Самсонов Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

САМСОНОВ Олександр Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий, державний діяч. Генерал від кавалерії (1910).

З дворянської родини.

Народився 2 (14) листопада 1859 р. в с. Єгорівці Якимівської волості Єлизаветградського повіту

Херсонської губернії Російської імперії (нині – Новоукраїнський район Кіровоградської області

України).

Застрелився 17 (30) серпня 1914 р. в с. Кароліненгофі (Пруссія). Похований на місцевому

цвинтарі. Перепохований в с. Якимівці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії Російської

імперії (нині – Маловисківський район Кіровоградської області України). Надгробок не зберігся.

Закінчив київську Володимирську військову гімназію (1875), петербурзьке Миколаївське

кавалерійське училище (1875-1877), Миколаївську академію Генерального штабу (1884).

Служив офіцером 12-го гусарського Охтирського полку, штаб-офіцером для доручень при штабі

Варшавського військового округу (1890-1893), штаб-офіцером для особливих доручень при

командуючому військами Варшавського військового округу (1893-1896), начальником

Єлизаветградського кавалерійського юнкерського училища (1896-1904), командиром Уссурійської

кінної бригади (1904), Сибірської козачої дивізії (1904-1905), начальником штабу Варшавського

військового округу (1905-1907), військовий наказний отаман війська Донського (1907-1909), генерал-губернатор Туркестану, командувач військами Туркестанського військового округу (1909-1914), командуючий 2-ю армією (1914).

Учасник російсько-турецької (1877-1878), російсько-японської (1904-1905), Першої світової (1914) воєн.

Кавалер орденів св. Ганни 4-го ступеня (1877), св. Станіслава 3-го ступеня (1880), св. Ганни 3-го

ступеня (1885), св. Станіслава 2-го ступеня (1889), св. Ганни 3-го ступеня (1892), св. Володимира

4-го ступеня (1896), св. Володимира 3-го ступеня (1900), св. Станіслава 2-го ступеня з мечами

(1904), св. св. Ганни 1-го ступеня з мечами (1905), св. Володимира 2-го ступеня (1906), св. Георгія

4-го ступеня (1907), Білого Орла (1909), св. Олександра Невського (1913).

Нагороджений золотою зброєю (1906).

На місці поховання нашого земляка, яке нині опинилося на подвір’ї Якимівської середньої школи, за ініціативи сільської громади і обласного історико-культурологічного товариства «Ойкумена»

встановлено пам’ятний знак у вигляді козацького хреста з червоного граніту (2002).

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Мартос, М. Клюєв, В. Орановський, Ю. Данилов, Я.

Жилінський та ін.

***

ХОРОБРІСТЬ,

з військового кредо О. Самсонова

Маючи хоробрість рядового, не можна командувати армією!

ЄВРОПЕЇЗУВАТИ ЕМІРА, з «Пропозиції за Програмою реформ в Бухарському ханстві» О.

Самсонова військовому міністрові Російської імперії від 29 грудня 1910 р.

Настав цілком слушний момент, коли нам можливо було б запропонувати ...низку заходів, спрямованих на благо бухарського народу, значною мірою доведеного до зубожіння завдяки

руйнівним податкам і майже до повного приниження унаслідок свого безправного становища.

...Зручний для реформ момент ...необхідно використовувати невідкладно, аби благополучно

розрядити незадоволення народних мас, матеріально знедолених, етично незадоволених і

роздратованих безмежним свавіллям чиновництва...

...Слід на перших порах провести такі реформи, які будуть направлені виключно до полегшення

податного тягаря населення і на поліпшення його правового становища.

...Заборонити всім ...чиновникам під страхом строгої відповідальності стягувати з населення

побори за виконання своїх службових обов’язків...

Така реформа ...дасть можливість не залежати на місцях від примх кожного нового бека чи

амлякдара, котрі нині, вступаючи на посаду, змінюють усіх колишніх службовців і заміщають їх

своїми родичами і улюбленцями. Останні, у свою чергу, пам’ятаючи, що подальший новий

правитель також змінить їх, зі всіх сил прагнуть набрати з населення якомога більше грошей, щоб

безбідно існувати після того, як вони опиняться за бортом.

...Необхідно звернути увагу Еміра на той волаючий стан, в якому перебувають бухарські в’язниці з

їх жахливим режимом для злочинців і наполягти бодай на поступовому їх поліпшенні ... в рівній

мірі вельми бажано було б обмежити страту...

ПРИЗНАЧЕННЯ НА РОЛЬ ЖЕРТВИ, з книги П. Богдановича «Вторгнення до Східної Пруссії

в серпні 1914 року»

Самсонов вийшов від Головнокомандуючого фронтом, одержавши директиву про скороспішний

наступ. Мужня людина, він чудово усвідомлював, що разом з своєю армією призначений на роль

жертви. Поволі опустився на стілець, з хвилину сидів, закривши обличчя руками. Далі, подолавши

похмурі передчуття і тяжку свідомість можливої загибелі, – піднявся, перехрестився і пішов на

свою Голгофу.

КОМАНДУВАННЯ ПРИЙНЯВ, з наказу військам 2-ї армії Північно-Західного фронту від 23

липня 1914 р.

№1 м. Варшава

23 липня я прибув у розпорядження ...увіреної мені 2-ої армії Північно-західного фронту і вступив

в командування нею.

Моя штаб-квартира і місце знаходження штабу ...армії з 24 липня знаходитиметься в місті

Волковиськ.

Командувач 2-ої армії генерал від кавалерії Самсонов.

ВІД ПОЛКУ ЗАЛИШИВСЯ ВЗВОД І ПРАПОР, з рапорту О. Самсонова штабу фронту від 14/27

серпня 1914 р.

Сьогодні другий день армія веде бій на всьому фронті.

З опитувань полонених виявилось, що в бою з боку ворога беруть участь I, XVII, XX армійські і 1-

ий ландверний корпуси.

На лівому фланзі I-ий корпус утримував свою позицію до 15 години. Потім корпус відвели без

достатніх підстав (?!) в район Сольдау, за що я звільнив ген. Артамонова від командування

корпусом, і корпус прийняв ген. Душкевич.

У центрі 2-а піх. дивізія зазнала великих втрат, але доблесний Лібавський полк утримав свої

позиції біля Франкенау.

Ревельський полк майже знищений, залишилися прапор і взвод. Естляндський полк у великому

безпорядку відійшов до Нейденбургу, де за моїм розпорядженням був розквартирований.

Самсонов.

ІНШІ – НЕ ЗАПЛЯМОВАНІ, зі спогадів О. Кримова

Він був благородною людиною, яких мало. Чистий росіянин, вітчизнолюбний офіцер... Олександр

Васильович фатальним пострілом узяв на себе мужність відповідати за всіх. Вітчизна і вище

керівництво залишилися незаплямованими.

ПУБЛІЧНО ВІДШМАГАВ ГЕНЕРАЛА НАГАЄМ, з роману В. Пікуля «Нечиста сила»

Улітку 1914 року йому виповнилося п’ятдесят п’ять років. Разом з родиною, рятуючись від

ташкентської спеки, генерал кавалерії Самсонов виїхав до П’ятигорська – тут його і застала

війна...

Сухомлинов терміново викликав його до Петербургу:

– Німці вже на підходах до Парижа, і французи волають про допомогу. Ми повинні ударити по

Пруссії, маючи загальну дирекцію – на Кенігсберг! Вам дається Друга армія, яка від Польщі піде

на південь від Мазурських боліт, а Перша армія рушить на Пруссію, обходячи Мазурію з півночі.

Командувати нею буде Павло Карлович Ренненкампф.

– Нехороше сусідство, – відповідав Самсонов. – Ми один одному руки не подаємо. У японській

кампанії, коли йшли бої під Мукденом, я повів свою лаву в атаку, маючи сусідом Ренненкампфа. Я

думав, він підтримає мене з флангу, однак цей боягуз всю ніч просидів в гальюні і навіть носа

звідти не виставив...

– Ну, це порожнє, батечку ви мій!

– Не порожнє... Після атаки я прийшов до відходу потягу на вокзал в Мукдені, коли Ренненкампф

сідав до вагону. У присутності публіки я вишмагав його нагаєм... Навряд чи він це забув!

«КЛІЩІ» НА ПАПЕРІ, з книги С. Рибаса «Генерал Самсонов»

Олександр Васильович Самсонов одержав розпорядження їхати приймати другу армію, яка мусила

наступати на Східну Пруссію. Він прийняв розпорядження спокійно. Все ж таки це була не перша, а вже третя його війна, і хвилюватися було нічого. Генералів не вбивають на полі бою, а якщо таке

трапляється, то украй рідко.

– ...Я б вважав за краще сам сформувати свій штаб, – заявив Самсонов. – Ні Постовського, ні

Філімонова я не знаю.

– У дану хвилину твоє побажання нездійсненне, – сказав Жилінський. – І нічого про це говорити.

– Чому ж нічого? – здивувався Самсонов. – Ти, Якове Григоровичу, повинен розуміти, яке

значення має узгодженість командувача зі своїм штабом. Якщо я командувач, то маю право

вибрати собі соратників.

– Ти командувач, Олександре Васильовичу, вірно. Але є і головнокомандуючий, і Верховний

командувач, – скрипучим голосом зарозуміло вимовив Жилінський, осаджуючи Самсонова. – Я

знаю Петра Івановича Постовського. Володимир Олександрович його знає. Відмінний був

генкварт. І Філімонов зарекомендував себе в Новогеоргієвській фортеці з кращого боку. Чим же ти

незадоволений?

Самсонов мовчав.

...Зробив крок назустріч Жилінському і неголосно сказав:

– Ти, Якове Григоровичу, старший за мене роками, завжди був близький петербурзькому світові, а

я все околицями служу... І я не розумію. Я підкоряюся, але не розумію. ...Обстановка складна, я

маю попрацювати з своїм начштабу, аби в ній розібратися. Доки корпуси моєї армії підходять до

районів зосередження, нам теж треба підготуватися.

– Добре, готуйтеся, працюйте з штабом, – сухо відповів Жилінський. – Шкода, що тебе не було на

Київській грі... Ось тут перша, ось звідси друга. Тут з’єднуєтеся. Німці в кліщах.

– Дуже швидко, – недовірливо вимовив Самсонов. – Так вони і чекатимуть за наявності стількох

доріг.

ДО РАНКУ ВСЕ СТИХЛО, з рапорту М. Клюєва

Вогонь гарматний і кулеметний посилився, коли наближалися до вищезазначених шосе і залізниці; з’явилися кінні частини супротивника, почалася паніка. Люди металися у всі боки. Не зважаючи

на зусилля начальників, порядок відновити не вдалося. Німецькі частини, що з’явилися звідусіль, брали в полон групи наших. Тут же узяли в полон і командира корпусу з начальником штабу ген.-

майором Пестичем... Решта чинів штабу корпусу відряджалася до інших колон, з якими і

потрапили в полон.

Окремі батареї ще обстрілювали ворога, і тут особливо відважно діяла батарея капіт. Брилкіна. До

ранку 31/18 серп. все стихло.

РОЗГРОМ, з статті «Східно-прусська операція. Серпень 1914» на grwar.ru

На полях боїв було поховано 6739 російських бійців. За німецькими даними, в полон потрапили 15

генералів, 1830 офіцерів і 91400 солдатів, узято 350 гармат.

