загрузка...
Перескочить к меню

Сухинов Иван (fb2)

файл не оценён - Сухинов Иван [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



СУХІНОВ Іван Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Декабрист. Очільник першої і єдиної спроби декабристів підняти повстання з метою власного

звільнення (1828).

З дворянської родини. Батько, Ємельянов-Сухінов І., – столоначальник Криловського нижнього

земського суду.

Народився в 1795 р. в с. Червонокам’янці Олександрійського повіту Херсонської губернії

Російської імперії (нині – Олександрійський район Кіровоградської області України).

Звів рахунки з життям 1 (13) грудня 1828 р. в Зерентуйській каторжній в’язниці. Місце поховання

– не відоме.

Учасник Великої вітчизняної війни (1812-1813). Зазнав декількох поранень: шаблею – в праву

руку; в голову, ліву руку і плече.

Служив рядовим (1809-1913), унтер-офіцером (1813-1815) Лубенського гусарського полку, Херсонської інвалідної команди (1815-1816), юнкером Ізюмського гусарського полку (1816-1817), юнкером, підпрапорщиком, прапорщиком, підпоручиком Чернігівського піхотного полку (1817-1825), поручиком Олександрійського гусарського полку (1825).

Член Товариства об’єднаних слов’ян (1825).

Член Південного товариства декабристів (1825).

Учасник повстання Чернігівського піхотного полку (1825). Після його провалу вдалося втекти до

Молдавії. Заарештований в Кишиневі (1826).

Військовим судом при Головній квартирі 1-ї армії в Могилеві засуджений до страти шляхом

четвертування (1826).

За високою конфірмацію смертний вирок замінено на довічні каторжні роботи з позбавлення чинів

і дворянства. Покарання відбував Читинському острозі (1828), на Зерентуйських копальнях

Нерчинського заводу (1828).

За спробу організувати повстання каторжників з метою звільнення всіх декабристів засуджений до

покарання 300 ударами батогом, тавруванню і страті. Не чекаючи цього, звів рахунки з життям.

Серед друзів та близьких знайомих С. – С. Муравйов-Апостол, В. Соловйов, А. Кузьмін, В.

Бондарєв, П. Голіков, В. Михайлов, М. Лунін, І. Горбачевський, Ф. Моршаков, В. Бочаров, М.

Щепілло та ін.


***

ШКОДИТИ

, з життєвого кредо І. Сухінова

Чим тільки можливо шкодити царському уряду.

ГУСАР, А НЕ ЛАЙНО, з замітки «Відважна гусарська атака» на сайті «Найзнаменитіші

херсонці»

Траєкторія життя Сухінова ділиться на два контрастні періоди: до 1814 року і після.

У юному віці він брав участь у Вітчизняній війні 1812 року. Під Старою Вижвою лубенські і

павлоградські гусари витримали багатогодинний бій з австрійцями. Стався випадок, коли українці, котрі билися на боці Росії, зійшлися з західними українцями, які воювали у складі 9-го галицького

піхотного полку австрійського корпусу князя Шварценберга.

У цьому бою австро-угорсько-чехо-українці (гібрид німецько-угорсько-слов’янської раси) втратили лише убитими 170 солдатів і офіцерів. Втрати чистих слов’ян (росіян і українців) були

набагато менші.

Надалі херсонський дворянин брав участь в Закордонному поході, в звільненні Європи від

наполеонівського ярма. Цілком можливо дійшов би до «столиці світу» – Парижа. Проте

наполеонівські кавалеристи вважали інакше, вибивши молодого гусара чотирма влучними

ударами з сідла.

Тяжкі поранення, шпиталь для інвалідів, здавалося – безвихідь! Хоча, безвихідь корисна тим, що

дає час пригальмувати і поміркувати. Французький генерал Антуан Лассаль стверджував: «Гусар, якого не вбили в 30 років, лайно, а не гусар!»

Хоча Сухінов, великий любитель повисіти на волосину від смерті, зробив все з свого боку, аби

виправдати цю приказку, доля розпорядилася інакше.

І все ж перспектива до кінця життя спокійно їсти херсонські кавуни не входила до планів

відважного рубаки. І в 1816 році він знов повернувся до військових лав.

ЯКЩО ЗАВТРА ВІЙНА, з книги Н. Ейдельмана «Добрі справи робити»

Генерал Гейсмар з гарматами і чотирма сотнями гусар йде від Трілес на Ковалівку. ...Іван Сухінов

говорить, що треба йти через села – війська, судячи з усього, близькі. «Між солдатами

поширилися чутки, ніби-то гарматне ядро убило в обозі селянина з конем. Ніхто не чув пострілу, ніде не було видно не лише гармат, але навіть жодного ворожого солдата, тим часом колона

захвилювалася, і солдати почали міркувати, сперечатися... Офіцери прагнули їх заспокоїти, запевняючи, що ці новини не що інше, як вигадка якогось боягуза чи брехуна».

РОЗТЛУМАЧИЛИ «КАТЕХІЗИС», з монографії М. Нечкіної «Товариство об’єднаних слов’ян»

Ставлення селян... до повстанців перевершило всі очікування. Вони з радістю приймали солдатів

на постій, хоча ця повинність була однією з найненависніших. Проте спроби підняти їх на

революційну дію не було, хоча за наполяганням Сухінова їм прочитали і розтлумачили

«Катехізис».


КРАЩИЙ СЕРЕД ДЕКАБРИСТІВ, з книги М. Інсарова «Нариси історії революційного руху в

Росії (1790-1890 роки)»

У батька кращого революціонера серед декабристів слов’янина Івана Сухінова був єдиний

кріпосний, з яким Сухінов-старший на пару орав землю. Оскільки в родина мала декількох синів, то єдиний кріпосний Іванові не дістався, його чекало нелегке життя молодшого бойового офіцера.

...Пестель принципово не вів пропаганду серед солдатів свого полку, маючи переконання, що вони

все одно підуть туди, куди він їм накаже. За деякими, щоправда, сумнівними свідоцтвами, він

навіть поводився з солдатами з спеціальною строгістю – аби налаштувати проти самодержавства –

так що питання про те, чи пішли б солдати Вятського полку за Пестелем так, як солдати

Чернігівського полку пішли за Муравйовим і Сухіновим – питання дуже сумнівне...

І В СИБІРУ Є СОНЦЕ, з розвідки Н. Кожушко «Діячі революційно-визвольного руху 1-ї чверті

XIX ст. на території краю»

Іван Іванович Сухінов мав родинний зв’язок з гайдамацьким ватажком Климом Сухіною, учасником народного повстання 60-х років XVIII ст.

Під час повстання Чернігівського полку, він був одним з його керівників, помічником С.

Муравйова-Апостола. Арештований при спробі перейти кордон.

Після придушення повстання декабристів на Україні, м. Острог було призначено штабною

квартирою переформованого Чернігівського піхотного полку. За розпорядженням з Петербурга

саме в Острозі було призначено виконати вирок військового суду над офіцерами – учасниками

повстання, які служили в Чернігівському полку: – І. І. Сухіновим, В. І. Соловйовим, А. А.

Бистрицьким та О. Є. Мозалевським.

22 липня 1826 р. на військовому плацу на Красній горі в Острозі перед строєм новосформованого

Чернігівського полку відбувся обряд громадської страти. Після читання вироку над головами

засуджених офіцерів було переломлено шпаги, а потім їх було закуто в кайдани та відвезено до

Василькова, де обряд конфірмації знову повторено.

Під час читання вироку в Острозі І. Сухінов, почувши слова «заслати в довічно каторжну роботу», голосно сказав: «І в Сибіру є сонце!». За що його ледве вдруге не віддали під суд.

Після повторення читання вироку в Василькові заковані у кайдани офіцери пішки були

відправлені у Київ і далі до Сибіру.

Термін каторги відбував на Зерентуйському руднику. Тут разом з іншими готував повстання, яке

виказав зрадник.

Це була перша і єдина серед числа засланих декабристів спроба з зброєю у руках піднятися проти

влади та вирватися на волю, а Сухінов став першою жертвою російського царизму серед засланих

до Сибіру повстанців.

