Зоргенфрей Вильгельм [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЗОРГЕНФРЕЙ Вільгельм Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Поет, перекладач. Псевдоніми – ZZ, Гільом ZZ.

З лікарської родини. Батько, Зоргенфрей О., – військовий медик.

Народився 30 серпня (11 вересня) 1882 р. в м. Акермані Бессарабської губернії Російської імперії

(нині – м. Білгород-Дністровський Одеської області України).

Розстріляний в застінках НКВД 21 вересня 1938 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-

Петербург РФ).

Закінчив Псковську гімназію (1900), навчався на фізико-математичному факультеті

Петербурзького університету (1900-1901), закінчив Петербурзький технологічний інститут (1901-1908).

Працював викладачем Торгової школи ім. імператора Миколи II (1908-1909), чиновником

Міністерства торгівлі і промисловості (1909-1917), інженером-технологом низки підприємств

(1918-1937).

Друкувався в газетах «Наше життя», «Тиждень», журналах «Глядач», «Прометей», «Маски»,

«Питання життя», «Молот», «Російська думка», «Золоте руно», «Нотатки мрійників», «Перевал».

Як літератор дебютував в газеті «Наше життя» сатиричним віршем «Пробудження потоку» (1904).

Потім настала черга віршів, серед яких найвідоміші «Вечірня пісня» (1905), «Тужливий прибій і

безсилі думки коротші» (1916), «Земля» (1918), статей «Блок» (1922), «О. О. Блок. По пам’яті за 15

років, 1906-1921» (1922).

Наш земляк – автор книги «Страсна субота» (1922).

Перекладав з німецької І. Гёте, І. Гердера, Г. Клейста, Ф. Грільпарцера, К. Хеббеля, Г. Гейне, Б.

Брехта.

Творчість З. пов’язана з поезією символізму, хоча він ніколи не прилучався до естетичних та

ідеологічних декларацій його апологетів.

О. Блок присвятив нашому землякові вірш «Кроки Комнадора» (1916).

Серед друзів та близьких знайомих З. – О. Блок, Л. Щерба, К. Чуковський, Б. Лівшиць, Є. Іванов, А. Кублицька-Піоттух, Б. Бюрно, В. Пяст (Пестовський) та ін.

***

ЧІТКИХ ПЕРЕКОНАНЬ НЕ МАЮ,

з політичного кредо В. Зоргенфрея

Мені важко якимось терміном визначити свої політичні переконання, оскільки строго виробленої

чіткої політичної платформи у мене немає.

ГРУДЕНЬ, вірш В. Зоргенфрея «Вийти опівночі»

Выйди в полночь. Площадь белая

Стелет саван у реки.

Гулко ночь обледенелая

Застучит в твои виски.

Месяц, облаком завешенный,

Глянет в дымное кольцо,

И, волнуясь, ветер взбешенный

Бросит снег тебе в лицо.

Стань, окованная холодом,

Там, где вскинут черный мост

Стихнет ветер. Пыльным золотом

Загорятся пятна звезд.

Над перилами чугунными

Перегнись и посмотри:

Вдоль реки цепями лунными

Зыбко пляшут фонари.

Свищет снег по дальним линиям,

Стынет, шепчется вода,

И, окутанные инеем,

Гулко плачут провода.

Что ты ждешь? Свистками грубыми

Утро рвет волшебный бред.

Там, над каменными трубами,

Встал мигающий рассвет.

Переулками разрытыми

Ночь из города ползет.

И кровавыми гранитами

Расцветает небосвод.

Хмуро камни просыпаются,

Стынет сердце… Отдохни.

За рекою зажигаются

Безнадежные огни.

В зеркала свинцово-синие

Слепо смотрится заря –

Это встал в короне инея

Белый призрак Декабря.

НЕОЧІКУВАНО, вірш В. Зоргенфрея «Приходить, як колись»

Приходит, как прежде, нежданно —

Будить от тяжелого сна,

И новая радость желанна,

И новая боль не больна.

Но платья темнее надеты

И тени длинней от ресниц,

И в пристальном взоре просветы

Лиловых, закатных зарниц.

Коснется рукою жемчужной,

Фиалками глаз ворожит –

И маятник никнет, ненужный,

И время, жестокое, спит.

Молчания я не нарушу,

Тебе отдаю я во власть

Мою воспаленную душу,

Мою неизбытную страсть.

Дышать твоим ровным дыханьем,

И верить твоей тишине,

И знать, что последним прощаньем,

Придешь ты проститься ко мне.

В тот час, когда ужас безликий

Расширит пустые зрачки,

Взовьешься из черной, из дикой,

Из дикой и черной тоски.

Возникнешь в дыму песнопений,

Зажжешься надгробной свечой,

И станешь у смертных ступеней —

Стеречь мой последний покой.

