Старчевский Адальберт [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

СТАРЧЕВСЬКИЙ Адальберт Вікентійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Критик, журналіст, видавець, перекладач, історик літератури. Перший медіа-магнат на теренах

Російської імперії.

З дворянської родини.

Народився 28 квітня (10 травня) 1818 р. в с. Івках Київської губернії Російської імперії (нині –

Богуславський район Київської області України).

Помер 7 (20) жовтня 1901 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався на юридичних факультетах Київського й Санкт-Петербурзького університетів.

Працював співредактором журналу «Бібліотека для читання» (1848-1856), редактором журналів

«Син Вітчизни» (1856-1872), «Сучасність», «Вулик»«, «Луна» (1873-1885).

Друкувався в журналах «Фінський вісник», «Бібліотека для читання», «Журналі міністерства

народної освіти», «Історичний вісник».

Як літератор дебютував в студентські роки двотомником «Розповіді іноземних письменників XVI

ст. про Росію» (1841-1842).

Потім настала черга збірника біографій, портретів і автографів історичних осіб «Галерея слави»,

книг «Література російської історії з Нестора до Карамзіна», «Про заслуги, виявлені державним

канцлером М. П. Румянцевим», «Життя М. Карамзіна» (1845), «Велика думка Катерини II» (1885),

«Роман однієї забутої романістки» (1886), «Дудишкін Ст. Сем. Один з забутих журналістів»

(1886), «Зі спогадів старого літератора» (1888-1889), «Словник прадавньої слов’янської мови,

складений за Остромировим Євангелієм, Міклошичу, Востокову й Бередникову» (1899).

Перу нашого земляка також належать граматики десяти слов’янських говірок, серія путівників по

Середній Азії, Кавказу, Індії, Туреччині.

С. переклав французькою мовою торгівельний статут.

Головним же доробком чомусь вважається редагування 12-томного «Довідкового

енциклопедичного словника К. Крайя» (1847-1855).

Серед друзів та близьких знайомих С. – І. Гончаров, К. Ушинський, С. Глінка, К. Масальський, К.

Сербінович, П. Цейдлер, С. Дудишкін, О. Сенковський, О. Варгунін, А. Майков, М. Заблоцький-

Десятовський, В. Солоніцин, П. Білицький та ін.

***

БЕЗ ПРЕТЕНЗІЙ,

з професійного кредо А. Старчевського

Журналістика – це прагнення до повноти фактів, відсутність забігань вперед і претензій бути

провісником.

ПОЧУЛИ «ЗВИЧАЙНУ ІСТОРІЮ» І. ГОНЧАРОВА, з книги А. Старчевського «Зі спогадів

старого літератора»

У сімействі Майкових, вечорами, в неділю й інші святкові дні, коли збиралося багато молоді,

часто читали щось видатне з сучасної журналістики, з критичними й іншими зауваженнями.

…Раптом Іван Олександрович Гончаров, написавши свою «Звичайну історію», що, перш ніж

віддати її в друк, бажав би прочитати твір у Майкових в декілька вечорів і вислухати зауваження

молодого, чуйного, відвертого покоління, яке не соромиться; тим паче, що всі слухачі були його

найближчі друзі і доброзичливці.

Того ж дня я отримав від Володимира Аполлоновича Солоніцина записку, в якій він запрошував

мене прийти о шостій вечора слухати твір Гончарова, про існування якого доти нікому не було

відомо.

Я з’явився до Майкових і застав там всіх наших знайомих. Через чверть години Іван

Олександрович почав читати свою повість. Всі ми уважно її слухали. Мова у нього хороша; вона

написана дуже легко, і до чаю прочитано ним було багато. Коли рознесли чай, пролунали

зауваження, проте вони були незначні і неістотні. Взагалі повість справила хороше враження.

Шкода, що тоді серед нас не було жодної людини з досвідом і авторитетом, яка знала б, на що слід

звернути увагу, що змінити, скоротити чи розвинути. …Звичайно, Іван Олександрович під час

читання сам краще за інших помічав, що потрібно змінити і виправити, і тому постійно робив свої

відмітки на рукописі, а іноді й просто перекреслював олівцем декілька рядків.

