Долинов Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ДОЛИНОВ Михайло Анатолійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, режисер.

З акторської родини.

Народився 25 липня (6 серпня) 1892 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 20 жовтня 1936 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався в 4-й одеській, петербурзькій (1908-1911) гімназіях, закінчив юридичний факультет

Петербурзького університету (1911-1916).

Член масонської ложі «Гамаюн» (1935).

Друкувався в газеті «Огляд театрів», журналах «Новий сатирикон», «Аргус», «Південний вогник»,

«Вільний журнал», «Лукомор’я».

Як поет дебютував віршами в газеті «Огляд театрів» (1911).

Потім настала черга низка водевілів, опер-буфф, скетчів, серед яких вирізняються «Бочка

Діогена», «Бригадирка», «Зал для підстригання волосся», «Три шляпи», «Кавалери».

Перу нашого земляка також належить книги «Полонені голоси» (1912), «Веселка. Елегії, ідилії, буколіки, оди і мадригали» (1915).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – Ю. Анненков, Б. Садовський, С. Чорний, Ю. Сльозкін, О.

Мандельштам, А. Шполянський, З. Гіппіус, А. Конге, І. Мозалевський, О. Кондратьєв, Ю.

Анненков, С. Чорний, В. Ашкеназі, В. Горянський, М. Алданов та ін.

***

ОКО ВИКЛЮЮТЬ

, з творчого кредо М. Долинова

Поет – не ворона, око колезі виклює.

ЗЛА СИЛА ВІТРУ, вірш М. Долинова «Веселка»

Я вижу радугу на взморье;

Крепчает ветра злая мощь.

Недолго ждать – на плоскогорье

Польет в упор тяжелый дождь.

Но блеск огня, и гром бесплодный

Запомнить трудно и нельзя –

И только радуги холодной

В душе останется стезя.

МУЗИ ЛЮБЛЯТЬ МОЛОДИХ, з передмови А. Кондратьєва до книги М. Долинова «Полонені

голоси»

Добре бути молодим, сумувати в білі ночі про неземне солодке кохання і складати срібні сонети

на честь богинь і принцес з царства мрії...

Музи люблять молодих поетів ... Їм відомо, що молоді обранці з примхи долі бувають скромні і не

в змозі розповісти детально натовпу про всі розсипані пестощі, не в змозі бувають часом навіть

намалювати особу і всі контури музи, яка їх любить, яка тільки-но їх цілувала...

АСОЦІАЦІЇ З АНТИЧНИМИ ТЕМАМИ, з дослідження M. Гаспарова «Російські вірші 1890-1925 років в коментарях»

У 1913 р. М. Долинов написав наступні рядки:

Я, купаясь в горном источнике.

Из-за рощи видел странное зрелище:

Пастух прицепил на шею козочке

Алую розу.

А после он заиграл на дудке

Необычно нежно грустную песенку,

Словно сказать хотел кому-то:

Нету любимой!

Це не сапфічні строфи: довгі рядки в них побудовані не по-сапфічному, ритмічно розхитані і

навіть не витримують єдиного ритму (тільки у двох довгих рядках він однаковий). Проте останній

вірш кожної строфи точно відтворює ритм адонія і своєю стислістю контрастує з попередніми, –

це досить, щоб загальними контурами ці чотиривірші нагадували сапфічні строфи і зберігали

асоціації з античними темами і стилем.

Такі форми можуть бути названі «дериватами» («похідними») сапфічних строф; вони можливі і

від інших віршованих форм.

Наскільки може віддалятися форма деривату від початкової форми, щоб зберігалося відчуття їх

зв’язку і, відповідно, семантичний ореол початкової форми, – питання невивчене, яке поки що

доводиться вирішувати інтуїтивно, на слух.

НЕ ПОЕТОМ НАЗВАТИ НЕ МОЖНА, з рецензії М. Гумільова «М. Левберг, Т. Чурилін та ін.»

Михайло Долинов мав упереджену думку – писати, як писали французькі поети XVIII століття і їх

російські епігони.

Завжди підозріло, коли поет хоче бути не самим собою, а кимсь іншим. Мимоволі думається, що у

нього немає своїх заповітних думок, вперше народжених поєднань слів. У кращому випадку, замість поезії виходить майстерне рукоділля, але звичайно Муза, присутня при створенні кожної

ритмічної мови, мстить тому, що нехтує нею будь-яким особливо образливим способом.

Так вийшло і в даному випадку. М. Долинов безперечно культурний, уміє писати вірші, але він

якийсь Епіходов поезії, і невдача – вона така ж крилата, як її сестра, успіх – переслідує його на

кожному кроці, примушуючи здійснювати низку незграбностей:

Нагорный ключ благословенной лени!

Я преклонил косматые колени…

…і тільки потім з’ясовується, що