ПОЛЕТИКА Петро Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Державний діяч, мемуарист.
З дворянської родини. Батько, Полетика І., – перший професор медицини в Російській імперії,
лікар Васильківської карантинної застави; брат, Полетика М., – секретар імператриці Марії
Федорівни; дядько, Полетика Г., – письменник.
Народився 15 серпня 1778 р. в м. Василькові Київської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Київської області України).
Помер 26 січня 1849 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив Петербурзький кадетський корпус (1782-1796).
Служив поручиком квартирмейстерської частини в свиті Государя (1796-1798), перекладачем
Державної Колегії іноземних справ (1798-1802), канцелярським служителем Стокгольмської місії
(1802-1803), чиновником Державної Колегії іноземних справ (1803-1805), чиновником при місії в
Неаполі (1805-1806), дипломатичним радником адмірала Сенявіна (1806-1807), радником
російського посольства в Філадельфії (1809-1810), Ріо-де-Жанейро (1811), Мадриді (1812),
дипломатичним радником фельдмаршала Барклая де Толлі (1814-1816), радником російського
посольства в Лондоні (1816-1817), надзвичайним посланником і повноважним міністром Росії в
США (1817-1822), високопосадовцем Міністерства іноземних справ Росії (1822-1825), сенатором
(1825-1842).
Друкувався в журналі «Санкт-Петербург».
Перу нашого земляка належить книга про зовнішню і внутрішню політику Сполучених Штатів
„Apercu de 1а situation interieure des Etas-Unis de l’Amerique et de leurs rapports politiques avec l’Europe. Par un Russe» (1821), а також «Мої спогади» (1849).
Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Салтиков, В. Оленін, П. В’яземський, К. Толь, Т.
Черниш, Д. Татищев, Ф. Клінгер, Я. Дюваль, Г. Дюмон, І. Болтін, Д. Сенявін, М. Голенищев-
Кутузов, Д. Стратонович, Г. Кондоїді, І. Болкунов та ін.
***
КЛЯТІ ПОРОЖНІ ВИПАДКОВОСТІ
, з життєвого кредо П. Полетики
Доля часто залежить від порожніх випадковостей.
ІНТРИГ ВИСТАЧАЛО, з книги П. Полетики «Мої спогади»
Я отримав відпустку на 28-м днів і відвідав вперше Малоросію, мою батьківщину. У Полтавській
губернії, в сільці Аксютинці, яке знаходилося від міста Ромни в 10-ти верстах, я знайшов добру,
покірливу мою матір і старезну мою тітку. Вони жили в тісній малоруській хатині, після пожежі,
яка знищила незадовго перед тим панський будинок і всі запаси різного роду, накопичені в
перебігу багатьох років бережливою нашою матір’ю. Я бачив всюди бідність і найменшої
попереду надії на поправку сімейних наших справ: у книзі доль Божих ми були приречені на
бідність. ...При нашій хатині не було не лише садка, а навіть і городу.
...Після вступу мого в Колегію Закордонних Справ, я рік не одержував ніякої платні. Нестатки мої
були такі великі, що, при настанні зими з 1798-го на 1799 рік, я не мав зовсім теплого одягу. Т. П.
Черниш подарував мені синій на ваті сюртук з хутряним коміром.
... Незабаром після прибуття мого в С.-Петербург із Стокгольма, французький там посланник п.
Бургоань, котрий прихильно приймав мене в своєму будинку, написав до того, французькому
повіреному в справах п. Реневалю, питаючи його, чому він не пише про мене ні слова. Цей лист
був розкритий за звичаєм і збудив у думці імператора Олександра підозру на рахунок політичних
моїх думок. У цей самий час я представлений був до чину надвірного радника, і Государ не лише
мені відмовив, а й наказав вести за мною спостереження, а особливо стосунки мої із Стокгольмом.
Листи мої до єдиного моєму там кореспондентові перевіряли.
Від п. Алопеуса зажадали даних на рахунок моїх думок і поведінки в Стокгольмі. Він в одній з
своїх депеш, яку я мав змогу прочитати, виправдав цілком і мої думки, і мою поведінку, проте
додав однак в кінці своєї депеші, що якщо я часто бував у будинку французького посланника,
однак це походило від мого бажання блиснути шкільними моїми пізнаннями.
Канцлер граф Воронцов з свого боку примушував Татищева віддалити мене від себе, як людину, котру підозрює Государ; однак той наполегливо захищав мене і, нарешті, сказав мені, щоб я
написав канцлеру виправдувального листа, в якому я виклав би спосіб мого життя в Стокгольмі.
Написаний мною лист передали Государеві, і я вважаю, він був прочитаний з благоволінням; бо
через декілька днів опісля, я був проведений в надвірні радники. Надання чину сильно мене
порадувало і підбадьорило: воно поклало край
Последние комментарии
2 часов 13 минут назад
2 часов 33 минут назад
2 часов 59 минут назад
3 часов 2 минут назад
12 часов 33 минут назад
12 часов 37 минут назад