загрузка...
Перескочить к меню

Гангеблов Александр (fb2)

- Гангеблов Александр [Справочник-дайджест] 18K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ГАНГЕБЛОВ Олександр Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З дворянської родини. Батько, Гангеблов С., – генерал, учасник походів О. Суворова й Вітчизняної

війни 1812 р.

Народився 1 (13) січня 1801 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 14 (26) грудня 1891 р. в с. Богодарівці Верхньодніпровського повіту Катеринославської гу-

бернії Російської імперії (нині – Покровський район Дніпропетровської області України).

Похований на сільському цвинтарі.

Навчався в Рішельєвському ліцеї (1811-1823), Пажеському корпусі (1913-1920).

Служив прапорщиком, підпоручиком, поручиком лейб-гвардійського Ізмайловського полку (1821-

1825), направлений в знак покарання до Владикавказького гарнізонного полку (1826-1827), пере-

ведений до Кабардинського полку (1827-1828), а потім – Кавказького саперного батальйону (1829-

1832), був мировим посередником в Катеринославській губернії (поч. 1860-х рр.).

Брав участь у бойових діях під час російсько-іранської та російсько-турецької воєн.

Друкувався в журналі «Російський архів».

Як літератор дебютував журналі «Російський архів» книгою «Як я потрапив у декабристи і що піс-

ля цього сталося» (1886).

Потім настала черга доробку «Ще зі спогадів О. С. Гангебалова» (1886).

Заарештований у справі декабристів. Допитував особисто Микола I, котрий «по-батьківськи»

докоряв поручику: «Що ж ви, голубе, наробили... Ви знаєте, за що вас заарештували.. Я с вами

відвертий, платіть і ви мені тим же».

Запроторений спочатку в Кронштадтську, а потім – Петропавловську фортеці. Засуджений до

тримісячного ув’язнення й переведення у тому ж чині в армію. Микола I вимагав щомісячно

доповідати йому про поведінку засланця.

Після відбуття покарання відправлений у відставку без права відвідин столиці Руської імперії та

місцем безумовного перебування – с. Богодарівка Верхньодніпровського повіту Катеринославсь-

кої губернії.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Пушкін, М. Пущін, Я. Ростовцев, М. Наришкін, П.

Бартеньов, М. Лунін, Анненков, М. Лаппа та ін.


***

РЕСПУБЛІКАНСЬКЕ ЦІЛЕ

, з політичного кредо О. Гангеблова

Республіканська форма правління та з’єднання слов’ян в одне політичне тіло.

ЛЮДСТВО НЕ ВАРТЕ ТОГО, ЩОБ ЗАРАДИ НЬОГО ЖЕРТВУВАТИ СОБОЮ, з книги О.

Гангеблова «Як я потрапив у декабристи і що з цього сталося»

Не можна не дивуватися невтомності та терпінню Миколи Павловича (імператора Миколи I –

авт.). Він не зневажав нічим: не розбираючи чинів, зглянувся до особистих, так би мовити, бесід з

арештованими, намагався вловити істину навіть в очах, у самій інтонації слів відповідача.

Звичайно, допомагала і сама зовнішність государя, його велична постать, античні риси обличчя,

особливо погляд: коли Микола Павлович перебував у спокійному, милостивому настрої, його очі

виражали чарівну доброту та пестливість; але коли він був у гніві, ті ж очі метали блискавки.

…В клітках цього коридору сиділи: Єнтальцев, Анненков, проти нього – Лунін... У розмови

Луніна й Анненкова я здебільшого не втручався і тому, що обговорювані предмети були, по своїй

пишномовності, не зовсім для мене доступні, і з тієї причини, що велися вони завжди

французькою, якою я володів зовсім не блискуче...

Бесіди Анненкова і Луніна здебільшого торкалися морально-релігійної філософії з соціальним

відтінком. Анненков був другом всього людства з прекрасними якостями серця, проте, на жаль,

був матеріалістом, невіруючим, таким, що не має твердого ґрунту під собою. Лунін, навпаки, був

полум’яним християнином. Обоє говорили чудово. Перший висловлювався з великою простотою і

відразу приступав до своєї ідеї; Лунін же впадав у пихатість, у багатомовність і часто дозволяв

собі тон наставника, що, втім, виправдувалося різницею в їхньому віці.

Лунін намагався звернути свого молодого друга на щирий шлях. Не раз чулося:

– Але, милий мій, Ви занадто вперті; вірте мені, що Вам досить чверті години трохи зосередженої

уваги, аби цілком переконатися в істинності нашої віри.

На нещастя, ця чверть години тяглася чи не понад місяць, і я, одержавши волю, залишив їх обох з

колишніми переконаннями.

Якось Анненков після довгої, гарячої суперечки вигукнув:

– Треба зізнатися, що людство не варте того, аби заради нього жертвувати собою!

Коли розмова виснажувалася, вони займали час грою в шахи... Обидва креслили кожний на своєму

столику клітки, виліплювали з житнього хліба (після винесення вироку ми отримували виключно

чорний) фігурки і, перегукуючись, грали; здебільшого перемагав Лунін...

…Після довгого блукацького життя Еривань (місце заслання – авт.) мені здався столицею.

…Зазирали й в літературу. Так якось увечері, за загальним бажанням нашого гуртка, я і Філософов

прочитали «Горе від розуму», по копії, яку я зняв ще в Петербурзі, незабаром після того, як сам

Грибоєдов читав (як говорили, вперше) цей свій твір у Федора Петровича Львова.


