Порецкий Платон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ПОРЕЦЬКИЙ Платон Сергійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Математик, астроном, логік, публіцист. Один з фундаторів методів математичної логіки; першим

на теренах Російської імперії прочитав курс з алгебри логіки, з математичної логіки і її додатків до

теорії вірогідності. В математиці існує науковий термін «метод Порецького».

З військової родини. Батько, Порецький С., – офіцер-медик, учасник оборони Севастополя.

Народився 3 (15) жовтня 1846 в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині – м.

Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 9 (22) серпня 1907 р. в с. Жовіді Чернігівської губернії губернії Російської імперії (нині –

Щорський район Чернігівської області України).

Закінчив одну з Полтавських гімназій (1864), фізико-математичний факультет Харківського

університету (1870), був професорським стипендіатом (1871-1874).

Працював астрономом Астраханської (1874-1875), Пулковської (1875-1876) обсерваторій,

астрономом-спостерігачем (1876-1886), викладачем (1886-1889) Казанського університету,

редактором газети «Казанський біржовий аркуш» (1884).

Член Казанського фізико-математичного товариства.

Спеціалізувався на проблемах математичної логіки, серед чого й логіка алгебри. Комбінаторно-

логічні результати в цій сфері, зокрема його теорія т.зв. канонічних форм мали вплив на

подальший розвиток математичної логіки (наприклад, на роботи американського логіка 20 ст. А.

Блейка).

Знайшов оригінальні і прості методи відшукання безлічі наслідків, які випливають з даної системи

засновків, і безлічі гіпотез, з яких виводяться дані наслідки.

Вперше в світі виконав аналітичний опис загальноствердного і загальнонегативного функторів і

дав аналітичне рішення силогізмів і соритів загального характеру.

Друкувався в журналах і вісниках «Вісті фізико-математичного товариства при Казанському

університеті», «Науковий огляд», «Зібрання протоколів засідань секції фізико-математичних наук

при Казанському університеті», «Revie de Methaphysique et de Morale», «Фізико-математичний

щорічник».

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Виклад основних початків математичної логіки

в можливо наочнішій і загальнодоступній формі» (1880), «Виклад основ математичної логіки»

(1881), «Про способи рішення логічної рівності і про зворотний спосіб математичної логіки»

(1884), «До питання про рішення деяких нормальних систем, що зустрічаються в сферичній

астрономії, із застосуванням до визначення погрішностей ділення меридіанного кола Казанської

обсерваторії» (1886), «Рішення загального завдання теорії вірогідності за допомогою математичної

логіки» (1887), «Закон коренів в логіці» (1896), «Sept lois fondamentales de la theorie des egalities

logiques» (1898-1899), «Quelques lois ulterieures de la theorie des egalities logiques», «Expose

elementaire de la theorie des egalities logiques a deux termes a et b», «Theorie des egalities logiques a

trois termes a, b, c» (усі – 1900), «З області математичної логіки» (1902), «Appendice sur mon nouvel

travail: Theorie des nonegalities logiques», «Theorie des non-egalities logiques (обидва 1904), «Theorie

conjointe des egalites et des non-egalities logiques» (1908).

Опублікував також два томи результатів спостережень на меридіанному колі за 1876-1879 рр.

Серед друзів та близьких знайомих П. – І. Федоренко, Д. Дубяго, І. Слешинський, В. Максимович,

Е. Янишевський, В. Імшенецький, А. Васильєв, Ф. Суворов та ін.

***

НОВИЙ МЕТОД,

з професійного кредо П. Порецького

Що нового вносить математична логіка в логіку умоглядну? Найперше, звичайно, новий метод

невимірно більш здійснений, ніж простий умогляд.

ФОРМУЛИ, ВИВЕДЕНІ ВПЕРШЕ, з передмови П. Порецького до розробки «Про способи

рішення логічної рівності і про зворотний спосіб математичної логіки»

Звертаючись до нашого твору, запропонованого нині на суд читача, ми повинні сказати, що:

1) він містить в собі перший досвід (не лише у нашій, а й в іноземній літературі) побудови повної і

повністю завершеної теорії якісних висновків;

2) він є (за винятком небагатьох сторінок, присвячених викладу прийомів інших авторів) цілком

самостійною роботою, котра має тим більше значення, що найзагальніші формули і прийоми цієї

теорії одержані вперше тільки нами. Ціла же частина цієї теорії (перехід від висновків до

посилань) цілком і неподільно належить нам, як за прийомами, так і за самою ідеєю про

можливість розв’язання цього завдання.

А НАСПРАВДІ –