Шолом-Алейхем [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

письменники-біографи. Проте, зізнатися, – це мене не цікавить. Мене займає саме маленька

Касрилівка, або Воронка, тому що ніяке інше місто в світі не вкарбувалося так в пам’ять моєму

героєві, як благословенна Касрилівка-Воронка, і жодне місто в світі не було таке миле його серцю;

настільки милим, що він не може його забути і ніколи не забуде.

І насправді, яке ще місто у всьому величезному світі – Одеса чи Париж, Лондон чи Нью-Йорк –

може похвалитися таким багатим і величезним базаром!

У якому ще місті ви знайдете таку лазню? Вона стоїть на узгір’ї біля самої річки, і вода в її

колодязі ніколи не вичерпається. А річка? Де ще в світі знайдеться річка, в якій з покоління в

покоління хлопчиська-шибеники купаються, плескаються без кінця, вчаться плавати, ловлять

дрібну рибку і проробляють фокуси – приємно подивитися!

Яке місто має таку високу гору, вершина якої майже сягає хмар! А за горою, всі це знають,

заритий скарб ще з часів Хмельницького. Скільки вже разів, розповідають люди похилого віку,

починали відкопувати цей скарб, проте роботи доводилося припинити, тому що натикалися на

кістки: руки, ноги і черепи людей в саванах. Очевидно, це були наші предки і, можливо,

мученики... Хто знає!

А який тут цвинтар! Великий стародавній цвинтар, на якому велика частина могил заросла

травою і навіть невідомо, чи є в них людські кістки! Про цей цвинтар можна було б, звичайно,

дещо розповісти, і не такі вже веселі історії, я сказав би, навіть вельми жахливі історії, зрозуміло, про минуле, про давні часи, але проти ночі не варто згадувати про цвинтар...

Невелике містечко ця Воронка, але красиве, сповнене краси. Його можна пройти вздовж і поперек

за півгодини, якщо ви, звичайно, в силах це зробити і у вас є ноги. Без залізниці, без гавані, без

шуму, всього з двома ярмарками на рік: «Червоні торги» і «Покров», придуманими спеціально для

євреїв, аби вони могли поторгувати і заробити шмат хліба.

Маленьке, зовсім маленьке містечко, зате повне таких дивовижних історій і легенд, котрі самі

собою могли б скласти цілу книгу. Я знаю, історії і легенди ви любите, це для вас, власне,

головне...

ВКЛАВ СВОЄ СЕРЦЕ, з авторської передмови до автобіографічної повісті Шолом-Алейхема «З

ярмарку»

Вам присвячую творіння моїх творінь, книгу книг, пісню пісень душі моєї. Я, звичайно, розумію,

що книга моя, як і всяке творіння людське, не позбавлена недоліків.

Проте хто ж краще знає, чого вона мені коштувала? Я вклав у неї найцінніше, що в мене є – своє

серце.

Читайте час від часу цю книгу. Мабуть, вона вас або дітей ваших чомусь навчить – навчить, як

любити наш народ і цінувати скарби його духу, які розсіяні всіма глухими закутками неосяжного

світу. Це буде кращою нагородою за мої тридцять з гаком років відданої праці на ниві нашої

рідної мови і літератури.

ЩЕ ДОПИШУ, з листа Шолом-Алейхема С. Дублову від 2 вересня 1818 р.

Забув вас попередити, що «Сендер Бланк» є лише 1-а частина. 2-га частина – «Маркус Бланк» – в

мене закінчується в рукописі, а 3-тю – «Останній із Бланків» – я лише напишу з часом, коли буду

краще знати наше нове покоління, достойне його вивчення.

ПОСАГ ДРУЖИНИ ПРОГРАВ НА БІРЖІ, з реферату І. Марченко «Шолом-Алейхем»

Писати Шолом почав рано, чи не в 18-19 років. Він тоді жив у якості домашнього учителя в

глухому поселенні київської губернії у одного купця-єврея Елі-Мейлаха Лоєва. Його ученицею

була єдина дочка цього чоловіка, ровесниця учителя. Учитель прожив там 3 роки в достатку і

добрі. Учениця добре вчилася, батьки були раді, все йшло чудово. Але сталося непоправне.

Шолом почав писати різні любовні романи, посилав їх багатьом видавцям, але їм було все рівно.

Тільки одна душа звернула увагу на них, і це була його учениця. Напевне батьки стали

догадуватися про щось. Отож, в один прекрасний день Шолом, прокинувшись, дізнався, що, крім

нього, в домі більше нікого немає. Хазяїн залишив йому конверт, але там лежали лише гроші за

його працю і більше нічого. На подвір’ї стояли сани. Кучер, явно не криючи посмішки на обличчі,

відвіз його на вокзал. Саме так закінчилося його солодке життя вчителя.

Він поїхав спочатку до Києва, а потім до Полтавської губернії, де прийняв посаду державного

рабина. Він дуже багато писав своїй коханій, але та не відповідала. Хто ж знав, що батько

підкупив листоношу, і той за невеликі гроші віддавав всі листи дочки батькові. Два з лишнім роки

він писав їй ці листи, потім