Юзефович Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

робив йому

добро, руйнувати щастя скрізь, де б він його не помічав.

ДЗВІНКИЙ ГІСТЬ, з вірша М. Юзефовича «Насолода уяви»

О горы! и на вас, в моем воображеньи,

Внимать я восходил поэзию души.

Как вечной младостью снега их хороши!

На них не встретишься ни с чьими ты следами,

...................................................................................

Там смерти не было, ни чья не тлеет кость,

И вихрь, единый вихрь, их буйный, звучный гость

Музыкою громов пиры их оглашает,

И смертный с трепетом музыке той внимает.

Но я, на тех пирах, я часто восседал;

Венчанный тучами, на землю я взирал.

ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЗАВЕСТИ СВИНЕЙ, з листа Л. Пушкіна М. Юзефовичеві від 25 червня 1831

р.

У мене собачий настрій, і цей лист, ймовірно, не розвеселить тебе. У Києві я здихаю з нудьги, а

мої справи затримають мене ще на декілька днів. Я був на Кавказі і на водах, там грав, там

розорився, там закохався, і ось він я – Вертер і блудний син разом; залишається лише завести дітей

і свиней. А ви, втім, нічого кращого й не робите.

...Я провів 15 днів у Раєвських. Від наших літературних розмов з Олексієм Ра(євьким) можна було

померти зо сміху. Він запевняє, між іншим, що трагедія мого брата огидна, – навіть гірше, ніж

Шекспір.

УШЛЯХЕТНЮВАТИ СЕРЦЯ, з листа М. Юзефовича А. Майкову від 6 березня 1884 р.

Щоб бути поетом, треба мати ...таку силу уяви, якої у мене немає. Вибрав же я собі, на старості, стислу віршовану форму виключно для того, аби не вдаватися, для передачі деяких своїх

заповітних думок, до довгих прозаїчних трактатів, що вимагають тривалої роботи, в мої літа (82

роки) вже непосильної.

НА ПОДВИГ, з оцінки М. Юзефовича-юнака О. Нікітенком

Заполонений хворобою ідеалізму, ...палав і рвався на подвиг.

ЧИТАВ МЕНІ СВОГО «МАЗЕПУ», з книги О. Нікітенка «Нотатки і щоденники»

20 серпня 1869 року

Юзефович читав мені свою драму «Мазепа». Вона не позбавлена драматичної цікавості.

ЧЛЕН «КЛУБУ САМОВБИВЦЬ», з нарису С. Лебедєва «Михайло Володимирович Юзефович»

Завзятість і сміливість, дивовижні навіть для Кавказької армії, зробили Юзефовича широко

відомим, і генерал М. Раєвський призначив його своїм ад’ютантом. ...Призначення на цю посаду

розцінювалося офіцерами-кавказцями як нагорода за доблесть на полі бою. Втім, ад’ютантів

Раєвського називали членами «клубу самовбивць».

На Кавказі Юзефович був типовим російським офіцером, однак сміливим в бою, на балу, за

картами, а ще він писав вірші і музичив.

У серпні 1829 р. в бою під фортецею Ахалцих Юзефович дістав поранення кулею вище коліна. Цю

кулю він носив в своєму тілі 60 років, до кінця своїх днів.

ЗРАДНИК, з «Щоденника» Т. Шевченка

6 травня 1858 року

З Семеном поїхали ми до Енгельгардта і не застали удома. Зашли до Курочкіна – теж, зайшли до

землячки М. С. Гресевич, і вона нас зустріла жвава, весела, молода, як і десять років тому. Дивна

жінка, її і горе не бере. А горя у неї немало...

Семен за якоюсь потребою зайшов до Юзефовича, обер-секретаря синоду, і мене потяг з собою.

Новий знайомий, не зважаючи на привітність, мені не сподобався, мабуть, тому, що він рідний

брат зрадника* – київського Юзефовича.

*Характеристика Ю. як зрадника викликана його дворушництвом після арешту членів Кирило-

Мефодіївського товариства.

НІЧИМ НЕ ДОПОМІГ, з розвідки М. Драгоманова «Антракт з історії українофільства (1863-1872)»

Студенти ще на півтора року перед тим думали й самі взятися за таку ж педагогічну школу, і один

з них, розпорядитель Подільської недільної школи Вороний, вів про се якісь переговори з

Юзефовичем, котрий тоді дуже ліберальничав і з поляками, і з руськими. З сих переговорів нічого

не вийшло...

ОТОЖНИВ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ З СОЦІАЛІЗМОМ, з розвідки А. Царінний (А.

В. Стороженко) «Український рух»

М. В. Юзефович і за родинними традиціями, і за службовими спогадами у дусі імператора Миколи

Павловича дбайливо охороняв російську державу від можливих небезпек. У справі Кирило-

Мефодіївського братерства він, за переказами, пожертвував своїми симпатіями до М. І.

Костомарова, аби виконати службовий обов’язок.

У 1870-х роках, перебуваючи вже у відставці і носячи лише почесне звання голови Комісії з

розбору стародавніх актів, М. В. Юзефович пильно стежив за суспільним життям Києва і з жахом

помічав той протидержавний напрям, який почав проявляти український рух в