Перескочить к меню

Шпир (Спир) Африкан (fb2)

- Шпир (Спир) Африкан [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ШПІР (СПІР) Африкан Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-німецький.

Філософ.

З лікарської родини.

Народився 15 листопада 1837 р. в с. Масляниківці Єлизаветградського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – Кіровоградський район Кіровоградської області України).

Помер 13 березня 1890 р. в м. Женеві (Швейцарія). Похований на місцевому цвинтарі.

Надгробок прикрашає кам’яне Євангеліє із словами «І світло в тьму світить, і тьма не

спіткала його», а також останні слова Шпіра «Fiat lux».

Навчався в одному з приватних одеських пансіонів, Рішельєвському ліцеї, Чорноморській

юнкерській школі, слухав лекції в Гейдельберзькому університеті.

Гардемарином брав участь в захисті Севастополя (1854).

Яке вчений дебютував «Пошуки достовірного в області пізнання дійсного» (1867).

Потім настала черга книг «Заклик до друзів розумного способу життя», «Denken und

Wirklichkeit», «Versuch einer Erneuerung der kritischen Philosophie», «Schriften zur

Moralphilosophie», «Vermischte Schriften», «Philosophische Essays», «Forschung nach der

Gewissheit der Erkenntniss der Wirklichkeit», «Vier Grudfragen»,

«Ueber Religion», «Joh.-Gottl. Fichte nach seinen Briefen», «Erorterung einer philosophishen

Grundeinsicht»,

«Ueber Idealismus und Pessimismus», «Andeutungen zu einen widersprchlosen Denken», «Sinn und

Folgen der modernen Geistesstromung».

Ш., емігрувавши спочатку до Німеччини (1867), а потім Швейцарії (1878), під кінець життя

офіційно відмовився від російського громадянства.

Особисте життя нашого земляка не було простим. Він рано втратив матір (1856), сам

захворів на хронічну форму запалення легень (1878).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – М. Пулевич, Г. Гельмгольц, В. Гофмейстер та ін.


***

ПОМИРАТИ НЕ СТРАШНО, з життєвого кредо А. Шпіра

Не знаю, чому люди так бояться смерті, утішно померти, виконавши свій обов’язок у цьому

світові.


СЛАВА НІЩО, з наукового кредо А. Шпіра

Ніщо не може бути далі від мене, ніж бажання привернути до себе загальну увагу. Хто пізнав

всю примарність індивідуальності, той ні в що ставить славу.


ЧИТАЛА ШПІРА, з листа С. Толстой Л. Толстому від 25 жовтня 1896 р.

Як мені зрозуміла у всьому Дора. І це дитяче захоплення, що сніг пішов, я його часто

відчувала. Цілую її, і вас, дівчатка, і Левка, і тебе, Левочка. Саша здорова, гуляла, грала з

Бухманом у волани, я їм купила нові, а завтра ми з нею поїдемо кофтину замовляти.

...Я все читала філософію Шпіра, зовсім не грала ще і все облаштовуюся в будинку...

Прощайте, йду спати.

С. Толстая.


НА ПЕРЕДМОВУ НЕМАЄ ЧАСУ, з листа Л. Толстого Є. Клапаред-Шпір від 24 лютого 1897

р.

Милостива государиня

Для мене було б великим задоволенням написати декілька слів передмови до біографії вашого

батька, але я такий зайнятий цю зиму, що у мене абсолютно немає часу це зробити. Що ж до

деяких уривків з моїх листів, я буду дуже радий, якщо вони можуть стати вам у нагоді.

Користуюся випадком, аби запевнити вас, милостива государиня, у відчуттях моєї симпатії і

пошани, з якими маю честь бути відданий вам

Лев Толстой.


ЗВІЛЬНИВ СЕЛЯН ВІД ПАНЩИНИ, з статті В. Громова «Шпір Африкан Олександрович»

Оселившись в селі, Ш. зайнявся господарством і, як поміщик, відрізнявся великою

гуманністю: ще за два роки до загального звільнення селян він звільнив своїх від панщини

(а дворових від обов’язкових робіт), наділив їх відмінною землею, надав їм матеріали для

споруди хат і три роки платив за них грошові повинності.


ПРИРОДА Є АНОМАЛІЄЮ, з розвідки І. Лапшина «Про Африкана Шпіра»

Філософська система Шпіра викладена в повному вигляді в книзі «Denken und Wirklichkeit».

У зовнішньому світі всі зміни з’ясовні, як рухи деяких в своїй суті незмінних частинок. Так

навчає природознавство, однак воно безсиле вивести із законів руху людську свідомість,

психічне життя.

У самому психічному житті є щось, що не виводиться із законів природи. Це відмінність в

людині природного і морального; воно полягає в антитезі того, що є, тому, що повинне бути;

область фізична стосується того, що є, область моральна того, що має бути.

Звичайно, людина нерідко помиляється в своїх думках, але самі помилкові думки указують

на існування істинних і на існування норм для розрізнення перших і останніх.

Існують норми для пізнання логічні, за якими ми відрізняємо брехню і помилку від

істини... і норми для поведінки моральні, котрі засуджують зло і несправедливість.

Найвищою нормою в області пізнання служить закон тотожності.

Вся природа є аномалією, систематично організованим обманом, бо в ній жоден об’єкт не

тотожний абсолютно самому собі, проте виявляє ілюзорну множинність і змінність. Тільки

те, що абсолютно просто, нескладно, складає нормальну природу речей.


ШАНУВАВ ШЕВЧЕНКА І ГОГОЛЯ, зі спогадів М. Пулевича

Пам’ятаю в дитинстві, коли мені були років 10, Олександр Олександрович Шпір (батько Шпіра А.

авт.) для однієї з своїх подорожей велів запрягти свій заповітний тарантас. Не проїхавши 3-х

верст, коні понесли і перекинули тарантас, і нашому мандрівникові було переламано ребро. Кучер

привіз його назад. Дружина хотіла послати за лікарем. Але хворий не погодився, а розпорядився

послати в найближче село за фельдшером, якому вказав, як зробити перев’язку, як укласти себе в

ліжко, звелів винести себе з ліжком і поставити посеред двору (справа була літом).

Лише за негоди його вносили до будинку, проте і в такому становищі людина ця не могла довго

перебувати на місці і наказував кріпосним людям носити його з ліжком до родичів і знайомих,

часто на відстань верст 15, де також ставили його посеред двору і для спокою його приставляли

почергово доглядальницю, або доглядальця для виконання його вимог, а головне для того, аби

„махати мух», як висловлювалися тоді.

Коли хворому набридало лежати на одному місці, він велів себе переносити на інше – до інших

сусідів. „Вже несуть до нас Шпіра», – говорили, і все тріпотіло, тому що він розпоряджався скрізь,

як вдома. Крикун був і не соромлячись говорив бувало: „Чому ти, дурню, мені суперечиш?».

Скажемо ще декілька слів про смерть його і тим покінчимо. Смерть його сталася, як думали

близькі люди, унаслідок запалення сечового міхура. Це було в глибокій старості. „Старий Шпір

захворів», – говорили. На запитання дружини: „Що у тебе болить», він відповідав: „пузир болить».

Дружина пропонувала послати за лікарем; він відповів: „Не треба! Все одно нічого не допоможе».

Коли дружина просила його послати за священиком, аби виконати обряд християнський, він

відповідав: „Не треба! Немає Бога, немає правди, немає правосуддя!». Так і помер...

...Тепер повернемося до гардемаринської школи. Там, як я вже говорив, товариші вважали

Африкана диваком і були цілком упевнені, що він на мічмани іспиту ніколи не витримає, оскільки

ніколи не вчився, а постійно читав книги стороннього змісту, найбільше – духовного. Зберуться

товариші і говорять Шпіру: „Служи всеношну». Він не відмовляється: надягають на нього з

реготом замість риз ковдру, причіпляють до порожньої чорнильниці мотузочок замість кадила,

дають йому в руки. Шпір серйозно, з благоговінням стає перед іконами і починає служіння. Хор

спочатку сміючись йому відповідає, а з часом сміх зникає, і хор у свою чергу проникається таким

же благоговінням.

Один з товаришів, з якими він дружив, сказав йому: „Навіщо ти постійно читаєш цю нісенітницю?

Ось на тобі французькою мовою твори Вольтера. Коли прочитаєш, то сам побачиш, що ти багато в

чому помиляєшся».

Як показав час, це був один з важливих переворотів в його думці. Пізніше Африкан

Олександрович говорив мені: „Я близький був до божевілля, але твори Вольтера врятували мене».

...Я був запрошений Африканом Олександровичем для спільного проживання. Мабуть, самота

йому набридла. І Господи! що це була за життя! Все розписане погодинно. Ніхто у нас не бував і

ми ні у кого. Серйозним читанням він ніколи не ділився. Виписував «Основу» і Шевченка і читав

мені, особливо що-небудь смішне. Шевченко йому дуже подобався.

...Ще посилиніше почав читати і писати, став охайним до педантичності. Хоча тримав слугу, проте

сам чистив собі вбрання, сам замітав, витирав пил. За моїми спостереженнями, робив це для

моціону. Завів токарний верстат і, хоча не виходило жодної речі, все-таки він щось виготовляв.

...Довго я не підозрював, що мій друг не лише пише філософські твори, але й що вони вже видані в

Німеччині, читаються публікою, і німецькі газети вихваляють ці твори російського філософа. Як

раптом абсолютно несподівано одержую від рідного брата свого, котрий мешкав у цей час на о-ві

Мадейра, вирізку з однієї німецької газети, де з похвалою відгукуються про твори російського

філософа А. Шпіра. Цю вирізку в листі я відправив Шпіру і просив його: якщо ці твори належать

йому, щоб він вислав їх мені, оскільки я бажав знати думки близької мені людини. Він не

забарився вислати мені дві книги.

Одна досить об’ємиста під заголовком „Бог і природа». Інша, невелика, під заголовком „Думка і

дійсність». Однак, на жаль, не знаючи сам німецької мови і не маючи знайомих, хто б мені міг їх

перекласти, я віддав їх в бібліотеку Єлизаветградського реального училища, де, ймовірно, вони

лежать під сукном і нікого не цікавлять.

Щоб закінчити свою розповідь, додам ще дещо до характеристики покійного. ... Завжди у нього на

письмовому столі стояли два бюсти: Шевченка і Гоголя.

...Дивним мені завжди здавалося і тепер здається, що така людина, як Шпір, ніколи не мала ні до

кого і ні до чого особливої любові або прихильності. Не пам’ятаю, щоб він колись з чомусь

дивувався, або чимось був вражений.

У житті його я пам’ятаю лише три сварки, в яких він, звичайно, не був винен. Одна з цих сварок

була з двоюрідним братом (вже померлим), який, гостюючи у Шпіра, бешкетував і наривався на

бійку. Шпір звелів запрягти коней, зв’язати бешкетника і відправити його додому. Зв’язаний

поміщик, коли опам’ятався і вважаючи себе ображеним, погрожував Шпіру помститися і

викликати його на дуель.

Шпір ...жартома написав йому в гумористично-сатиричному тоні слов’янською мовою акафіст, в

якому хто читав, впізнавав винуватця. У акафісті значилося „Радуйся, осле преподобний».




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации