Зеленецкий Константин (fb2)

- Зеленецкий Константин [Справочник-дайджест] 19 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ЗЕЛЕНЕЦЬКИЙ Костянтин Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик літератури, філолог. Псевдонім – Еварест Младєнцев.

З лікарської родини.

Народився в 1814 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 12 (24) квітня 1858 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Закінчив одеський Рішельєвський ліцей (1832), навчався в Московському університеті (1833-

1834).

Працював викладачем одеського Рішельєвського ліцею (1838-1858).

Член Російського географічного товариства (1850).

Член Сербського літературного товариства.

Член одеського відділення Московського товариства історії старожитностей російських.

Друкувався в газеті «Одеський вісник», журналах «Москвитянин», «Журналі Міністерства

народної освіти», «Бібліографічні нотатки», «Вісник Російського географічного товариства».

Як літератор дебютував книгою «Досвід дослідження деяких теоретичних питань» (1835-1836).

Потім настала черга статей і нарисів «Життя в Одесі» (1839), «Декілька слів про Захід»,

«Класицизм і романтизм у своєму історичному значенні» (усі – 1848), «Про художньо-національне

значення творів О. С. Пушкіна» (1854), «Нотатки про бомбардування Одеси 10 квітня 1854»

(1855), «Нотатки на шляху по Херсонській губернії» (1857).

Наш земляк – автор книг «Дослідження значення, побудови і розвитку слова людського» (1837),

«Мова і зміст філософського мовонавчання» (1841), «Дослідження про риторику» (1846), «Теорія

поезії», «Теорія витончених мистецтв» (обидві – 1848), «Історія російської літератури для учнів»,

«Курс російської словесності для учнів (Загальна риторика; Приватна риторика; Піїтика)» (усі –

1849), «Вступ до загальної філології» (1853), «Про російську мову в Новоросійському краї» (1855).

Перу З. також належить книга белетристики «Чотири повісті» (1837),

Багато з його теоретичних доробків тривалий час служили підручниками для гімназій.

Серед друзів та близьких знайомих З. – Г. Данилевський, С. Шевирьов, М. Погодін, П. Анненков,

П. Плетньов, К. Себінович, І. Борисов (архієпископ Інокентій), П. В’яземський та ін.


***

РОЗКЛАДАННЯ ДУМКИ

, з професійного кредо К. Зеленецького

Логіка приймає на себе всю систему мислення, розуміння, міркування і мудрування у всіх його

вигинах і витонченості; її мета – в можливо очевидному і повному розкладанні процесу думки.

ГОЛОВНЕ – ЗГОДА З ПРИРОДОЮ, з книги К. Зеленецького «Дослідження з риторики»

Тільки останнім часом, коли будівля словесних наук розпадається само собою, коли її замінює

наука про слово, прапор якої, на розвалинах теорії словесності першим у нас поставив професор

Давидов, коли праці свої присвячують цьому предмету такі мужі, які В. Гумбольдт і Бопп,

риторика як частина науки про слово може сподіватися отримати повне право громадянства у

сфері наук точних, позитивних; може скинути свій схоластичний одяг і прийняти вигляд

природніший, відповідний до духу і з напряму нашого часу.

…Сила переконання буде практичним наслідком занять в теорії, а не предметом і метою науки.

Риторика звернеться до світу слова, вибере предметом своїм мову як щонайповнішу форму слова і

за близькою спорідненістю цього останнього з мисленням покаже, як думка у всій повноті свого

розвитку, виражається в мові.

…Хіба не досить зобразити предмет або явище в тому самому вигляді, в якому вони існують

насправді і потрібно ще прикрашати їх? Старовинна школа менш за все піклувалася про

природність, згоду з природою.

… Чи винаходимо ми наші думки?... очевидно, ні... думки народжуються самі собою... Можна

сказати: винайти скло, компас, порох, але не можна сказати: винайти думку, тому що кожна думка

наша є самостійне, жива дія самого духу нашого.


ЗАГАЛЬНЕ І ПРИВАТНЕ, класифікація риторики за К. Зеленецьким

1. Загальна риторика:

а) логічна основа мови (внутрішня сторона), закони мислення;

б) власне риторична сторона (зовнішня сторона мови);

в) лінгвістичні умови мови в додатку до російської мови (словник мови й дух її граматики).

2. Приватна риторика:

а) систематика (для описів, оповідань, догматизму);

б) теорія поезії (для витонченої прози);

в) етика, наука про благе (для ораторського красномовства).

3. Піїтика (естетична теорія поезії).


ПІДНЯВ РИТОРИКУ НА НОВИЙ ЩАБЕЛЬ, з розвідки П. Степури «Красномовство слов’ян»

Костянтин Зеленецький – автор багатьох книг, статей з питань філософії, логіки, естетики,

словесності, історії, географії, зокрема викладання цих наук у навчальних закладах. Написав цікаві

праці, які не втратили цінності й досі.

Розробив оригінальне розуміння творчого акту в словесній дії, переборов абстрактний розподіл

слова й думки в процесі «породження думок», а потім розташування їх у процесі породження.

