Бернштейн Илья [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Бернштейн Илья [Справочник-дайджест] 27 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


БЕРНШТЕЙН Ілля Іонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, видавець. Псевдоніми – Іонов, Дзвонар.

З міщанської родини. Батько, Бернштейн І., – маклер.

Народився 1 (13) серпня 1887 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Загинув в 1942 р. в одній зі сталінських катівень на Півночі СРСР.

Навчався на архітектурному відділенні Одеського художнього училища (1902-1903).

Працював складачем друкарні, приватним вчителем, директором видавництва.

Друкувався в журналі «Наше», рукописному збірнику «Єлань».

Як літератор дебютував в нелегальному збірнику політичних засланців «Пролетарська справа»

поетичними доробками (1905).

Потім настала черга віршів «Квіти страчених», «В полоні», «Тіні», «Недописаний лист», «Нічний

привид»,

Наш земляк – автор збірників «Яскраво-червоне поле» (1917), «Колос. Вірші» (1921).

Спільної мови з царизмом Б. не знаходив. Вперше його заарештували «за розповсюдження

нелегальної літератури і написання революційних віршів» (1903).

Після другого Одеський окружний суд заслав до Сибіру, звідки він того ж року втік (1906).

Після третього арешту (1907) сидів в камері-одиночці, де здійснив спробу самогубства.

Наступного разу Б. потрапив на каторжні роботи терміном вісім років (1908).

Вп’яте непокірного відправили в заслання до Сибіру (1913).

Не знайшов письменник мови і з новою, більшовицькою, владою. Його, як і багатьох інших, репресували (1937). Як пізніше визнали, незаконно.

Серед друзів та близьких знайомих І. – С. Єсенін, М. Горький, М. Волошин, К. Чуковський, Г.

Зінов’єв, П. Медведєв, С. Семенов, В. Князєв, І. Садофьєв, М. Фроман, В. Ерліх, Д. Глушков та ін.


***

КНИГА ПЕРЕМОЖЕ СМЕРТЬ

, з творчого кредо

І. Бернштейна

Книга переможе смерть.

НАВІЩО, вірш І. Бернштейна «Від рідних нив»

От нив родных его отняли,

Где он трудился словно вол.

– Возьми ружьё, – ему сказали,

– Пойди убей! – и он пошёл.

И там на бранном поле встретил

Таких же пахнущих землёй.

Спросил: зачем? Но не ответил

Ему угрюмый рядовой.

Все быстро двинулись толпою,

Взводя послушные курки.

Окоп... и брызнувшей струёю

Уже окрашены штыки.

А он, земли покорный данник,

С глубокой раною в груди,

Он, пули мстительный избранник,

Лежит далёко позади.

И взор его полуоткрытый

Так неподвижен, жутко нем,

И в нём все тот же незабытый

Вопрос таинственный: зачем?


ДРУКУВАТИ НЕ БУДЕМО, з листа І. Еренбурга І. Бернштейнові від 23 грудня 1924 р.

Закінчив «Горлохвата», вислав на Ваше ім’я. Дуже прошу Вас зробити все можливе, щоб роман

був надрукований без купюр.* ...Дуже прошу Вас також розпорядитися про негайне віжправлення

мені грошей. Украй їх потребую.

*На листі І. Бернштейн написав: «Грошей більше не висилати. Друкувати не будемо».


НА ДОНОС НЕ ЗДАТНИЙ, з розвідки В. Сажина «Нестямний книговидавець»

І. І. Іонову (Бернштейну) вчитися було ні за що, і він вже з 12 років працював в одній з одеських

друкарень. Потім його захопила революційна хвиля – розповсюджував «нелегальщину», пробував

сам писати вірші «революційного змісту». З тим і іншим попадався в руки поліції. Почалися

арешти, заслання, втеча, в’язниці, каторга... Весь цей час писалися вірші – ідеологічно конкретні, енергійні, цілеспрямовані і жорсткі.

В радянський час йому вже було не до писання власних книг – видавав чужі. І. Іонов став

практично першим і на півтора десятиліття головним радянським керівником книговидання

Петрограду.

Початок був особливо вражаючим: 1918-го року кероване ним видавництво випустило з

дореволюційних матриць твори Достоєвського, Герцена, Салтикова-Щедріна, Чехова, Тургенєва...

Але потім він став боротися з виданням зарубіжної класики і за його наказом закрилося

видавництво «Всесвітня література».

М. Горькому доводилося раз по раз залагоджувати конфлікти Іонова з літераторами, котрі мали

своє уявлення про те, що і як треба видавати, – а сперечатися з Іоновим було не тільки неможливо, але й небезпечно: про його істеричний характер ходили легенди.

Проте саме Іонов першим почав налагоджувати перекриті революцією канали книготоргівлі, буквально нав’язуючи нові книги