Долинов Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

розмова йде не про людину, а про фавна.

Я заколдован небылицами,

Я вижу сон по воле Феба:

Как будто розы стали птицами

И быстро улетели в небо!

…в цій зовсім не поганій строфі слово «швидко» викликає надзвичайно комічний і, гай-гай, не

передбачений поетом ефект.

Увы, не помню майской даты,

Весь день валяюсь, как чурбан…

Твой белый мрамор розами увит,

И цепью связаны четыре тумбы…

Я зовсім не вибирав, і майже в кожній строфі натрапиш на щось подібне. І в цьому морі промахів

тонуть дійсно вдалі строфи, які доводять, що не поетом назвати Долинова не можна:

…Или в сырой тени боскетов,

С любимой девушкой вдвоем,

Читает признанных поэтов,

Глядясь в глубокий водоем…

ВИДАВАТИ ПРИЧИН НЕМАЄ, з оцінки творчості М. Долинова О. Блоком

Михайло Долинов так само добре володіє віршем і так же ні про що особливе не думає, але він не

має талановитості Г. Іванова і сильно присмачує свої вірші низькопробністю, що дозволяє його

розгадати: судячи з книг, це теріоккський дачник, у якого є багато знайомих і який любить

побалуватися віршами різного сорту... Видавати його книги немає ніяких причин.

ВИСМІЮВАЛИ ЧЕРВОНОМОСКОВСЬКИЙ РОЗГАРДІЯШ, з розвідки А. Іванова

«Паризький «Сатирикон»

Петербурзький «Сатирикон» відродили в Парижі1931 року М. Корнфельд і Дон-Амінадо. Журнал

мав ті ж рубрики. Додалося висміювання «червономосковського розгардіяшу», друкувалося

«Золоте теля» Ільфа й Петрова.

У журналі співробітничав Ю. Анненков під псевдонімом А. Куль, який створив «червоний

іконостас» з Ворошилова, Калініна, Мікояна, Молотова й ін.

Авторський кістяк склали Саша Чорний, В. Азов (Ашкеназі), В. Горянський (В. Іванов), М.

Долинов, Дон-Амінадо (А. Шполянський). Періодично публікувалися З. Гіппіус, А. Ремізов, М.

Алданов.

Журнал «помер» на 28-му номері.

НАДАВАВ ПЕРЕВАГУ БРЮСОВУ, з статті О. Климової «Про літературну критику В. Брюсова

і М. Гумільова»

Цікаво також й те, що в деяких рецензіях Гумільов звертається то до самих поетів, то до читачів:

«Розміри витримані, рими – теж. Епітети випадкові і одноманітні. А. Конге, очевидно, вважає

кращим Блока, М. Долинов – Брюсова».

Це для читачів.

Для авторів можна лише порадити їм постаратися «збудити в собі поетів, яких поки не видно»;

«Втім, ці страхи не повинні стосуватися читача, і, кажучи про Бальмонта, критик завжди йде на

ризик сплохувати».

ЖАХЛИВА ДУРЕПА, з щоденника В. Алперс

1914 рік

4 липня. Жахливо поганий настрій зараз у мене. Мене Долинов дратує. Говорить, і не зрозумієш, чому він говорить так. Здається, не то він знущається, сміється наді мною, не то серйозно...

Осоружна манера. ...Він мене злить. І злить ще тому, що мені він міг би сподобатися, мені

хочеться, щоб він залицявся до мене.

26 липня. Вчора я говорила з Долиновим, ми сиділи в громадському парку. ...Мы говорили про

поезію, про поетів. Напевно, йому було нудно. ...А я хочу йому подобатися. От дивно.

28 липня. Я закохана. Так я ще не була закохана. ...Вчора я відчувала, що у мене спалахують очі.

Я прагнула не дивитися на нього. Хоча це ...смішно. Чому прагнути не дивитися, чому не сісти

ближче в місячну ніч, на березі моря! Тільки мені хочеться, щоб і йому цього хотілся. Втім, він

людина бувала і досвідчена, не хвилюватиметься даремно!

17 серпня. Ми якось так влаштувалися, що нам ніхто не заважав. Він був дуже ніжний до мене.

Точно трішки закоханий.

3 грудня. Жахливий настрій у мене. Про щось нудьгую. Втім, я скучила за Долиновим. Чому у

мене немає кохання? Я такйого жадаю. Так жадаю бути коханою. Долинову я подобаюся. Та я й

сама закохана в нього .... Я знаю ....... я жахлива дурепа.....

МАВ УСПІХ, вірш В. Бабаджана «Тужливо мешканці Одеси...»

Тоскливо жители Одессы

Вздыхали об упадке прессы,

И был нередко одессит

Слезой уныния омыт.

Но вот весной за две недели

До Пасхи (славный был денек!) –

Киоски вдруг поголубели:

Родился «Южный огонек».

Катаев там колол с размаху

Свой поэтический орех,

Бобович там писал без страху,

И Долинов имел успех.