Учений першим серед вітчизняних учених повернув риторику обличчям до творчого винайдення й

відповідального вчинку в мовленні.


СЛУГУВАТИ НАРОДОВІ, з дослідження О. Онипченка «Формування риторичної культури

особистості як складова розвитку її життєвої компетентності»

На сучасному етапі розбудови молодої демократичної Української Держави активізується інтерес

до фундаментальних гуманітарних наук, спрямованих на формування творчої, гармонійної

особистості, яка може ефективно володіти думкою, переконуючим словом, етичним риторичним

вчинком в ім’я істини, добра, краси. Як визначає Національна доктрина розвитку освіти в Україні, перед освітянами стає стратегічна мета – створення умов для самоактуалізації кожної

підростаючої особистості, застосування таких педагогічних технологій, що уможливлювали б її

життєву компетентність.

У цьому плані актуальною є проблема формування риторичної культури учнів загальноосвітніх

шкіл.

Як відомо, Українська національна риторична школа увібрала в себе кращі здобутки риторичних

шкіл Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії (Аристотель, Платон, Демосфен, Цицерон,

Квінтіліан, Іоанн Златоуст та ін.), традиції слов’янських шкіл періоду Київської Русі (Іларіон, Володимир Мономах, Кирило Туровський та ін.), а також праці відомих теоретиків та практиків

XVIII-XIX ст. (К. П. Зеленецький, М. В. Ломоносов, О. Ф. Мерзляков, М. М. Сперанський та ін.)

Біля джерел національної школи красномовства стояли могутні постаті основоположників

ораторської прози Єпіфанія Славинецького, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Гавриїла

Бужинського, Феофана Прокоповича, Петра Могили, Григорія Сковороди та інших видатних

особистостей-мислителів, які правдивим словом (світським і гомілетичним) слугували рідному

народові.


НА ПРОТИВАГУ ШТУЧНОСТІ, з нарису В. Аннушкіна «Зеленецький Костянтин Петрович»

Зеленецький сформувався в своєрідного, самостійно мислячого ученого, що, як здається, не

цілком було оцінено його сучасниками. Окрім фундаментального розбору історії риторики він

представив нову класифікацію філологічних дисциплін; саме риторичне дослідження давало

систематику всіх наук в цілому, яка формувала майбутню класифікацію академічної науки. На

початку 50-х років …чотири курси словесності К. П. Зеленецького в анонімному виданні «Теорії

словесності» стали основним «гімназичним курсом» для учбових закладів Росії.

Новації К. П. Зеленецького сприяли корінній зміні поглядів на предмет філології.

Недоліки існуючої теорії словесності й риторики, за думкою Зеленецького, полягали в

наступному:

1. Риторика не повинна бути наукою лише про «красномовство», вона повинна включити

вивчення «загальних умов всякої мови взагалі». Зеленецький помічає вказує на недолік існуючої

риторики: вчення про «красномовство» стосується тільки «витонченої мови» і жодним чином –

«мови простої, не красномовної», яка лежить в підставі першої – «подібно до того, як в підставі

вищих дій розуму, волі і фантазії лежить простий розум».

2. Теорії винаходу і розташування в їх колишньому вигляді Зеленецьким заперечуються. Він

розчленував єдиний і органічний предмет риторики на логіку і стилістику.

3. Суперечка Зеленецького з головним теоретичним попередником – М. Ф. Кошанським –

стосується способів педагогічного додатку теорії загальних місць. Зеленецький не заперечує

«розділу про винахід думок і міркувань про пристрасті, вдачі, вік слухачів», котрі «увійшли до

риторичних вчень старовини», він заперечує «новітніх вчителів красномовства», які «не проникли

ґрунтовно в дух і зміст тонічних вчень старовини», надавши їм «схоластичного духу».

4. Теорія прикраси думок завдяки тропам і фігурам фактично також була знехтувана К. П.

Зеленецьким як не відповідна «природі». Ідея «природності», спонтанності знов виявилася в

критиці штучності колишніх або існуючих побудов. Ця ідея нібито «природності» завжди

супроводжує критику існуючих риторико-поетичних смаків: Авакум закликав «в простоті Богові

догоджати» і не піклуватися про «красномовство»; М. В. Ломоносов закликав учити «звичною

мовою і не піклуватися про зайве «розповсюдження слів»; критика риторики у середині XIX

століття В. Г. Бєлінським велася також з позицій природності, простоти виразу думки новими

літераторами на противагу штучності побудов колишніх літературних теорій.


ПРАГМАТИЧНІСТЬ РОБІТ БЕЗПЕРЕЧНА, з монографії Т. Хазагерова і Л. Ширіної «З

історії риторики в Росії»

У Одесі в 1846 р. професор Рішельєвського ліцею Костянтин Петрович Зеленецький пише

«Дослідження про риторику в її наукоподібному змісті й у відношенні, яке має вона до загальної

теорії слова і логіки». Певна прагматична спрямованість його робіт безперечна.

…Зеленецький виявляє навіть цікавість до ділових, державних паперів.






«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики