Перескочить к меню

Ватсон Мария (fb2)

- Ватсон Мария [Справочник-дайджест] 23K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ВАТСОН Марія Валентинівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Поет, перекладач, історик літератури.

З дворянської родини.

Народилася 1 (13) грудня 1848 р. в селі поблизу м. Балти Подільської губернії Російської імперії

(нині – в межах м. Балти Одеської області України).

Померла 15 червня 1932 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Отримала домашню освіту, закінчила Смольний інститут благородних дівиць (1865).

Друкувалася в журналах «Вітчизняні нотатки», «Російська думка», «Вісник Європи», «Російське

багатство», «Діло», «Син Вітчизни», «Наше життя», «Сучасний світ», «Російські відомості».

Як літератор дебютувала в журналі «Вітчизняні нотатки» перекладом сонета Кардуччі «Дерева»

(1876).

Потім настала черга поетичних збірників «Вірші» (1905), «Війна» (1915).

Надрукувала доробки «Іспанська сатира 30-х років» (1879), «Еспронседа» (1881), «Португалія та її

література» (1889), «Данте, його життя та літературна діяльність» (1891), «Шіллер, його життя та

літературна діяльність» (1892), «Ларра – іспанський сатирик», «Іспанська сатира 30-х років»,

«Португалія та її література», «Фердинанд Фрейліграт», «Джузеппе Джусті», «Джозує Кардуччі».

Переклала з іспанської «Повісті та оповідання» П. Аларкона (1886), з англійської – «З химерних

оповідань Грент-Аллена» (1886), з французької – драму «Жан і Мадлена» О. Мірбо (1905), зібран-

ня творів П. Гальдоса (1911).

Наша землячка підготувала і видала єдиний на той час повний переклад роману «Дотепно-винахі-

дливий ідальго Донкіхот Ламанчський» М. Сервантеса (1907).

За свідченнями сучасників, у В. був роман з С. Надсоном. Під час тяжкої тривалої хвороби

останнього вона не відходила від його постелі. Померлого у неї на руках поета її стараннями

перевезли до Санкт-Петербургу, де й поховали. Встановивши пам’ятник коханцю, В. спромоглася

видати найповніше зібрання творів С. Надсона.

Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Короленко, Б. Ібаньєс, Г. Лопатін, К. Станюкович, Е.

Пардо, С. Надсон, Ф. Батюшков, І. Бунін, В. Крилов, Д. Мамін-Сибіряк, В. Набоков, А. Чехов (уже

після смерті В. у її альбомі серед чисельних автографів та малюнків відомих вчених,

письменників, художників, громадських діячів виявили й портрет Антона Павловича з посвятою

«Люб’язному другу Марії на пам’ять. Антон Чехов, 1895.11.02»).


***

СМУТОК – ГРІХ

, з життєвого кредо М. Ватсон

Смуток – гріх, а життя – подарунок.

РОЗРАХОВУЮ НА БЛИСКАВИЧНУ ВІДПОВІДЬ, лист Й. Лукашевича М. Ватсон від 9

березня 1911 р.

Високошановна Марія Валентинівно!

Звертаюся до Вас з невеликим проханням. Чи не можете вказати якусь граматику іспано-

французьку, за якою легше всього було б ознайомитися з елементами іспанської мови. Справа в

тому, що один мій приятель – приват-доцент Давидов відправляється з науковими цілями до

Іспанії і хотів би попередньо ознайомитися з іспанською мовою. Якщо це Вас не відволіче, то,

будьте ласкаві, дайте мені вказівку щонайшвидше.

З щирою повагою

Й. Лукашевич.


СЕРДЕЧНО ВІДДАННИЙ ВАМ, записка О. Пешехонова М. Ватсон

Дорога Маріє Валентинівно!

По всьому, розруха велика, по всьому, якщо навіть Ваш день, стіл, давно започатковані і в пам’яті

всіх близьких до Вас міцно усталені, похитнулися. Зізнаюся, що ми з Антоніною… тільки сьогодні

про нього згадали.

Прийміть наші запізнілі вітання й не засуджуйте строго за забудькуватість.

Побажаємо краще…, аби Ваші дні швидше знову усталилися і щоб багато, багато років стояли

абсолютно непорушно.

Сердечно відданий Вам…


ВРЯТУВАЛА МЕНІ ЖИТТЯ, з листа С. Надсона Е. Ватсону

Вважаю ...доречним подякувати вам за ту велику милість, яку ви мені надали, зважившись

розлучитися для мене з М. В. на такий порівняно тривалий термін. ...Я знаю, як важко було зі

мною М. В.: не говорячи вже про той клопіт і неспокій, які неминучі з людиною серйозно хворою,

– я бачив, що вона постійно нудьгує за вами і Лікою (пасербицею – авт.)...

