Ганский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ГАНСЬКИЙ Олексій Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Астроном, геодезист, гравіметрист, мандрівник. В астрономії існує науковий термін «72-річний

сонячний цикл Ганського».

З родини службовців. Батько, Ганський П., – управляючий херсонським Дворянським банком.

Брат, Ганський П., – художник.

Народився 20 липня (1 серпня) 1870 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Загинув 29 липня (11 серпня) 1908 р., купаючись під час шторму в Чорному морі.

Закінчив Новоросійський університет (1894). Слухав лекції у Сорбонні.

Працював в Паризькій, Потсдамській, Медонській, Пулковській обсерваторіях.

Секретар Руського відділення Міжнародної сонячної комісії, віце-президент Руського

астрономічного товариства.

Кавалер французького ордена Почесного легіону, медалі П. Ж. Жансена Паризької академії наук

(1904).

Ініціатор створення Симеїзького відділення (1908) Пулковської обсерваторії та перший його

директор.

Всебічно вивчав фізику Сонця, отримав перші, незвичайно високоякісні, знімки сонячних плям і

встановив безпосередню залежність форми корони світила від кількості плям (1897). Довів, що

середня тривалість існування окремих гранул складає 2-5 хвилин, а потім вони розпадаються і

заміняються новими. Велике значення мають його актинометричні вимірювання, оцінка періоду

обертання Венері та ін.

Г. взяв участь в експедиціях для спостережень сонячних затемнень на Нову Землю (1896), в

Іспанію (1905), Туркестан (1907), для градусних вимірювань і визначення сили тяжіння на о.

Шпіцберген (1899-1901). З науковими цілями здійснив дев’ять сходжень на Монблан (1897-1905).

Ім’ям Г. названі 72-річний сонячний цикл, вулиця в м. Симеїз, кратер на Місяці, а також мала

планета №1118.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Морозов, Г. Тихов, М. Мальцев та ін.

***

ДЗЕРКАЛЬНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ

, з професійного кредо О. Ганського

Корона разюче схожа на Сонце, неначе його (Сонця) світло відбивається в дзеркалі.

СХІДЦІ ВИРУБАЛИ В ЛЬОДУ, із звіту О. Ганського про сходження на Монблан

Крім нас, в Шамоні приїхали люди з експедиції Жансена: французький художник Дюмуте, котрий

прагнув малювати панораму з вершини Монблану, й Біно, бактеріолог інституту Пастера, який

збирався шукати мікроби в льодяниках і в повітрі на масиві Монблана та, зокрема, на його

вершині. Пастер особисто займався подібними спостереженнями… і зробив негативні висновки, оскільки не знайшов у повітрі, зібраному ним на цьому місці, ніяких мікроорганізмів. Балони, в які

він збирав повітря, зберігаються й досі і в желатині, що знаходиться всередині, немає жодної

ознаки яких-небудь колоній бактерій.

Перше сходження Біно й Дюмуте (13 липня) було невдалим, так як художник настільки сильно

захворів гірською хворобою, що його прийшлося спускати, …волочачи за зв’язані ноги, як труп.

Дюмуте розповідав нам пізніше, що після нападу хвороби (нудота, головний біль, загальне

нездужання, слабкість) його охопила така повна апатія до життя, що він час від часу прохав гідів

кинути його та йти, оскільки живим йому все рівно не повернутися. … Після такого неталану

Дюмуте більше не пробував піднятися на Монблан.

…Приготування до сходження й попередні спостереження в Шамоні зайняли у нас цілих два

тижні.

…Коли, нарешті, ми приготувалися йти на верхівку Монблану, то носильники, які домовилися с

Жансеном нести наші інструменти по 1 франку 90 сантимів за кіло, відмовилися, і ми змушені

були збільшити їм плату до 2 фр. 15 сант. Ця недоречність забрала у нас деякий час, і ми змогли

вирушити лише 21 липня. До «Grands Mulets» нас супроводжувала дружина Тихова, здійснюючи

свій перший досвід сходження на великі висоти.

Всього нас 23 особи, котрі окремими групами виходили з Шамоні. Аби запобігти спеці, ми

планували вийти дуже рано, проте очікування носильників й розподіл між ними речей затримали

нас до 7 год., коли ми й вирушили в дорогу.

Ранок був ясний, тихий, теплий, в лісі навіть відчувалася прохолода, що робило підйом не занадто

стомлюючим. Все старі, добре відомі мені місця, де випадало проходити не раз: та ж старенька

біля «Cascades des Dardes», доволі гарного водоспаду, де робимо першу зупинку; те самісіньке

величезне дерево з вигорілою дуплавиною, де ховаються кози; та ж невелика