ФОРПОСТ КОПАЛЕНЬ, з офіційної довідки «Зерентуйська каторжна в’язниця»

Центральна в’язниця Нерчинської каторги. Розташовувалася в м. Гірський Зерентуй, за 700 км на

південний схід від Чити.

Перші каторжани з’явилися тут в 2-й половині 18 ст. У 1827 р. сюди прибула група декабристів, які незабаром організували т.зв. Зерентуйську змову 1828 р.

У 1889 році додатково збудована кам’яна 3-поверхова в’язниця на 300 осіб. Після придушення

революції 1905-1907 в З. к. в. перебувало понад 800 ув’язнених.

Припинила існування в лютому 1917 р.


СМІЛИВЦІВ ЗРАДИЛИ, з статті «Зерентуйська змова 1828 року» у «Вікіпедії»

Невдала спроба ув’язнених Зерентуйської каторжної в’язниці (Забайкалля) організувати збройне

повстання з метою звільнення.

Змову очолив декабрист І. І. Сухінов. Її учасники (близько 20 осіб) мали намір обеззброїти

місцевий гарнізон, підняти повстання на сусідніх копальнях і заводах Нерчинської каторги, йти до

Чити і звільнити декабристів, які перебували там.

Повстання призначили на 25 травня (6 червня) 1828 р., проте в результаті зради змова була

розкрита. Головні її учасники розстріляні, інші покарані батогами.

Засуджений до смертної кари І. Сухінов напередодні виконання вироку повісився.


МІЖ ДОБРОМ І ЗЛОМ, з статті С. Крючкова «Черв’яки про честь, або Зліше зла честь

татарська»

Засуджений поручик Іван Сухінов, який спробував підняти повстання каторжних на

Зерентуйських копальнях і який прийняв за це мученицьку смерть, був «нещасним». А ось Іван

Якушкін, в авторському виконанні, звичайно, – зразок «справжньої революційності». Це тому, що

Якушкін в засиланні не пішов шляхом активної політичної боротьби.

...У того ж Сухінова – чотири шабельні рани в боях з наполеонівськими загарбниками, бойова

лідерська позиція в повстанні Чернігівського полку, незломлений дух на каторзі. Чи нещастя

пролити кров в ім’я порятунку Батьківщини і віддати життя за її краще майбутнє, як запевняє

Лебедєв?

Більшим нещастям, на мій погляд, є брехливий життєвий шлях самого Лебедєва, котрий присвятив

його торжеству горбачовського «нового мислення» і відновленню капіталізму в Росії.


СМІЛИВА ПРИМАРА МАЙБУТНІХ СВОБОД, з «Нерчинської поеми» О. Пітірімова

Едва ли не коснувшийся Китая

В запретных, дерзких помыслах своих,

Иван Сухинов прятался, сбирая

Приятелей распутных да лихих.

Когтистая, разнузданная стая

Оскалившихся, злобных и хмельных.

Кого, Ванюша, ты узрел средь них –

Хранителей, предвестников ли рая?

В войне прострелен, рублена рука –

Герой, гусар Лубенского полка!

Черниговский поручик непокорный –

Кому доверил тайных мыслей ход?

Где ты теперь? Где заговор твой вздорный?

Где смелый призрак будущих свобод?


МОЖНА БУЛО ВРЯТУВАТИ, зі спогадів І. Горбачевського

Ремінь зняли з його шиї; привели лікаря, який помітив в тілі ознаки життя. Можна думати, що для

його повернення не потрібно було прикладати великих зусиль, бо цвях був вбитий досить низько, і

Сухінов, бажаючи затягнути якомога міцніше петлю, спустивши ноги з нар, колінами їх торкавася.

Немає сумніву, що лікар зміркував усі ці обставини, але, ймовірно, не знаючи вироку уряду і не

наважуючись із співчуття віддати бідного Сухінова на ганебне покарання батогом, він не прагнув

повернути до життя нещасного страждальника, а наказав тіло покласти на віз і відвезти до

лазарету... Негайно ...тіло було спущене до льоху і покладене на лід.

Якщо ці причини, а не неуцтво і байдужість спонукали лікаря залишити без уваги всі засоби, які

могли повернути життя Сухінову, то вчинок його гідний пошани і сама найнелюдянісше було

великодушним.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...