Зате тепер, коли вона буде з вами, я думаю, що їй наадсть певне етичне задоволення думка, що

вона вчинила високо-великодушно і – скажу не додаючи – просто врятувала людське життя.


Я У РОЗПАЧІ, з листа С. Надсона М. Ватсон

Не писав я вам ще й тому, щоб не показати вам, як я нудьгую, і тим марно не засмучувати вас; а

нудьгую я жахливо: ви мені необхідні, а в можливість побачення весною я не вірю, не вірю!

...Заради Бога, влаштуйте щось: або ваш приїзд, або дайте мені можливість виїхати.

...Бачите, яка трагедія, моє сонечко, а я знаю, що і ви приїхати не можете! Що робити, що робити!

У мене голова на частини ломиться! Я у розпачі!


СМЕРТЬ ЗАЧАРУВАЛА, з розвідки П. Барскової, А. Богданова і Р. Весслінга «Смерть

Надсона як загибель Пушкіна: «зразкова травма» і канонізація поета «хворого покоління»

В. Буренін брав участь в якості секунданта в дуелі між адвокатом Євгенієм Качиним і

журналістом Олександром Жоховим. Секундантом Жохова був Е. К. Ватсон, чия дружина, Марія

Валентинівна Ватсон була близькою знайомою, біографом і редактором робіт Надсона; вона ж

супроводжувала поета в його поїздках на європейські оздоровчі курорти.

В період полеміки між Буреніним і Надсоном М. Ватсон, котра доглядала за хворим поетом,

написала Суворіну лист, в якому попередила про тяжкий стан здоров’я Надсона і вірогідних

наслідках буренінського «наклепу» для життя і здоров’я Надсона. По суті, вона діяла як

секундант, вимагаючи від Суворіна дотримувати етикету: за правилами смертельно хвора людина

відсторонялася від участі в дуелі, яка в даному випадку прийняла форму скандальної словесної

перестрілки в пресі. Вчинок Ватсон отримав результат, прямо протилежний очікуваному. Як

вважає біограф Надсона Михайлова-Штерн, звернення Ватсон до Суворіна лише погіршило

ситуацію, а її лист «підлив масло у вогонь».

Сентиментальна прихильність пані Ватсон до Надсона перетворилася на об’єкт жорстокої сатири,

в якій піднесене благородне відчуття оголошувалося пародією і брехливим прикриттям істеричної

хіті.

...В іншій статті Буренін змалював характер тридцятивосьмилітньої заміжньої Ватсон наступним

чином: «Здебільшого такі прихильниці належать до категорії дам, яким виповнилося за сорок і

яких Бог не наділив жіночою благовидістю, зате щедро нагородив полум’яністю запізнілих

відчуттів».

Смертоносну дію статті Буреніна підтвердила постраждала від його образ М. Ватсон: «Чи не вся

Ялта це бачила – як завдав остаточного удару п. Буренін і так вже абсолютно хворому хлопцю...

Фейлетон п. Буреніна... вразив так сильно надломлений організм хворого поета, що негайно ж й

звів його в могилу».

Немає нічого дивовижного в тому, що в свідомості Ватсон смерть її кумира оформилася як

особиста травма, «незатребуваний досвід», який зловісно проступав в особливо напружені періоди

її життя. 14 січня 1895 року, за три дні до восьмих роковин смерті Надсона, до Ватсон дійшли

плітки, які повторювали наклеп Буреніна, про її інтимний зв’язок з помираючим поетом. Її реакція

на воскреслий «наклеп» стала зловісним повторенням потрясіння, яке вісім років тому випробував

Надсон із-за аналогічних звинувачень. У Ватсон з’явилися «психосоматичні» симптоми, котрі не

дозволяли їй писати, про що вона зізнається в листі: «Диктую тому, що набряк руки примушує

мене думати: мало що може трапитися, а я не хочу відкладати цієї справи».

Аналогічним чином і для багатьох інших, менш наближених до поета шанувальників, потрясіння

від втрати стало початковою точкою у формуванні їх власної «зразкової травми». Історія смерті

Надсона зачарувала не лише Ватсон, а й тисячі інших його шанувальників, у тому числі і тих, хто

сам страждав від туберкульозу і знаходив в історії Надсона відгомін власних драматичних доль.

...Марія Ватсон, найпослідовніший прихильник цієї паралелі, проте, продовжувала говорити про

вину Буреніна: «Ні, Буренін не вбив Надсона, він добив помираючого поета, і це не легенда, а

непорушний, ще обурливіший факт». Заміна «убити» на «добити» скоректувала первинний

нарратив: йшлося вже не про метафоричне «вбивство», а про те, що смерть Надсона, викликана

давньою, по суті, смертельною хворобою, була прискорена скандальними виступами Буреніна.