ХОЛОДНО І ПОРОЖНЬО, з вірша о, Блока «Кроки Командора», присвяченого В. Зоргенфрею

Тяжкий, плотный занавес у входа,

За ночным окном - туман.

Что теперь твоя постылая свобода,

Страх познавший Дон-Жуан?

Холодно и пусто в пышной спальне,

Слуги спят, и ночь глуха.

Из страны блаженной, незнакомой, дальней

Слышно пенье петуха.

...................................................................

Пролетает, брызнув в ночь огнями,

Черный, тихий, как сова, мотор,

Тихими, тяжелыми шагами

В дом вступает Командор...

Настежь дверь. Из непомерной стужи,

Словно хриплый бой ночных часов -

Бой часов: "Ты звал меня на ужин.

Я пришел. А ты готов?.."

На вопрос жестокий нет ответа,

Нет ответа - тишина.

В пышной спальне страшно в час рассвета,

Слуги спят, и ночь бледна.

БЕЗ КОПІЙКИ ЩЕРБАТОЇ, з вірша І. Гете «Вільгельм Мейстер» у перекладі В. Зоргенфрея

Я без гроша, а вы барон,

У вас отличья, титул, честь,

Недаром вас приблизил трон

И вам земель своих не счесть.

Наследный замок ваш – краса,

Кругом него поля, леса.

Я без гроша, но мне, барон,

Подчас завидуете вы:

Ведь я природой одарен

Так щедро, с ног до головы,

Я духом светел, хоть и наг;

Я беден, да – но не бедняк.

Так вот, любезнейший барон,

Не будем оба горевать:

Ваш род судьбою вознесен,

А для меня природа мать.

Вражда и зависть – не для нас,

У нас различные дороги:

Вы предоставьте мне Парнас,

А я вам – пышные чертоги.

БЛОК МЕНІ НАГАДУЄ ПАСТОРА ХРИСТИАНІЇ, зі спогадів В. Зоргенфрея

У той весняний день побачив я людину (Блока О. – авт.), зросту значно вище середнього; я сказав

би: високого зросту, коли б не широкі плечі й не міцні груди атлета. Гордо, вільно і легко піднята

голова, стрункий стан, легка і тверда хода. Особа, осяяна з глибини світлом блідо-зеленуватих, з

відтінком північного неба, очима. Волосся злегка в’юнке, не довге й не коротке, ясно-горіхового

відтінку.

Під ним – лоб широкий і смуглявий, мовби обпалений загравою думки, з поперечною лінією, яка

йде посередині.

Ніс прямий, великий, дещо подовжений. Контури рота тверді й ніжні – і в куточках його ледь

помітні у той час складки. Погляд спокійний і уважний, гострий, такий, що глибоко западає в

душу.

У матовому забарвленні обличчя, ніби створеного з воску, дивне за гармонійністю своєю

поєднання юнацької свіжості з якоюсь початковою старістю. Такі очі, такі обличчя, пристрасно-

безпристрасні, – на стародавніх іконах; такі профілі, прямі й чіткі, – на уцілілих медалях античної

епохи.

У поєднанні прекрасного обличчя із статною фігурою, одягненої в буденний наряд сучасності, –

темний піджачний костюм з чорним бантом під стоячим коміром, – щось говорить про не

російську північ, можливо – про холодну й таємничу Скандинавію.

Такі, за зовнішнім виглядом, в уявленні нашому, молоді пастори Христианії або Стокгольма.

МОВЧАЗНИЙ І СКРОМНИЙ, зі спогадів К. Чуковського

Він згадується мені як чудова людина, дуже мовчазна й скромна, з тихими словами і м’якими

жестами.

ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ СПРИЙНЯВ ВОРОЖЕ, з протоколу допиту В. Зоргенфрея від 23

травня 1938 р.

Жовтневий переворот 1917 року я сприйняв вороже. Я протестував проти основного в

радянському ладі – проти диктатури пролетаріату, ліквідації приватної власності на засоби

виробництва. …Вирішальним стимулом в активізації моєї боротьби проти радянської влади стала

колективізація.

…Активніший і організований характер прийняла моя антирадянська діяльність на ґрунті

зближення з Бенедиктом Лівшицем.

…У ресторані Будинку Маяковського відкрився (Лівшиць Б. – авт.) мені, що існує політичне

об’єднання літераторів, яке здійснює організовано боротьбу за зміну радянської влади...

…З усіх господарсько-політичних і літературних питань життя нашої країни ми з Лівшицем

знаходили антирадянську мову. У 1935 р. – рік багатий крупними політичними подіями і

загостреної класової боротьби – ми стали побоюватися за свою долю як людей контрреволюційно

налаштованих і проявляли побоювання викриття нашої антирадянської діяльності. Тоді Лівшиць і

я висловлювали свою солідарність з фашистським режимом. Ця солідарність ґрунтувалася на

непохитній боротьбі фашизму з комунізмом. Тому ми повністю розділяли політику Гітлера й

Муссоліні.

