Печерин Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">в повний голос в мене духу у мене не вистачає. Тому прошу Вас тримати в таємниці цього листа.

Мені соромно за Росію. Мені страшно за Європу. Я бачу зображеного на Палехських коробках і

килимах Туркестану Сталіна, який ширяє в небі, як якийсь Бог-Саваоф, і думаю, що народ, котрий

тисячу років обожнював своїх владик, логічно… продовжує все те ж, що було властивим йому і

раніше, огидливе для мене, але йому – звичне і властиве.

РОСІЯ ЗАГРОЖУЄ ЗАХОДОВІ НОВИМ ВАРВАРСТВОМ, з «Щоденників» О. Нікітенка

15 червня 1835 року

Повернулися з-за кордону студенти професорського інституту. У мене були вже: Печерін,

Куторга-молодший, Чивільов. Калмиков приїхав раніше. Вони відвикали від Росії і обтяжуються

думкою, що повинні назавжди животіти в цьому царстві рабства.

Особливо похмурий Печерін. Він довго жив в Римі, в Неаполі, бачив велику частину Європи і

тепер знову закинутий долею до Азії.

За словами їх, ненависть до росіян за кордоном повсюдна і волаюча. Часто їм доводилося

приховувати, що вони росіяни, аби зустріти погляд і ласкаве слово іноземця. Нас вважають

гунами, які загрожують Європі новим варварством.

ГОЛОВНЕ – МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, розпорядок дня ченця-редемпториста

Підйом – 4.30.

Півгодинна медитація – 5.00.

Меса, молитва, богословські заняття або робота в церкві з віруючими (сповідь) – 5.30-11.00.

Спільне обговорення біблейських текстів – 11.00-11.30.

Літанія на честь Пресвятої Діви Марії, «випробування совісті» – 11.30-12.00.

Обід, спільний відпочинок – 12.00-13.00.

Богословські заняття, молитва, робота в церкві – 13.00-15.00.

Духовне читання або співбесіда – 15.00-18.00.

Вечеря – 18.00-19.00.

Індивідуальне читання Розарію – 19.00-21.00.

Вечірня молитва – 21.00-21.30.

Сон – 21.30.

Основне завдання членів ордену – місіонерська діяльність. Відповідно до статуту вони зобов’язані

нести світло Євангелія в найбідніші і найнеосвіченіші верстви населення.

ТАКИХ БУЛО НЕМАЛО, з нарису О. Лайне «Володимир Сергійович Печерін»

Багатьом Печерін здавався божевільним. Але в ту епоху і в Росії і на Заході таких, як він, було

немало.

…До останніх днів свого життя він мешкав у маленькому будиночку на Домінік стріт, 47 в

Дубліні. Єдиним його приятелем був чорний пес, з яким він ніколи не розлучався.

Щодня, без чверті сім ранку, з’являвся в лікарні, служив обідню, обходив палати, утішаючи

стражденних і причащаючи вмираючих. Потім повертався додому або йшов гуляти на цвинтар чи

в ботанічний сад. Опівдні – знову лікарня, потім обід і знову лікарня.

У вільний час він багато читав (переважно релігійні книги), вивчав санскрит, перську і арабську

мови. Так пройшли 23 роки роботи капеланом. Упокорювання, розсудливість, терпіння,

старанність і точність у виконанні обов’язків – таким залишився Печерін в пам’яті тих, хто його

оточував.