Бицилли Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БІЦИЛЛІ Петро Михайлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, філолог, літературний критик. Псевдонім – П. Михайлов.

З дворянської родини. Батько, Біциллі М., – секретар Одеського міського кредитного товариства.

Народився 1 (13) жовтня 1879 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 25 серпня 1953 р. в м. Софії (Болгарія). Похований на місцевому Російському цвинтарі.

Закінчив Одеську класичну гімназію №11 (1899), історико-філологічний факультет

Новоросійського університету (1904).

Працював викладачем одеських Вищих жіночих курсів (1910-1917), Новоросійського (1918-1920),

Скоп’єнського (1920-1923), Софійського (1924-1948) університетів.

Член Руської Академічної спілки.

Друкувався в журналах «Ланцюг», «Сучасні нотатки», «Числа», «Новий Град», «Російські

нотатки», «Болгарські думки», «Щорічник Софійського університету».

Як вчений-літератор дебютував історичними нарисами «До питання про джерела «Афінської

політики» і «Тацит та римський імперіалізм» (1912).

Потім настала черга статей «На шляхах. Ствердження євразійців» (1922), «Нація і держава»,

«Нація і мова» (обидві – 1929), «Еволюція націй і революція» (1930), «Проблема нового

середньовіччя» (1932), «Трагедія російської культури» (1933). Всього за період з 1925 по 1940 р. Б.

лише в журналі «Сучасні нотатки» надрукував 105 статей і рецензій.

Перу нашого земляка належать книги: «Західний вплив на Русі і початковий літопис» (1914),

«Салімбене: нариси італійського життя ХIII століття» (1916), «Основи соціалізму» (1917),

«Падіння Римської імперії», «Елементи середньовічної культури» (обидві – 1919), «Нариси теорії

історичної науки» (1925), «Етюди про російську поезію» (1926), «Проблема життя і смерті в

творчості Толстого» (1928), «Місце Ренесансу в історії культури» (1933), «Творчість Чехова:

Досвід стилістичного аналізу» (1942), «Нотатки про роль фольклору в розвитку російської мови і

російської літератури» (1944), «Пушкін і проблема чистої поезії» (1945), «До питання про

внутрішню форму роману Достоєвського» (1946), «Проблема людини у Гоголя» (1948).

Б. – автор двотомної «Короткої історії російської літератури» (1934), «Хрестоматії з історії

російської літератури» (1932).

Всього в доробку нашого земляка – понад 300 друкованих праць. З кінця 80-х років минулого

століття вони знову активно перевидаються в Росії і Болгарії.

Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши спочатку до Югославії (1920), потім –

Македонії (1920) і зрештою – Болгарії (1924).

З нагоди 125-річчя нашого земляка в бібліотеці Софійського університету відбулася виставка

«Професор Петро Біциллі в Болгарії» (2004).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Бунін, М. Алданов, І. Гребс, П. Струве, В. Вейдле, С.

Трубецькой, Х. Гандєв, П. Сувчинський, М. Кондаков, Л. Карсавін та ін.

***

СОЦІАЛІЗМ ЗІВ’ЯНЕ

, з політичного кредо П. Біциллі

Соціалізм живиться і тримається духом догматизму, вірою в можливість володіння абсолютною,

повною, кінцевою істиною. Розвіється цей дух, вичерпається ця віра – і догматичний соціалізм

зів’яне, подібно до рослини, позбавленої живильних соків.

БАТЬКІВЩИНУ ЗАЛИШИВ ВИМУШЕНО, зі спогадів П. Біциллі

Хоча в бурхливі 1917-1920 роки я був далекий від активної політики, не беручи участь

безпосередньо в громадянській війні і не поділяючи її ідеологічних обґрунтувань, проте за

власною установкою, за своїми зв’язками, які підтримував, знаходився в таборі, ворожому

Жовтневій революції; коли наступив неминучий крах контрреволюції, разом з людьми, що мене

оточували, залишив Батьківщину.

ВІДТВОРЕННЯ ЄВРАЗІЇ, з книги П. Біциллі «Схід і Захід в історії Старого світу»

По відношенню до центру, Європа і Китай тримаються переважно оборонно. «Китайська стіна»

стала символом відсталості й зовсім не премудрого «знання іноземців», хоча насправді її сенс був

абсолютно іншим: Китай затуляв свою культуру від варварів; таким чином ця стіна цілком

відповідає римському «рубежу», яким Середземномор’я прагнуло відстояти себе від варварства,

яке тиснуло з Півночі і Сходу.

…Європа відділяється від Азії, в самій Азії випадає «центр», залишаються лише «околиці»,

духовне життя завмирає і бідніє. Новітні долі Росії, починаючи з XVI ст., можна розглядати, як

грандіозну спробу відновлення центру і, тим