…При слушній нагоді я цікавився політичними настроями перекладачів-літераторів. У ділових

розмовах з ними з приводу перекладу тієї чи іншої книги або в процесі сумісного виправлення

перекладів я користувався випадком, аби розкритикувати директиви влади в області літератури і

заводив розмову про ті приниження, які, нібито, відчуває радянський літератор в своїй роботі.

…Схиляючи Бюрно Б. К. на схвалення ним терористичних методів боротьби з радянською

владою, я стверджував, що повалення радянської влади можливе лише за умови смертельної

боротьби з ЦК ВКП(б), і вирішальне значення в цьому плані має фізичне знищення Сталіна.

…Обговорюючи з Лівшицем шляхи і методи можливості повалення радянської влади, ми

прийшли до висновку, що найефективнішим і найрезультативнішим методом є індивідуальний

терор, бо інші методи боротьби не забезпечать усунення Сталіна від керівництва країною. На

репресії, що проводяться в країні по відношенню контрреволюційних елементів ми вирішили

відповісти терором проти керівників радянської влади, в першу чергу, проти Сталіна.

НА СУДІ ПОКАЗАНЬ НЕ ПІДТВЕРДИВ, з книги Е. Шнейдермана «Бенедикт Лівшиць: арешт, слідство, розстріл»

Цей допит (Зоргенфрея В. – авт.), останній у справі Лівшиця, відбувся, як свідчать вступні слова

слідчого, внаслідок поданої обвинуваченим заяви, що містила визнання своєї провини. Звідси

напрошується висновок: за чотири з половиною місяці перебування у Великому будинку

Зоргенфрей потрібних слідству свідчень не дав.

…Відпрацьована на попередніх допитах схема історії «гріхопадіння» набула тут ще більшої

чіткості: незадоволеність радянською владою, зростання антирадянських настроїв, вступ до

підпільної групи, практична діяльність в ній і т.д.

Крім цього, він зайнявся «створенням групи на стороні». Група ця, судячи з відсутності в тексті

олівцевих позначок, не зацікавила слідчих, складалася, окрім нього самого, з трьох його знайомих

– батька й сина Бюрно та Л. І. Щерби. Останнього вже репресували. Бюрно-батько був сліпим. Що

ж до його сина, який працював техніком на заводі, то всю провину в активізації у того

антирадянських настроїв Зоргенфрей взяв на себе.

На суді Зоргенфрей «визнав лише те, що іноді серед знайомих допускав антирадянські розмови, а

приналежність до антирадянської організації заперечував і про її існування свідчень не дав».

НЕ ОБМІНЯВ ДУШУ НА ГАС, з статті Є. Євтушенка «Той, що підгледів дідька»

Дідьки ні-ні, та й виплигували на чернетки Пушкіна.

Федір Сологуб напророкував біса, який розгойдує гойдалки волохатою рукою.

А ось Вільгельм Зоргенфрей підглянув дідька посеред революції, та і не такого вже диявольського, пропахлого сіркою, а простонародного, майже домашнього, від якого пахло горілочкою з царської

монопольки, квашеною капустою і давненько не праними онучатами. Сидів він на паперті, скиглив, чухаючи вухо, і так затишно себе відчував усередині революції, неначе без нього вона

взагалі не здійсненна.

Блоку в революції привидівся Христос, а ось найближчому його другу Зоргенфрею чомусь все-

таки дідько. А може, це був всього лише звичайний віруючий, ряджений під дідька на святках? Чи

дідько був справжній – для урівноваження терезів історії, де на одній з чаш вже була фігурка в

білому віночку з троянд?

….Переклади Зоргенфрея зберегли своє значення до цих пір.

Проте питання: «Що об’єднувало Зоргенфрея з Блоком?», здається, безмовно повисло в повітрі.

Спробуємо все-таки відповісти. Вони обидва належали до невеликого числа людей, які не

обміняли душі на гас.

ЗОРГЕНФРЕЙ ЯК ЗОРГЕНФРЕЙ, епіграма В. Познера

Блок как Блок,

и всё же портят Блока.

Так всегда!

Но едва ли в этом много прока:

Вот беда!

Я и сам могу распространяться,

Портя стих.

Будет вместо

блоковских «Двенадцать»

Сто моих.

Всё он в Блоке,

всё он в Блоке знает,

Каждый звон.

И в который раз перелагает

Блока он;

И в который раз стихи похожи,

Но длинней.

Зоргенфрей как Зоргенфрей,

на что же

Зоргенфрей?