ГЛУЗЛИВА ЖАЛІСТЬ, з книги Н. Ейдельмана «Лунін»

Події відбуваються в кінці літа і восени 1826 року, коли вирок уже ухвалено, але засуджені ще не

вивезені. Спогади Олександра Гангеблова взагалі точні і правдиві, так що й цьому записові маємо

вірити, хоча він зроблений 60 років опісля. 24-річному поручику природно знаходити старим 38-

річного підполковника; однак раніше ніхто не помічав брезклої особи, втомлених очей і сліз.

Нерви, затверділі з грудня по липень, могли тепер розслабитися – все кінчено.

Але 85-річний Гангеблов-мемуарист зберіг юну глузливу жалість до дитячої чванливості старого.

Лунін неначе повчав і наставляв молодих, розпитуючи, як вони трималися перед комітетом,

Гангеблов же, який зламався і сказав багато зайвого, здається, не дуже вірить в сміливі відповіді

Луніна.


ПРАВДИВО І ЩИРО, з розвідки О. Едельмана «Спогади декабристів про слідство як історичне

джерело»

Правдиві і щирі записки О. П. Беляєва і О. С. Гангеблова, проте, на відміну від Розена, вони не

називають ніяких дат, і від цього текст не дозволяє прослідкувати послідовність і кількість

допитів, події плутаються і нашаровуються одна на одну.

Спогади цих двох декабристів відрізняються від всіх інших ще й тим, що вони не втаюють, не

уникають говорити про свідчення на них інших декабристів: Беляєв розповідає, як вони з братом,

А. П. Арбузов і Д. І. Завалішин постраждали від необачної відвертості В. А. Дівова; Гангеблов –

про свідчення на нього П. М. Свистунова і М. Д. Лаппи (прізвище останнього Гангеблов

зашифрував, назвавши його Зетом).


ПАВУТИНА, ТАРГАНИ І СТОНОГИ, з статті Б. Йосифової «Декабристи»

Уся фортеця була заповнена арештованими. Вже не залишалося жодного вільного каземату.

Заарештованих стали поміщати в інші, нашвидкоруч пристосовані камери. Брати Беляєви, Дівов і

Гангеблов потрапили до спільної камері. Коли наглядач приніс їм свічку, вони з жахом побачили,

що стіни усіяні тарганами і жуками. Все було вкрито слоєм багнюки. Гангеблов в своїх спогадах

писав: «Низька стеля камери була обвита павутиною, усіяна безліччю жуків, тарганів, стоног і

іншими небаченими тварюками».


ДОНОСИТИ ПРО ЛЮДЕЙ ПІДОЗРІЛИХ І ШКІДЛИВИХ, з указу про заснування III

відділення власної Й.І.В. канцелярії

Визнаючи потрібним влаштувати під керівництвом Генерал-Ад’ютанта Бенкендорфа третє

Відділення при Власній Моїй Канцелярії, Я наказую:

Особливу Канцелярію Міністерства Внутрішніх справ знищити, перевівши на вибір Генерал-

Ад’ютанта Бенкендорфа, частину її чиновників під керуванням Дійсного Статського Радника фон

Фока.

Предметами занять цього 3 Відділення Власної Моєї Канцелярії, визначаю:

1. Усі розпорядження і звістки з усіх взагалі випадків, пов’язаних з вищою Поліцією.

2. Дані про кількість існуючих у Державі різних сект і розкольників.

4. Дані детальні про всіх людей, що перебувають під наглядом Поліції, а також, усі з цього

предмету розпорядження.

5. Висилка і розміщення людей підозрілих і шкідливих.

7. Усі постанови і розпорядження про іноземців, які проживають Росії, до Держави прибувають і з

неї виїжджають.

9. Статистичні дані, які стосуються Поліції.

3 липня 1826 р.


З ДУРНИЧКОЮ НЕ РОЗМИНАЮТЬСЯ І ЦАРІ, бувальщина

На монетному дворі в Петербурзі при вируванні із смугового золота кругляків, з яких чеканилися

імперіали і напівімперіали, залишалися відрізки. Відомі міністрові фінансів, вони не записувалися

проте ні в які звітні книги. Таких відрізків накопичилося стільки, що з них було викарбувано

15000 напівімперіалів.

Граф Є. Канкрін надумався зробити Государеві (Миколі I – авт.) ненавмисний подарунок і

піднести його йому на Великдень 1837 р. Для цього, в Технологічному інституті, за вказівкою

чиновника, виготовили з вільхового дерева величезне яйце, в яке і вклали 15000 червінців.

Червоне яйце розкривалося навпіл за допомогою складного механізму.

У перший день Великодня чиновники міністерств фінансів привезли яйце до палацу, а в кімнату

Государя внесли його, за Канкріним, декілька камер-лакеїв.

– Це що? – запитав Імператор.

– Дозвольте, Ваша Величність, – сказав міністр, – раніше похристосатися.

Государ поцілувався з ним.

– Тепер, Ваша Величність, насмілююся представити вам червоне яєчко від наших же багатств і

просити вас доторкнутися до цієї пружини.

Государ це зробив, яйце розкрилося, і показався жовток – напівімперіали.

– Що це, скільки тут? – запитав здивований Государ.

Канкрін назвав цифру і пояснив, що монети викарбувані з обрізків, ніде не показаних у звітах.

Государ не зміг приховати свого задоволення, і сказав:

– Обрізки? Економія? Ну, так навпіл.

Канкрін від цього дару відмовився.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...