Тодорский Симеон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Тодорский Симеон [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

19 лютого до мене (священика Троїцького собору Василя Чернозерського) з’явився

селянин Островського повіту, села Соприхіно Дмитро Федоров і, заявивши про зцілення, просив

записати наступне: «За тиждень до Дмитрового дня минулого року (19 жовтня 1900) я страждав

сильним головним болем, який доводив до непритомностей. Хвороба підсилювалася,

супроводжувалася страшним шумом у вухах, і я зліг у постіль, і прохворів до Миколиного дня (6

грудня 1900). Числа 10 листопада я був залучений до Христових Таємниць місцевим священиком,

після чого відчув полегшення, проте з часом усе слабшав і слабшав...

Нарешті, порадившись зі своїми домашніми, я вирішив спочатку замовити панахиду в гробниці

Преосвященного Архієпископа Псковського Симона, а потім дав обіцянку служити її щороку

доти, доки не залишать мене сили. …І з тих пор швидко став поправлятися, так що в Миколин

день я був у церкві свого цвинтаря, і з тих пор, дякуючи Богу, ніяких болів не почуваю. Сьогодні я

відслужив вперше після своєї хвороби панахиду в гробниці й щиро вірю, що одержав зцілення від

своєї хвороби молитвами святителя Симона. Це моє показання можу підтвердити під присягою –

як я сам, так і мої домашні».

СТАЛИСЯ ЗЦІЛЕННЯ, з листа Філарета О. Горському від 26 червня 1844 р.

Ось одна з найприємніших новин, хоча й не зовсім нова! Симон, архієпископ Псковський і

Нарвський відкривається світові святістю життя й у слові перед Господом: минулого року сталося

кілька зцілень біля його труни; старанні виконують його волю.


ДОЗВОЛИТИ НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ, з розвідки Августина (Нікітіна) «Іван Арндт і його

книга»

Тепер необхідно перейти до розгляду історії перекладу книги Арндта російською мовою й

подальшої долі цього видання на теренах імперії. У зв’язку з цим варто назвати ім’я Симона

Тодорського, який мав безпосереднє відношення до цього без перебільшення видатного для того

часу міжцерковного починання.

…В Галлі 1735 року він переклав книгу Іоанна Арндта «Про щире християнство» . На її видання

імператриця Ганна Іванівна надіслала 600 рублів, величезну для того часу суму.

Книга Симон переклав російською мовою за бажанням архієпископа Новгородського Феофана

Прокоповича; точніше – церковнослов’янською – з домішками польських слів і закінчень.

У Росії її доля відрізнялася мінливістю: то вона пропускалася цензурою й схвалювалася, то

конфісковувалася й заборонялася.

Надруковане в одному томі в Галлі під назвою «Чотири книги про щире християнство», воно

вільно поширювалося Росією в роки правління Ганни Іванівни. Російська імператриця з симпатією

ставилася до протестантизму, проте вона повинна була, у першу чергу, враховувати інтереси своїх

православних підданих. Цим і пояснюється, що, поряд з поширенням книги Івана Арндта –

лютеранського автора, у тому ж 1735 року (22 лютого) вийшов найвищий маніфест, котрий

заборонив всяку інославну пропаганду. Дозволялося лише «вільне відправлення служби Божої»

наступних християнських сповідань: «лютеранського, реформаторського й римського», дароване

ще при Петрові I.

Але за цим ішло веління, «щоб тих сповідань духовні особи жили у всякій лагідності, і особливо

не наважувалися наших підданих, якого б звання вони не були, до своєї віри закликати».

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕФІОПІСТ, з розвідки І. Петренка «Українці в Африці»

Першим українським вченим-семітологом був Симон Тодорський. Після закінчення Київської

академії він був посланий для продовження навчання в німецькі університети Галле і Єни. Тут під

керівництвом знаменитого німецького семітолога Махаеліса він вивчив давньоєврейську, сірійську, арабську і «халдейську» (тобто староефіопську) мови, а також грецьку й богословські

дисципліни.

Це був типовий представник «загубленого покоління» XVIII в., котрий зробив придворну й

церковну кар’єри, проте не залишив по собі наукової школи, яка б відповідала його чудовим

талантам і знанням.

І, попри все, це був перший український ефіопіст.


ЗАУПОКІЙНІ ЛІТІЇ, з кореспонденції О. Кир’янової «Панахида за архієпископом»

За свідченням церковного історика Євгенія Болховітінова, архієпископ Симон багато потрудився, викорінюючи неуцтво й марновірства, обновляючи й прикрашаючи древні псковські храми. На

Псковській кафедрі він залишався до своєї смерті. Православні шанували пам’ять Симона, як

великого подвижника, молитовно звертаючись до нього за