Мені соромно за Росію. Мені страшно за Європу. Я бачу зображеного на Палехських коробках і
килимах Туркестану Сталіна, який ширяє в небі, як якийсь Бог-Саваоф, і думаю, що народ, котрий
тисячу років обожнював своїх владик, логічно… продовжує все те ж, що було властивим йому і
раніше, огидливе для мене, але йому – звичне і властиве.
РОСІЯ ЗАГРОЖУЄ ЗАХОДОВІ НОВИМ ВАРВАРСТВОМ, з «Щоденників» О. Нікітенка
15 червня 1835 року
Повернулися з-за кордону студенти професорського інституту. У мене були вже: Печерін,
Куторга-молодший, Чивільов. Калмиков приїхав раніше. Вони відвикали від Росії і обтяжуються
думкою, що повинні назавжди животіти в цьому царстві рабства.
Особливо похмурий Печерін. Він довго жив в Римі, в Неаполі, бачив велику частину Європи і
тепер знову закинутий долею до Азії.
За словами їх, ненависть до росіян за кордоном повсюдна і волаюча. Часто їм доводилося
приховувати, що вони росіяни, аби зустріти погляд і ласкаве слово іноземця. Нас вважають
гунами, які загрожують Європі новим варварством.
ГОЛОВНЕ – МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, розпорядок дня ченця-редемпториста
Підйом – 4.30.
Півгодинна медитація – 5.00.
Меса, молитва, богословські заняття або робота в церкві з віруючими (сповідь) – 5.30-11.00.
Спільне обговорення біблейських текстів – 11.00-11.30.
Літанія на честь Пресвятої Діви Марії, «випробування совісті» – 11.30-12.00.
Обід, спільний відпочинок – 12.00-13.00.
Богословські заняття, молитва, робота в церкві – 13.00-15.00.
Духовне читання або співбесіда – 15.00-18.00.
Вечеря – 18.00-19.00.
Індивідуальне читання Розарію – 19.00-21.00.
Вечірня молитва – 21.00-21.30.
Сон – 21.30.
Основне завдання членів ордену – місіонерська діяльність. Відповідно до статуту вони зобов’язані
нести світло Євангелія в найбідніші і найнеосвіченіші верстви населення.
ТАКИХ БУЛО НЕМАЛО, з нарису О. Лайне «Володимир Сергійович Печерін»
Багатьом Печерін здавався божевільним. Але в ту епоху і в Росії і на Заході таких, як він, було
немало.
…До останніх днів свого життя він мешкав у маленькому будиночку на Домінік стріт, 47 в
Дубліні. Єдиним його приятелем був чорний пес, з яким він ніколи не розлучався.
Щодня, без чверті сім ранку, з’являвся в лікарні, служив обідню, обходив палати, утішаючи
стражденних і причащаючи вмираючих. Потім повертався додому або йшов гуляти на цвинтар чи
в ботанічний сад. Опівдні – знову лікарня, потім обід і знову лікарня.
У вільний час він багато читав (переважно релігійні книги), вивчав санскрит, перську і арабську
мови. Так пройшли 23 роки роботи капеланом. Упокорювання, розсудливість, терпіння,
старанність і точність у виконанні обов’язків – таким залишився Печерін в пам’яті тих, хто його
оточував.
Последние комментарии
5 часов 5 минут назад
5 часов 14 минут назад
11 часов 26 минут назад
11 часов 30 минут назад
11 часов 40 минут назад
11 часов 46 минут назад