Жаботинский Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЖАБОТИНСЬКИЙ Володимир Євгенович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Драматург, перекладач, публіцист. Псевдоніми – Альталена, Володимир Ж., Егал.

З родини комерсанта.

Народився 5 (17) жовтня 1880 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 3 серпня 1940 р. в с. Хантер (США). Похований на цвинтарі «Нью-Монтефіоре» поблизу

містечка Фармінгдейл, Лонг-Айленд, графство Нассау. Перепохований на горі Герцля в Єрусалимі

(1964).

Навчався в приватній школі, другій Одеській прогімназії, Рішельєвській гімназії (1894-1898), з

якої був виключений за сатиричне зображення директора в рукописному журналі, юридичних

факультетах Бернського і Римського університетів (1898-1901).

Друкувався в газетах «Одеський аркуш», «Patria», «Вісник Європи», «Російська думка», «Наше

життя», «Одеські новини», «Русь», журналах «Схід», «Єврейське життя», «Зоря», «Сучасні

нотатки», «Світанок», «Ельхудео», «Гамевассер», «Сучасник».

Як літератор дебютував у газеті «Одеський аркуш» статтею «Педагогічні зауваження» (1897).

Потім настала черга віршу «Місто світу» (1898), поеми «Нещасна Шарлотта» (1904), збірника

«Вірші. Переклади, плагіати, своє» (1931), п’єс «Кров», «До ладу» (обидві – 1901), «Чужина»

(1910),

Наш земляк – автор книг новел «Серед студентської богеми» (1903), публіцистики «Чужі! Нариси

одного «щасливого» гетто» (1903), віршів і нарисів «Лікар Герцль» (1905), «Слово про полк «

(1928), «Оповідання» (1931), романів «Самсон Назорей» (1927), «П’ятеро» (1936).

Його перу належать також збірник «Фейлетони» (1922), мемуари «Повість моїх днів» (опубл.

1985).

Переклав поеми Е. По «Крук» (1903), Х. Бяліка «Розповідь про погром» (1903).

З владою Ж. порозуміння не знаходив. Першого арешту зазнав за статтю, яка «викривлювала

становище в Росії» (1902).

Вдруге під арешт його взяли британці – «за участь в антиколоніальній боротьбі» (1920).

Що стосується політичних поглядів Ж., то він був запеклим сіоністом і не приховував цього.

Обстоював ідеї чистоти єврейської раси, створення своєї держави на землях Палестини і т. д.

Активний учасник сіоністських конгресів.

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – М. Горький, Л. Андрєєв, І. Рівницький, В. Короленко, Г.

Паттерсон, К. Чуковський, І. Бунін, А. Ставський, О. Амфітеатров, Я. Брюсов, Л. Коган та ін.

***

ВИЩИЙ ТОЙ, ХТО НЕЗЛАМНІШИЙ

, з життєвого кредо В. Жаботинського

Для мене всі народи рівноцінні і рівно хороші. Проте якщо почати мірятися, то все залежить від

мірки, і тоді я наполягатиму, між іншим, і на своїй мірці: вище той, хто незламніший, той, кого

можна винищити, але не можна «провчити», ...той, хто навіть в пригнобленні не віддає своєї

внутрішньої незалежності.

ВИННІ САМІ ЄВРЕЇ, з одкровення В. Жаботинського

Можна потрапити в антисеміти за одне тільки слово «єврей» або за найневинніший відгук щодо

єврейських особливостей...

На євреїв наклали табу, через яке на них не можна навести навіть найнеобразливішу критику, і від

цього звичаю втрачають понад усе самі євреї, тому що врешті-решт складається враження, що

навіть і сама назва «єврей» є нецензурним словом.

БОГ ПОМСТИ ВОЗСІЯВ, з поеми Х. Бяліка «Згорток про полум’я», перекладеної В.

Жаботинським

Всю ночь оно пылало, воздымая

ввысь над горою храма языки огня.

С высот опаленного неба

брызгали звезды ливнем

искрометным наземь.

Или Господь свой трон небесный

и свой венец вдребезги раздробил?

Обрывки красных туч, перегруженных

кровью с огнем, скиталися в просторах

ночи, неся по далеким горам

скорбную весть о гневе Бога мщений

и о его ярости возглашая скалам пустынь.

Не свою ли порфиру

разодрал Адонай, и по ветрам

клочья развеял? – И великий ужас

был на дальних горах, и дрожь объяла

хмурые скалы пустынь: Бог отмщений,

Иегова, Бог отмщений воссиял!

ПЕРЕПОХОВАТИ ЗА ВКАЗІВКОЮ УРЯДУ, з заповіту В. Жаботинського

Бажано, аби моє тіло поховали або спалили (мені це байдуже) там, де мене наздожене смерть. Мої

останки, якщо я буду похований поза Ерец-Ісраель, не слід перевозити в Ерец-Ісраель інакше, як

за вказівкою єврейського уряду країни, коли вона виникне.

ЛЮБЛЮ ОДЕСУ, з роману В. Жаботинського «П’ятеро»

Я не тільки до Росії байдужий, я взагалі до жодної країни по-справжньому не «прив’язаний»; в

Рим колись був закоханий, і довго, але й це пройшло.

Одеса –інша справа, не пройшло і не пройде...

СТАВ ЗАПЕКЛИМ СІОНІСТОМ, з нарису В. Зеєва «Гойдалки і важіль»

Хвиля погромів, що прокотилася Росією 1903 року, збудила в Жаботинському національну

самосвідомість. Він вступає до ряди єврейської самооборони в Одесі і прилучається до

сіоністського руху, якому цілком присвячує життя: творчу енергію, літературний і ораторський

талант, свою незвичайну здатність захоплювати маси.

«Учення сіонізму я пізнав не з праць Ахад Га-Ама, Герцля чи Нордау. Бути сіоністом я навчився у

гоїв (презирлива назва не євреїв – авт.). Кращі роки своєї юності я провів у Римі, де спостерігав за

італійським народом. В кінці 19 століття це була ліберальна, вільна, миролюбна країна, позбавлена

тіні шовінізму. Такою повинна бути кожна нація, у тому числі і єврейська, – сказав я собі.

У сіонізмі немає схоластики, немає суперечливих «за і проти». Сіонізм як повітря, вода, долина, гора. Людині досить поглянути на світ Божий, аби усвідомити все Його учення».

НАЗВАЛИ АНТИСЕМІТОМ, з кореспонденції Ю. Фінкельштейна «Полонез Жаботинського»

З юних років Володимир Жаботинський був самою природою «запрограмований» на конфлікт.

…Схиблений на ідеї рівності, він духом дуже нагадував «чудовиськ» з роману Чернишевського

«Що робити?», хоча в його статтях і книгах прямі вислови з цього приводу начебто й відсутні.

….Дратували його погляди. Називаючи себе закінченим сіоністом, проповідуючи масовий вихід

євреїв до Палестини, розвиваючи і наповнюючи практичним, бойовим змістом принципи

політичного, державного сіонізму Теодора Герцля й Макса Нордау, він категорично відмовлявся

визнати за євреями навіть мінімальну природжену перевагу над іншими народами. «Я ненавиджу

всією душею, і ця органічна ненависть, яка бере гору над всяким аргументом, над розумом і над

самим буттям, будь-яке уявлення, яке натякає на «нерівноцінність» людей... Я вірю, що кожна

людина – цар».

Хіба тому батьки люблять свою дитину невимірно більше, ніж всіх інших дітей, що вона

найрозумніша, найталановитіша на всьому білому світові? Хіба це примушує віддавати їй всю

душу і саме життя, якщо знадобиться? А якби вона не була «най-най», тоді що?

Думається, сіонізм Жаботинського органічно спирався на подібний фундамент.

…Тому супротивники часто таврували його, батька бойового, м’язистого, гранично активного

політичного сіонізму, ганебною кличкою – антисеміт!

КЕРІВНИК ФАШИСТСЬКОГО КРИЛА, з показів І. Бабеля під час допиту восени 1939 р.

З антирадянських моїх зустрічей в Парижі я повинен згадати про побачення з Жаботинським, керівником фашистського крила сіоністської партії. Побачення це відбулося на квартирі мого

друга дитинства, відомого сіоніста Йосипа Фішера.

На самому початку бесіди Жаботинський вразив мене заявою, що пролетарську революцію в

СРСР він вважає «явищем нецікавим», і перейшов до становища єврейських мас в СРСР, дуже

цікавився процесом асиміляції євреїв, національними школами, судами, театрами і радянською

єврейською літературою.

Пам’ятаю, я розповів йому, що побут євреїв в СРСР нічим не відрізняється від умов життя всіх

громадян СРСР. Він презирливо фиркнув і пішов, пробувши у Фішера недовго, близько години.

Мені довелося побачити його ще одного разу на трибуні публічних сіоністських зборів, де

Жаботинський доповідав про те, що єврейський робітник в Палестині не має права страйкувати ні

за яких умов і що всяка спроба до страйку повинна бути придушена зброєю. Збори ці закінчилися

грандіозним побоїщем з інакодумцями. Було багато поранених, поліція звільнила приміщення –

більше я Жаботинського не бачив.

СВОЇ ОХРЕСТИЛИ ВОЛОДИМИРОМ ГІТЛЕРОМ, з нарису Ю. Фінкельштейна «Смерть

Командора»

Полегшення не наступало. Це був не напад стенокардії, а інфаркт з необоротним набряком

легенів. Кисневі подушки, ін’єкції кофеїну і камфори не допомагали. «Боже, я так втомився, так

втомився», – ледве чутно пробурмотів помираючий.

Це були його останні слова. О 10 годині 45 хвилин вечора, ще через дві години після приїзду до

військово-спортивного табору, Володимира Жаботинського не стало.

…Зустрінутий почесною вартою, він пройшов між стрункими лавами, вдивляючись в молоді

загорілі обличчя і вимогливо перевіряючи виправку тих, кому належало із зброєю в руках

вступити в бій за Ерец-Ісраель – священну країну євреїв. З ким їм належить воювати? З німцями, арабами чи віроломними англійцями? Хто знає.

Але воювати доведеться.

Стотисячна єврейська армія під своїм прапором повинна вступити в бій – заради перемоги над

німцями і порятунку євреїв. Ради створення Держави.

Ще 1936 року, передбачаючи близькість нацистського геноциду, він разом з неприборканим Яїром

Штерном, умовляв (і майже умовив!) польський уряд конфіскувати майно ста тисяч багатих

євреїв, аби мільйони їх одноплемінників в жаху кинулися до Палестини – і врятувалися від

неминучої загибелі в кігтях нацизму!

І це він не погодився прийняти принизливий план лорда Піла про розділ Палестини, який міг

дозволити євреям вже в 1937 році створити крихітну державу, в десятеро меншу обіцяної

Бальфуром 1917 року. …Ні, він домагався виконання обіцяного: створення Великого Ізраїлю –

126 тисяч кв. км.!

Проте учні і соратники не допустили компромісу, підготовленого лідерами. «Можливо, наш

керівник забув, що Бен-Гуріон називав його «Володимир Гітлер», але у нас пам’ять краща!» – це

голос 22-річного Менахема Бегіна, котрий не так давно, але запекло увірвався в боротьбу.