Ахматова Анна [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

АХМАТОВА (ГОРЕНКО) Ганна Андріївна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач.

З військової родини. Батько, Горенко А., – морський офіцер.

Народилася 11 (23) червня 1889 р. в селищі поблизу м. Одеси Російської імперії (нині – в межах

однойменного обласного центру України).

Померла 5 березня 1966 р. в м. Домодєдово Московської області СРСР (нині – Московська область

РФ). Похована в м. Комарово Ленінградської області РФ.

Навчалася в Маріїнській гімназії (1900-1906) в Царському Селі (нині – м. Пушкін Ленінградської

області РФ), Києво-Фундуклєєвській жіночій гімназії (1906-1907), на юридичному відділенні

київських Вищих жіночих курсів (1908-1910).

Друкувалася в журналах «Gaudeamus», «Російська думка», «Загальний журнал», «Північні

нотатки», «Аполлон», «Гіперборей», «Щомісячний журнал», «Нива».

Як літератор дебютувала віршем «На руці його багато блискучих перснів» в паризькому

щотижневику «Сиріус» (1907).

Перша збірка «Вечір» вийшла 1912 р. Потім були «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917),

«Подорожник» (1921), «Anno Domini. MCMXXI» (1921), «З шести книг» (1940), «Моя азіатка»

(1942-1944), «Біг часу» (1965).

Виступала з віршами на Вищих (Бесстужевських) жіночих курсах (1913), в Тенішевському

училищі (1914), міській думі (1915), Ленінградській філармонії (1926), на Ленінградському фронті

(1944).

А. Перекладала з болгарської, вірменської, грузинської, ідіш, італійської, корейської, латиської, литовської, осетинської, польської, румунської, сербської, української мов. Що стосується

останньої, то найбільше наша землячка перекладала поезії І. Франка.

Була виключена як «непролетарський поет» спочатку з Ленінградського відділу Всеросійської

Спілки письменників (1925), а потім – і з Спілки письменників СРСР (1946). Постановою ЦК

КПРС «Про журнали «Зірка» та «Ленінград» творчість Г. Ахматової засуджена як ідеологічно

чужинська (1946). У зв’язку з такою «лінією партії» не виходять уже готові до друку книги

поетеси. Матеріально бідує. Її виселяють з престижного Фонтанного Будинку на вул. Червоної

Кінноти (1952).

Трагічним було особисте життя А. Її першого чоловіка М. Гумільова, заарештувавши, розстріляли

(1921). Сина – Л. Гумільова арештовували тричі, двічі він відсидів тривалі терміни, між якими

встиг побувати добровольцем на фронтах другої світової війни. Третього чоловіка – М. Пуніна

арештовували двічі, він відбував покарання невідомо за що, де й помер (1953). Двічі арештовували

близького друга А. Поета О. Мандельштама, який під час відбуття другого терміну помер.

Після смерті Й. Сталіна А. Віще передбачила: «Тепер арештанти повернуться, і дві Росії, заглянуть одна одній в очі: та, що саджала, і та, яку посадили. Почалася нова епоха».

Цікаво, що на другий день після того, як А. Пішла з життя, Всесоюзне радіо цинічно повідомило

про «смерть видатної поетеси Ганни Андріївни Ахматової».

У с. Слобідці Шелеховська Хмельницької області функціонує музей поета (1989).

У м. Санкт-Петербург (РФ) відкрито пам’ятник нашій землячці (2006).

У м. Москва (РФ) відкрито будинок-музей А. (2012).

Серед друзів та близьких знайомих А. – К. Бальмонт, В. Маяковський, С. Єсенін, Пастернак, О.

Блок, М. Булгаков, В. Брюсов, Є Замятін, М. Зощенко, В. Каверін, М. Цвєтаєва, О. Толстой, Маршак, Качалов, Станіславський, О. Мандельштам, Б. Пільняк, Л. Сейфулліна та ін.

***

СМІЛИВІШЕ,

з життєвого кредо Г. Ахматової

Хто чого боїться, те з ним і стається.

СЛАВА І НОГИ, з творчого кредо Г. Ахматової

Слава – це коли кожен може об тебе витерти ноги.

ЯКЩО ПІДЕШ, Я ПОМРУ, романс Г. Ахматової «Стисла руки»

Сжала руки под темной вуалью...

«Отчего ты сегодня бледна?»

– Оттого, что я терпкой печалью

Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,

Искривился мучительно рот...

Я сбежала, перил не касаясь,

Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: «Шутка

Все, что было. Уйдешь, я умру».

Улыбнулся спокойно и жутко

И сказал мне: «Не стой на ветру».

ЦЕЙ МОЖЕ МЕНЕ ПРИБОРКАТИ, з вірша Г. Ахматової «Було задушливо»

Было душно от жгучего света,

А взгляды его – как лучи.

Я только вздрогнула: этот

Может меня приручить.

………………………………….

Не любишь, не хочешь смотреть?

О, как ты красив, проклятый!

И я не