сергій голосно молився: «Пробач їм, Боже, не відають бо, що творять!»

Ковшаров знущався з катів...

Побоюючись збудження робочих мас Петрограду виконанням вироку, були пущені чутки, що

митрополита відвезено до Москви.


АДВОКАТ-ДИЯВОЛ, бувальщина

Коли 10 червня Олександр Іванович Введенський (сумнівний захисник підсудних – авт.) виходив

з Ревтрибуналу, в голову його ударив камінь, кинутий з натовпу.

Жінку, що кинула камінь, заарештували.

На допитах вона твердила, що побачила диявола і тому й жбурнула в нього камінь.

– Ви кинули камінь в громадянина Введенського! – говорив слідчий.

– Ні! – затято відповідала жінка. – Я кинула камінь в диявола.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...