Саме на цій інтерпретації наполягав 1887 року Штангєєв, саме вона залишилася основною і для

Марії Ватсон. У цій версії змішувалися факти і легенда, особистий і медійний досвід; «віртуальні»

причини породжували реальні наслідки. Арабажин у своїй саркастичній відповіді Ватсон

простодушно продемонстрував своє розуміння всіх цих тонкощів: «Я все-таки переконаний, що

поки у мене немає сухот, я не помру від найсердитіших листів пані Ватсон».


МИЛИЙ ДРУЖЕ, з дослідження М. Сазонова «Книги й автографи А. П. Чехова в зібранні А. і С.

Венгерових»

У дослідженні-хроніці «В деякому царстві» відбита лише одна книга А. П. Чехова, хоча в зібранні

Венгерових є ще декілька раритетів, пов’язаних з ім’ям великого російського письменника.

Наприклад, в альбомі, що колись належав перекладачці, поетесі, історикові літератури Марії

Валентинівні Ватсон, А. А. Венгеров серед багатьох автографів-записів і малюнків письменників, учених, громадських діячів виявив сторінку з досі невідомим, намальованим пером портретом А.

П. Чехова і його автографом: «Милому другу Марії на спомин. Антон Чехов <18>95.11.2». І якщо

пам’ятати, що кожна сторінка, написана рукою великого письменника, безцінна для тих, хто

люблять літературу, – то перед нами справжня коштовність.

Звичайно, не випадково в альбом М. В. Ватсон за модою XIX – початку ХХ століття писали і

малювали багато відомих людей Росії. М. В. Ватсон, вроджена Де Роберті де Кастро де ла Серда, близько спілкувалася М. К. Михайловським, П. Я. Якубовичем, В. Г. Короленком, Г. О.

Лопатіним, М. О. Морозовим й ін. Вона була другом С. Я. Надсона, який помер у неї на руках, і

посмертним видавцем його творів.

Ось звідки чудові автографи в альбомі Марії Валентинівни, наприклад, запис Д. І. Менделєєва,

малюнок і автограф його дружини-художниці і т.д., і т.д.

КОХАНКА НАДСОНА, з книги Є. Мандельштама «Спогади»

У 1916 році я став на службу до шпиталю. В цей час якраз звільнився завідувач, і мене, на мою

велику радість, призначили на його місце. Тут, звичайно, зіграла роль вся моя попередня

громадська робота в шпиталі, де я пройшов усі ступені навчання, починаючи з санітара.

Продовжувалася війна, вже відчувалася передгрозова атмосфера близької революції, та в

молодості – свої закони, свої радості, свій сум. Весь медичний персонал жив разом, у Ботанічному

саду, в двоповерховій стародавній дерев’яній дачі.

Люди зібралися в основному молоді. Здружилися. З’явилися й закохані. Мені протегувала одна з

дам-патронес. Вона й почала виводити мене в світ.

Пам’ятаю один «вихід» до Ватсон Марії Валентинівни. Тоді вона була старою бабою, в молодості

ж – красунею і коханкою Надсона. Її літературний салон у столиці вважався одним з

найвідвідуваніших. Ватсон була прекрасною перекладачкою, що першою здійснила переклад «Дон

Кіхота» з іспанського оригіналу.

Отже, мені запропонували побувати в неї на дні народження. Він святкувався як «день відкритих

дверей»: прийти міг кожен бажаючий.

Квартира Ватсон розташовувалася в одному з провулків у районі Знаменської. Навстіж розкриті

двері, гучний людський мурашник, усередині – не проштовхнутися.

Я приклався до ручки сивої бадьорої бабусі й почав розглядати гостей. Не буду їх перераховувати

– тут був, що називається, весь Петербург.

І от ми почули з різних сторін приглушені голоси: «Олександр Федорович!.. Олександр

Федорович!..». Мова йшла про Керенського, який вже став відомим після своїх думських виступів.

Його манера триматися, його френч були такими ж, як пізніше в часи «прем’єрства» в

Тимчасовому урядові. Позерство модного адвоката і політика, що йде в гору, впадало в очі.


БЕЗЖАЛІСНА ДОЛЯ, з вірша С. Надсона «До альбому», присвяченого М. Ватсон

Наш стрелочник, судьба, безжалостной рукою

На двух различных нас поставила путях,

И скоро я умчусь с бессильною тоскою,

Умчусь на все моих парах.

Но, убегая вдаль и полный горьким ядом

Сознания, что вновь я в жизни сиротлив,

Не позабуду я о станции, где рядом

Сочувственно пыхтел второй локомотив.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации