Перескочить к меню

Юзефович Михаил (fb2)

- Юзефович Михаил [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЮЗЕФОВИЧ Михайло Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний і громадський діяч, археолог, літератор. Літературний криптонім – Л. П.

З дворянської родини. Брат, Юзефович В., – обер-секретар розпорядчого відділу канцелярії

Синоду.

Народився 17 червня 1802 р. в с. Сотниківці Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Яготинський район Київської області України).

Помер 21 травня 1889 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Аскольдовій могилі.

Закінчив благородний пансіон при Московському університеті (1819).

Служив юнкером, корнетом, поручиком, штаб-ротмістром, майором Чугуївського уланського

полку (1821-1839), інспектором народних училищ в м. Київ (1840-1856), головою Тимчасової

комісії з розбору стародавніх актів при київському, подільському і волинському генерал-

губернаторствах (1857-1889).

Голова Київської археологічної комісії (1857).

Голова розпорядливого комітету Київської міської публічної бібліотеки (1865).

Голова комісії із зведення пам’ятника Богдану Хмельницькому у Києві.

Член Копенгагенського товариства північних антикваріїв (1845).

Член Російського географічного товариства (1852).

Кавалер орденів св. Володимира 4-го ступеня, св. Ганни 2-го ступеня з мечами.

Друкувався в наступних ЗМІ: «Вітчизняні нотатки», «Російський архів», «Одеський альманах»,

«Основа», «Вісник Південно-західної і Західної Росії», «Київський телеграф», «День»,

«Московські відомості», «Киянин», «Додаток до «Вологодських єпархіальних відомостей», «Праці

3-го археологічного з’їзду».

Як літератор дебютував добіркою віршів в «Одеському альманасі» (1831).

Потім настала черга доробків «Відповідь панові Падалиці», «Загальні міркування про народні у

нас школи», «Про пам’ятник тисячоліттю Росії», «Відповідь Грабовському про Литву і західні

губернії», «Замітки з університетського питання» (усі – 1862), «Характеристика церковних

православних братерств» (1863), «Чи можливий мир з нами польської шляхти» (1864), «З приводу

пам’ятника Богдану Хмельницькому» (1869), «Богдан Хмельницький в російській історії» (1870),

«Єврейське у нас питання» (1871), «Пам’яті Пушкіна» (1880), «Наша ліберальна інтелігенція»

(1882).

Перу нашого земляка також належать збірник віршів «На прощання (1878), не опублікована драма

«Мазепа».

Поет А. Подолинський присвятив нашому землякові вірш «Мелодія» (1831).

Серед друзів та близьких знайомих Ю. – М. Гоголь, О. і Л. Пушкіни, М. Лермонтов, В.

Жуковський, П. В’яземський, М. Глинка, О. Грибоєдов, О. Бальзак, Ф. Тютчев, І. Аксаков, А.

Подолинський, П. Плетньов, Я. Бальмен, А. Майков, М. Максимович, П. Анненков, М. Раєвський, Д. Давидов, О. Нікітенко, С. Стішинський, Д. Бибиков, Ф. Скарятін та ін.


***

Я – НЕ ПОЕТ

, з творчого кредо М. Юзефовича

Я не поет, а лише віршувальник.

ЗАЛИШАТИСЯ ОРИГІНАЛЬНИМ, з мемуарів М. Юзефовича «Спогади про Пушкіна»

Якось я запитав Пушкіна, ...як він не піддався тодішній чарівливості Жуковського і Батюшкова і, навіть в найперших своїх дослідах, не став імітатором ні того, ні другого?

Пушкін відповів, що цим він зобов’язаний Денису Давидову, який дав йому відчути ще в ліцеї

можливість залишатися оригінальним.

Пушкін мав хорошу загальну освіту. ...Якось він, у нашому наметі, перекладав братові і мені... Я

колись вчився англійській мові, але, не доучившись як слід, забув її згодом. Проте мені

залишилися знайомі її звуки. У читанні ж Пушкіна англійська вимова була до того потворною, що

я запідозрив його знання мови і вирішив піддати ...експертизі.

Для цього, наступного дня, я закликав до себе його родича Захара Чернишова, який знав

англійську, мов рідну, і, попередивши, в чому справа, покликав до себе і Пушкіна з «Шекспіром».

Він охоче почав перекладати...

Чернишов за перших же слів, прочитаних Пушкіним англійською, розреготався: «Ти скажи

спершу, якою мовою читаєш?»

Розреготався, у свою чергу, і Пушкін, пояснивши, що він вивчив англійську самоуком, а тому

читає англійську грамоту на кшталт латини.

Проте справа в тому, що Чернишов знайшов його переклад правильним і розуміння мови

бездоганним.


ДЕМОНІЧНА ЗЛІСТЬ, з оцінки М. Юзефовичем О. Пушкіна-людини

Йому була властива якась демонічна злість, яка примусила його ненавидіти тих, хто робив йому

добро, руйнувати щастя скрізь, де б він його не помічав.


ДЗВІНКИЙ ГІСТЬ, з вірша М. Юзефовича «Насолода уяви»

О горы! и на вас, в моем воображеньи,

Внимать я восходил поэзию души.

Как вечной младостью снега их хороши!

На них не встретишься ни с чьими ты следами,

...................................................................................

Там смерти не было, ни чья не тлеет кость,

И вихрь, единый вихрь, их буйный, звучный гость

Музыкою громов пиры их оглашает,

И смертный с трепетом музыке той внимает.

Но я, на тех пирах, я часто восседал;

Венчанный тучами, на землю я взирал.

ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЗАВЕСТИ СВИНЕЙ, з листа Л. Пушкіна М. Юзефовичеві від 25 червня 1831

р.

У мене собачий настрій, і цей лист, ймовірно, не розвеселить тебе. У Києві я здихаю з нудьги, а

мої справи затримають мене ще на декілька днів. Я був на Кавказі і на водах, там грав, там

розорився, там закохався, і ось він я – Вертер і блудний син разом; залишається лише завести дітей

і свиней. А ви, втім, нічого кращого й не робите.

...Я провів 15 днів у Раєвських. Від наших літературних розмов з Олексієм Ра(євьким) можна було

померти зо сміху. Він запевняє, між іншим, що трагедія мого брата огидна, – навіть гірше, ніж

Шекспір.


УШЛЯХЕТНЮВАТИ СЕРЦЯ, з листа М. Юзефовича А. Майкову від 6 березня 1884 р.

Щоб бути поетом, треба мати ...таку силу уяви, якої у мене немає. Вибрав же я собі, на старості, стислу віршовану форму виключно для того, аби не вдаватися, для передачі деяких своїх

заповітних думок, до довгих прозаїчних трактатів, що вимагають тривалої роботи, в мої літа (82

роки) вже непосильної.


НА ПОДВИГ, з оцінки М. Юзефовича-юнака О. Нікітенком

Заполонений хворобою ідеалізму, ...палав і рвався на подвиг.


ЧИТАВ МЕНІ СВОГО «МАЗЕПУ», з книги О. Нікітенка «Нотатки і щоденники»

20 серпня 1869 року

Юзефович читав мені свою драму «Мазепа». Вона не позбавлена драматичної цікавості.


ЧЛЕН «КЛУБУ САМОВБИВЦЬ», з нарису С. Лебедєва «Михайло Володимирович Юзефович»

Завзятість і сміливість, дивовижні навіть для Кавказької армії, зробили Юзефовича широко

відомим, і генерал М. Раєвський призначив його своїм ад’ютантом. ...Призначення на цю посаду

розцінювалося офіцерами-кавказцями як нагорода за доблесть на полі бою. Втім, ад’ютантів

Раєвського називали членами «клубу самовбивць».

На Кавказі Юзефович був типовим російським офіцером, однак сміливим в бою, на балу, за

картами, а ще він писав вірші і музичив.

У серпні 1829 р. в бою під фортецею Ахалцих Юзефович дістав поранення кулею вище коліна. Цю

кулю він носив в своєму тілі 60 років, до кінця своїх днів.


ЗРАДНИК, з «Щоденника» Т. Шевченка

6 травня 1858 року

З Семеном поїхали ми до Енгельгардта і не застали удома. Зашли до Курочкіна – теж, зайшли до

землячки М. С. Гресевич, і вона нас зустріла жвава, весела, молода, як і десять років тому. Дивна

жінка, її і горе не бере. А горя у неї немало...

Семен за якоюсь потребою зайшов до Юзефовича, обер-секретаря синоду, і мене потяг з собою.

Новий знайомий, не зважаючи на привітність, мені не сподобався, мабуть, тому, що він рідний

брат зрадника* – київського Юзефовича.

*Характеристика Ю. як зрадника викликана його дворушництвом після арешту членів Кирило-

Мефодіївського товариства.


НІЧИМ НЕ ДОПОМІГ, з розвідки М. Драгоманова «Антракт з історії українофільства (1863-1872)»

Студенти ще на півтора року перед тим думали й самі взятися за таку ж педагогічну школу, і один

з них, розпорядитель Подільської недільної школи Вороний, вів про се якісь переговори з

Юзефовичем, котрий тоді дуже ліберальничав і з поляками, і з руськими. З сих переговорів нічого

не вийшло...


ОТОЖНИВ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ З СОЦІАЛІЗМОМ, з розвідки А. Царінний (А.

В. Стороженко) «Український рух»

М. В. Юзефович і за родинними традиціями, і за службовими спогадами у дусі імператора Миколи

Павловича дбайливо охороняв російську державу від можливих небезпек. У справі Кирило-

Мефодіївського братерства він, за переказами, пожертвував своїми симпатіями до М. І.

Костомарова, аби виконати службовий обов’язок.

У 1870-х роках, перебуваючи вже у відставці і носячи лише почесне звання голови Комісії з

розбору стародавніх актів, М. В. Юзефович пильно стежив за суспільним життям Києва і з жахом

помічав той протидержавний напрям, який почав проявляти український рух в особі М. П.

Драгоманова і його послідовників. Користуючись своїми зв’язками в Петербурзі, він звернув увагу

уряду на небезпеку, але, на жаль, дещо відставши від життя, не розібрався в подробицях, недостатньо заглибився в питання і штовхнув уряд на помилковий крок. ...Помилка М. В.

Юзефовича полягала в тому, що він змішав малоросійський національний патріотизм з

українським соціалізмом, і, замість того щоб з’ясувати перед урядом різницю цих двох течій, він

їх ототожнив.

...За наполяганням М. В. Юзефовича був закритий ...південно-західний відділ Географічного

товариства, а в 1876 році з’явився закон, яким забороняв як появу у пресі написаних

малоросійською творів у вигляді книг, брошур чи газет, так і постановка малоросійських

театральних вистав. Таким чином, малоросійське друковане слово позбавлялося права на

існування, природний малоросійський патріотизм визнавався злочинним.


ВІДРІКСЯ ВІД ВЛАСНОГО МИНУЛОГО, з статті Т. Цявловської «Поет Ю.» І подорож до

Арзрума»

У четвертому розділі «Подорожі до Арзрума», розповідаючи про дії російських військ перед

узяттям Арзрума, Пушкін пише: «Наступного дня вранці військо наше рушило вперед. З східного

боку Арзрума, на висоті Топ-Дага, знаходилася турецька батарея. Полки пішли до неї, відповідаючи на турецьку стрілянину барабанним боєм і музикою. Турки втекли, і Топ-Даг був

зайнятий.

Я приїхав туди з поетом Ю. На залишеній батареї знайшли ми графа Паскевича з усім його

почтом».

Довгий час залишалося невідомим, кого Пушкін мав на увазі під ініціалом Ю. Прізвище Михайла

Володимировича Юзефовича, про якого тут йде мова, вперше розкрив П. Єфремов в 1881 році...

Проте стаття не роз’яснила, чому Пушкін назвав Юзефовича «поетом»...

...Юзефович, справді, грішив заняттями поезією і друкував вірші впродовж півсторіччя...

...У віршованій передмові до збірки «На прощання» звертає ...увагу визнання автора в минулому у

вільнодумстві, від якого він тут же патетично відрікається:

В былые дни, в младые годы

Иные песни я певал:

И мне знаком был бред свободы,

И мой он разум волновал. —

Путь отрицанья, путь сомненья

Прошел и я с конца в конец...




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации