Флоринский Кирилл [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

«зустріч»

реальної монархині з образом Христа неминуча. І те, як вона відбувається, дуже симптоматично.

Ми наведемо приклад із проповідницької практики 1740-х років.

У 1742 р. Кирило Флоринський вимовляє «Слово в тиждень Ваїй» на тему: «Рцыте дщере

Сионове, се царь твой грядет тебе кроток» (Мф. 21:5).

«Слово...» Кирила Флоринського дуже докладне. Спочатку обговорюється сам образ лагідності

Христової – як він виявлений у Писанні, продиктованому Духом Святим. Сам цей образ,

підкреслює оратор, досить проблематичний: «Сие достоинство Царь, высоко зело в человецех, а

грядет кроток высоко пред Богом, но нижае всего пред человеки: еже, яве отсюду показуется, что

мнози неизследимые следы, недр небесных проходити мнящеся, преткнушася о кротость».

Для багатьох, говориться в проповіді, лагідність Христа стала свого роду «каменем спотикання».

Адже саме лагідність стала вищою Христовою наукою, котру не засвоїли фарисеї і книгарі, не

засвоїв і весь народ Іудеї, котрий не очікував побачити довгоочікуваного Царя лагідним.

Найдокладнішим чином розглядається євангельське місце, обране як тема. І тільки після цього

проповідник говорить про лагідність християн як про наслідування лагідності самого Христа: «И

кое будет разнствие человеку от скота, христолюбиву от христоборца, верну от неверна,

законному Монарсе от похитителей престолов чуждих и от тиранна, аще не кротость, кротость

Христова. Кой характир, кое знамение, кая печать; и что за примета, яко в нас образ Божий, яко

мы человецы да еще Христовы; аще не кротость, кротость Христова».

І нарешті, після викриття пануючих звичаїв, проповідник приступає до «актуальної» теми:

«Кротость первейший характир есть и предержавных мира сего потентатов».

Далі ця думка ретельно обґрунтовується; малюється ідеальна постать «лагідного царя» – він не

відвертається від жебраків, милосердний до своїх підданих.

…Проповідник проводить паралель між Єлизаветою і візантійським імператором Феодосієм.

Останній, як відомо, хотів спрямувати свій гнів на жителів Антіохії, які повалили статуї його і

його дружини, проте прислухався до поради Флавіана Антиохійського не винищувати людей і

виявив лагідність. Що ж говорити про Єлизавету, яка прощає ворогів, котрі змарнували спадщину

Петра Великого?

Єлизавета в її лагідності зближається з Христом. Проте це зближення здійснюється на зовсім

інших підставах, ніж у попередню епоху. Єлизавета зближається з Христом не завдяки своєму

становищу, а завдяки своїм чудовим, але людським якостям. Адже кожен християнин повинний

прагнути уподібнитися Рятівнику в лагідності – «Христос терпів і нам велів». Єлизавета лише

перевершила в цьому інших, і серед них Феодосія Великого.

Звернемо увагу на останню обставину. Єлизавета порівнюється не тільки з Христом, але й з

Феодосієм Великим, причому не уподібнюється йому у своїх видатних якостях, а перевершує

його.

ЗАСИЛАЛИ ДО ДАЛЕКИХ ЄПАРХІЙ, з дослідження «Обмосковлення Української церкви» на

ukraine-church.com

На духовенство сипались тяжкі кари з усіх боків. Бувало, що приходили сповідатися підіслані

провокатори, аби випробувати священика. Духовна Консисторія так само грубо поводилася з

духовенством і тяжко його карала. Звичайно бувало, що коли священика кликали до Консисторії

на суд, то його арештовували й заковували в кайдани, а потім робили тяжкий допит.

Кари на тілі духовенства були звичайною річчю і скасовані тільки за Олександра І. За найменші

підозріння хватали навіть єпископів, позбавляли сану, розстригали і навіть карали на горло...

Звичайно, такий стан російського духовенства докочувався й до України, бо й там стали

переслідувати всю Церкву. Сильне переслідування розпочав Петро І, а Катерина II повела вже

планове, обдумане обрусіння.

Так, Катерина II при обсадженні вищих церковних посад завжди давала перевагу москвинам, а

українців почала засилати на далекі єпархії.

Українська Церква мала великі маєтки, і вони не давали спокою войовничій цариці. Ці маєтки

Церква вживала на утримання своїх шкіл, шпиталів, друкарень і т. ін. Цариця забрала церковні

маєтки в Росії ще 1763 р., але в Україні через сильний спротив духовенства не могла їх легко

забрати – відняла їх аж 1786 р.

Замість забраних земель встановили для Церкви «милостивий штат». Цими штатами вільне

українське духовенство перетворилося в державних урядників, як то було в Росії.

Усе