Свої втрати німці оцінили в 1891 убитого, 6579 поранених, 4588 зниклих без вісті (в т.ч. 55 осіб у

полоні) і 16 гармат.

...Ген. Самсонов рушив на північ, прагнучи пройти до Віллебергу і вийти в розташування 6-го арм.

корпусу. Обійшовши з південного боку село Канвізен, група штабу вийшла на шосе Канвізен, ...де

виявилося, що й Вілленберг також зайнятий супротивником. Тут було вирішено відмовитися від

спроб прориву з боєм, тим паче, що й конвойна сотня, складена з донських козаків 2-ої і 3-ої

черги, вже наполовину розбіглася...

Далі слід було пробиратися тільки групою штабу. ... Через темряву доводилося часто зупинятися, щоб звірити напрям руху за компасом. При цьому зазвичай відбувалася і перекличка. На одній з

них виявили відсутність командувача армією.

Нічні пошуки результатів не принесли. Вранці вони були відновлені, проте німецькі патрулі, що

з’явилися, змусили чинів штабу піти від місця втрати.

ВРЯТУВАВ ФРАНЦІЮ, з книги М. Ковалевського «Історія держави Російської»

За задумом операції, розробленій у Ставці під керівництвом верховного головнокомандуючого

великого князя Миколи Миколайовича, 1-ій і 2-ій арміям належало розгромити німецьку 8-у

армію, зосереджену в Східній Пруссії. Самсонову було наказано рухатися від річки Нарев (на

території Польщі) в обхід Мазурських озер на північ, Ранненкампфу – від Німану на захід.

Першою вступила в зіткнення з супротивником армія Ренненкампфа, 4 серпня вона завдала

поразки передовому німецькому корпусу біля Сталлупенена, 7-го – в стрічній битві біля

Гумбіннен-Гольдапа змусила відступити основні сили 8-ої німецької армії.

Цього ж дня армія Самсонова після прискореного маршу, подолавши за три дні понад 80

кілометрів піщаними дорогами, перейшла кордон Східної Пруссії. Самсонов повідомляв

командувачеві фронтом Жилінському: «Необхідно організувати тил, який донині організації не

одержав. Країна спустошена. Коні давно без вівса. Хліба немає. Підвезення з Остроленки

неможливе».

Але командувач фронтом, незважаючи на тили, що відстали, і мізерні дані про плани

супротивника, щодня вимагав від Самсонова прискорити рух...

...Відступ флангових корпусів 2-ої армії дозволив німцям перерізати трьом російським корпусам

шлях назад, і незабаром вони були оточені. Штаб армії на чолі з Самсоновим, прориваючись, рушив в напрямі на Янів. Олександр Васильович перебував у важкому моральному стані. За

свідченням начальника штабу генерала Постовського, Самсонов 15 і 16-го числа не раз говорив, що його життя, як військового діяча, кінчене.

Після короткого нічного привалу в лісі 17 серпня, коли офіцери штабу пішки рушили далі, Олександр Васильович непомітно пішов у глиб лісу, і там прозвучав його постріл.

...Втім, стратегічного результату досягнути вдалося: німці перекинули до Східної Пруссії частину

сил, ослабивши свій натиск на Францію. Жертовна доля генерала Самсонова і порятунок Франції

виявилися тісно пов’язаними між собою.

МЕДАЛЬНИЙ БУНТ, бувальщина

У 1910 році Мустафа Шокай (майбутній засновник Туркестанського легіону в складі

гітлерівського вермахту – авт.) закінчив Ташкентську гімназію з похвальним листом і був

висунутий на золоту медаль. Генерал-губернатор О. Самсонов, незадоволений таким розвитком

подій, розпорядився виписати золоту медаль росіянину Зепрометову, а Шокаю – срібну. Шокай

відмовився її одержувати.

У свою чергу, Зепрометов заявив, що золоту медаль належить одержати Шокаю, і узяв собі срібну.