Зеленецкий Константин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

(естетична теорія поезії).

ПІДНЯВ РИТОРИКУ НА НОВИЙ ЩАБЕЛЬ, з розвідки П. Степури «Красномовство слов’ян»

Костянтин Зеленецький – автор багатьох книг, статей з питань філософії, логіки, естетики,

словесності, історії, географії, зокрема викладання цих наук у навчальних закладах. Написав цікаві

праці, які не втратили цінності й досі.

Розробив оригінальне розуміння творчого акту в словесній дії, переборов абстрактний розподіл

слова й думки в процесі «породження думок», а потім розташування їх у процесі породження.

Учений першим серед вітчизняних учених повернув риторику обличчям до творчого винайдення й

відповідального вчинку в мовленні.

СЛУГУВАТИ НАРОДОВІ, з дослідження О. Онипченка «Формування риторичної культури

особистості як складова розвитку її життєвої компетентності»

На сучасному етапі розбудови молодої демократичної Української Держави активізується інтерес

до фундаментальних гуманітарних наук, спрямованих на формування творчої, гармонійної

особистості, яка може ефективно володіти думкою, переконуючим словом, етичним риторичним

вчинком в ім’я істини, добра, краси. Як визначає Національна доктрина розвитку освіти в Україні, перед освітянами стає стратегічна мета – створення умов для самоактуалізації кожної

підростаючої особистості, застосування таких педагогічних технологій, що уможливлювали б її

життєву компетентність.

У цьому плані актуальною є проблема формування риторичної культури учнів загальноосвітніх

шкіл.

Як відомо, Українська національна риторична школа увібрала в себе кращі здобутки риторичних

шкіл Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії (Аристотель, Платон, Демосфен, Цицерон,

Квінтіліан, Іоанн Златоуст та ін.), традиції слов’янських шкіл періоду Київської Русі (Іларіон, Володимир Мономах, Кирило Туровський та ін.), а також праці відомих теоретиків та практиків

XVIII-XIX ст. (К. П. Зеленецький, М. В. Ломоносов, О. Ф. Мерзляков, М. М. Сперанський та ін.)

Біля джерел національної школи красномовства стояли могутні постаті основоположників

ораторської прози Єпіфанія Славинецького, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Гавриїла

Бужинського, Феофана Прокоповича, Петра Могили, Григорія Сковороди та інших видатних

особистостей-мислителів, які правдивим словом (світським і гомілетичним) слугували рідному

народові.

НА ПРОТИВАГУ ШТУЧНОСТІ, з нарису В. Аннушкіна «Зеленецький Костянтин Петрович»

Зеленецький сформувався в своєрідного, самостійно мислячого ученого, що, як здається, не

цілком було оцінено його сучасниками. Окрім фундаментального розбору історії риторики він

представив нову класифікацію філологічних дисциплін; саме риторичне дослідження давало

систематику всіх наук в цілому, яка формувала майбутню класифікацію академічної науки. На

початку 50-х років …чотири курси словесності К. П. Зеленецького в анонімному виданні «Теорії

словесності» стали основним «гімназичним курсом» для учбових закладів Росії.

Новації К. П. Зеленецького сприяли корінній зміні поглядів на предмет філології.

Недоліки існуючої теорії словесності й риторики, за думкою Зеленецького, полягали в

наступному:

1. Риторика не повинна бути наукою лише про «красномовство», вона повинна включити

вивчення «загальних умов всякої мови взагалі». Зеленецький помічає вказує на недолік існуючої

риторики: вчення про «красномовство» стосується тільки «витонченої мови» і жодним чином –

«мови простої, не красномовної», яка лежить в підставі першої – «подібно до того, як в підставі

вищих дій розуму, волі і фантазії лежить простий розум».

2. Теорії винаходу і розташування в їх колишньому вигляді Зеленецьким заперечуються. Він

розчленував єдиний і органічний предмет риторики на логіку і стилістику.

3. Суперечка Зеленецького з головним теоретичним попередником – М. Ф. Кошанським –

стосується способів педагогічного додатку теорії загальних місць. Зеленецький не заперечує

«розділу про винахід думок і міркувань про пристрасті, вдачі, вік слухачів», котрі «увійшли до

риторичних вчень старовини», він заперечує «новітніх вчителів красномовства», які «не проникли

ґрунтовно в дух і зміст тонічних вчень старовини», надавши їм «схоластичного духу».

4. Теорія прикраси думок завдяки тропам і фігурам фактично також була знехтувана К. П.

Зеленецьким як не відповідна «природі». Ідея «природності», спонтанності знов виявилася в

критиці штучності