Переробка ця вимагала небагато чау, тому що через декілька днів призначено було повторно

прослуховувати «Звичайну історію» у виправленому вигляді; я знову одержав запрошення, але не

міг ним скористатися.

ВИЗНАЧИВ ДОЛЮ УШИНСЬКОГО, з розвідки О. Халюти «Російська освіта в обличчях»

Редактор «Бібліотеки для читання» А. В. Старчевський прислав К. Ушинському номери

англійського видання «Atheneum» для перекладу статей про освіту і виховання в Америці. Статті

захопили Ушинського і визначили його долю як педагога-реформатора: «Статті викликали

страшенний переворот в моїй голові, в моїх поняттях, переконаннях. Вони підняли в моїй думці

цілий рій питань по виховання і освіту; навели мене на багато, абсолютно нових думок, які, без

цих статей, мабуть, ніколи б не прийшли мені в голову.

Я не знаю, що я зроблю, що зі мною буде, але я зважився присвятити себе з цього дня виключно

педагогічним питанням.

НЕОЦІНЕННІ СКАРБИ, з «Літопису Бібліотеки Російської Академії наук»

Я. І. Бередников, який не знав польської мови, доручив кандидатові Санкт-Петербурзького

університету А. В. Старчевському скласти каталог Несвізької бібліотеки князів Радзівіллов, що

багато років зберігалася в академічних коморах і нещодавно була передана до I відділення

Бібліотеки.

Про цінність зібрань польських книг Старчевський писав: «Переді мною була маса старовинних

книг, різної гідності і форматів, котрі подекуди вже погнили, проте це були дорогоцінні і рідкісні

представники старовинної польської літератури і науки». Там знаходилися «неоцінені скарби для

історії польського права і політичної історії Польщі XVI і XVII сторіч».

У ЩОДЕННОМУ ФОРМАТІ, з дослідження Г. Щербакової «Російська преса періоду

Вітчизняної війни 1812 року»

Ставши власником «Сина Батьківщини», Старчевський зумів застосувати на практиці знання,

отримані від Сенківського, в той же час не обмежуючи себе «застарілими» моральними

естетичними поглядами вчителя, а також скористався його зв’язками. Оголошення в першому

номері оновленого «Сина Батьківщини» сповіщало, що «контора журналу знаходиться в Санкт-

Петербурзі при книгарні Придворного книгопродавця О. Смірдіна», тобто, в центральній частині

Невського проспекту – престижному і багатолюдному місці.

Успіху сприяла і раціонально прорахована цінова політика: Старчевський знизив вартість

підписки більш ніж у 10 разів у порівнянні з однотипними виданнями: «передплатна ціна за рік 4

р. сріб. у Петербурзі, з доставкою в будинок – 5 р. сріблом».

Таким чином, редактор зробив видання доступним середнім прошаркам населення, серед яких

було багато грамотних людей, які цікавляться становищем справ у передреформній Росії.

Вихід теж був обраний надзвичайно вдало – неділя, день, вільний від служби, що гарантувало

увага різних прошарків аудиторії і перспективи обговорення прочитаного в сімейному та дружнім

колі, що повинно було підігрівати публічну цікавість.

Поряд з постійними рубриками з’явилися змінні. …Старчевський пішов на сміливий хід: не

маючи спецкорів і власкорів, він став передруковувати найгостріші й найважливіші новини з

інших газет: «Північної бджоли», «Санкт-Петербурзьких відомостей», «Російського інваліда».

…У 1862 р. Старчевський переводить газету на щоденний формат. У програмній статті,

опублікованій в «Російському інвалідові», він заявив, що темпи розвитку суспільства в зв’язку з

реформами такі, що щотижневі газети не встигають висвітлювати картину дійсності і мимоволі

поступаються щоденним. Крім того, він стверджував, що більшість щоденних газет дотримуються

старої інформаційної моделі, а тому не вся їхня увага «звернена на Росію, коли приводиться у рух

серйозне селянське питання».

Старчевський запропонував читачам нову модель: у будні дні газета носить інформаційний, а в

неділю – аналітичний та культосвітній характер. Також редактор вперше в історії періодичної

преси пообіцяв, що «вихід газети не припиниться й у святкові дні»..

…Підводячи підсумок своєї журналістської діяльності в період реформ, Старчевський писав, що

«Син Батьківщини» прагнув до повноти фактів, не забігав наперед, не мав претензій на роль

«провісника», намагався утримати баланс між подіями різного масштабу і, поряд з інформацією

про реформи, що йдуть у країні, розповідав про їхній вплив на побут людей. Орієнтацію на

масового читача Старчевський прагнув зберегти на всьому протязі свого редакторства, навіть

переставши бути видавцем «Сина Батьківщини».

Старчевський був одним з перших петербурзьких медіа-підприємців. Як учень Сенківського, він у

дечому повторив його долю. Довго і завзято збираючи капітал на власну справу, бурлакуючи по

убогих квартирках, він за п’ять років видання «Сина Батьківщини» став власником будинку в

центральній частині Петербурга, а місцезнаходження контори вказував так: «біля Поштамтського

мосту в Пральному провулку, 4».

Дехто з сучасників пам’ятають його «блискучим багатим паном» (П. Биков), інші (С.

Шубинський) – пристарілим, нужденним журналістом, котрий змушений розпродувати автографи

знаменитих кореспондентів.

Його архів у Пушкінському Будинку містить стоси боргових розписок, викликів у поліцію за

несплату боргів, квитанцій від лихварів – усі прикмети літературного побуту, знайомі сучасним

читачам за романами Достоєвського...

ВІД РЕКОРДНОГО НАКЛАДУ ДО «ОБГОРТУВАЛЬНОГО ПАПЕРУ», з статті Т.

Владімірової «Газета «Син Батьківщини» А. В. Старчевського як газета для середнього класу»

«СБ» поклав початок видання преси для середнього класу. Її поява пов’язана з прискореним

розвитком капіталізму в післяреформений період і виниклою потребою в масовій газеті,

розрахованій на «недостатній клас», яка вірізнялася б низькою ціною, великою інформативністю,

цікавістю, загальнодоступністю рівня, простотою мови і тощо.У 1856 році Старчевський

відновлює журнал «СБ», а вже наступного – реорганізує його в щотижневу газету «політичну,

вчену і літературну». У 1862 році вона стає щоденною.

Спочатку «СБ» мала яскраво виражену ліберально-просвітницьку спрямованість, проте поступово

газета втрачає свій напрям, все більше орієнтуючись на смаки й інтереси читацької аудиторії. З

1862 року це типове буржуазне видання, орієнтоване на середнього читача з підписною ціною 6

рублів на рік.

Формується нова для російської журналістики властивість – меркантилізм, і новий тип редактора-

підприємця.

Адальберт-Войтех Вікентійович Старчевський пройшов школу редактора в «Бібліотеці для

читання». При створенні газети він залучив молодих журналістів і широко відомого Сенковського

(«БДЛЧ»), який писав фейлетони під назвою «Листок Барона Брамбеуса». Були ілюстрації,

карикатури. Газета включала розділи словесності, критики, сучасних питань, політики.

У газеті відбилося розуміння того, що матеріальні умови значно сильніше визначають життя

людей, ніж освіта та моральність. Пріоритетне місце займають економічні питання. З’являються

рубрики «Економічна хроніка», «Біржові вісті», статті про умови праці, про платню. Друкуються

нариси з народного побуту.

«СБ» спочатку вступала в полеміку, але поступово від неї відмовився. А ставши щоденною,

взагалі перетворюється на видання за типом дайджеста.

У 58-63 роках газета мала максимальний серед російських газет наклад.

З адміністративними органами бували проблеми, оскільки із зростанням інтересу публіки до

масових видань, їх почали більше перевіряти. От чому Старчевській займався дайджестом.

У 1867 році газета позбулася підтримки і була на межі економічної загибелі. Видання взяв на себе

Успенський, власник борошняної комори. Потім Старчевський відмовляється її редагувати і

наклад різко падає. Хоча газета існує до 1905 року, вона стає «періодично видаваним

обгортувальним папером».