розумова розпуста!
…Батько, не знаю як це сказати, майже мене зненавидів. Він вважав мене здатним до всього
поганого. Це можна деяким чином пояснити насильницькою смертю мого вчителя і ліберальними
принципами, які він мені вселив. Проте були й інші причини. Свого часу мати моя перехопила
любовного листа від вищезазначеної полковничихи Мольтрах до мого батька і сама взялася на
нього відповідати, а мене примусила переписати начисто. Ймовірно – це яким-небудь чином
дійшло до батька і, зрозуміло, – не поліпшило наших взаємних відносин.
Другий батальйон був відокремлений від полку і посланий на військове поселення в
Новомиргород Херсонської губернії, а зиму ми провели в якійсь Комісарівці, де нас буквально
занесло снігом. Я залишився один, без дружби і любові.
БЕЗЖАЛІСНО ЗАДУШЕНІ, з книги В. Печеріна «Замогильні нотатки»
Я був певен, що якби я залишився в Росії, то з моїм слабким й м’яким характером я неодмінно
став би найпідлішим вірнопідданим чиновником або потрапив би до Сибіру ні за що ні про що…
Я тікав, не озираючись, аби зберегти в собі людську подобу.
…Жити в такій країні, де всі твої сили духовні будуть навіки скуті – що я говорю, скуті! – ні:
безжалісно задушені, – жити в такій землі чи не є самогубство?
…Та й за віщо мні було любити Росію? У мене не було ні кола, ні двора – я був номадом, я
кочував Херсонським степом, – не було ні сімейного життя, ні приємних рідних спогадів, –
батьківщина була для мене просто в’язницею, без щонайменшого отвору, аби вдихнути свіжого
повітря.
…Я вперше вільно дихнув, коли диліжанс висадив мене на площі в Базелі 23 червня 1836 року.
ЦЕ САМОГУБСТВО, з листів В. Печеріна Ф. Чижову
Мені ні в чому каятися, ні про що жалкувати… Я виконав святий обов’язок самозбереження,
залишатися в Росії було б рівнозначно самогубству.
Вір мені, друже, тільки Бог і його нескінченна любов можуть заповнити порожнечу душі, яка
помилилася в найдорожчих своїх устремліннях і яка, переконавшись в безплідності всіх своїх
жертв, роздирається нестерпимим розкаянням...
Та буде і вам дано зрозуміти колись, як зрозумів я, цю велику істину і оцінити світ і його утіхи
гідно, тобто як порожнечу і нікчемність.
...Вір мені, друже, в звуках органу, що супроводжується церковним співом, в димі ладану, що
піднімається до неба крізь сонячний промінь, в будь-якій іконі Богоматері – більше істини, більше
філософії і поезії, ніж у всьому цьому непотребі політичних, філософських і літературних систем.
Люди і системи – все гинуло, найгучніші підприємства ганебно збанкрутіли, і з усіх боків світу, мені здається, лунає урочистий голос, який нам говорить: «Людина – ніщо, тільки Бог –великий».
ЕПІГРАФ МОГО ЖИТТЯ, з листа В. Печеріна М. Огарьову
Я любив правосуддя і ненавидів беззаконня, і тому вмираю у вигнанні (цитата з папи Григорія VII
– авт.).
Ось епіграф до мого життя і епітафія після смерті. Я розігрував всілякі ролі – був республіканцем
школи Ламене, сенсімоністом, комуністом, місіонером-проповідником, тепер, ймовірно, я вступив
в останню роль: вона краще за всі і найблизжча за ідеалом: я працюю з сестрами милосердя і
разом з ними слугую стражденному людству в лікарні.
ТИРАНІЯ МАТЕРІЇ, з листів В. Печеріна О. Герцену
Коли дорогоцінні надії вас обдурять, коли сили світу цього піднімуться на вас, вам ще залишиться
вірний притулок в серці католицького священика: у нім ви знайдете дружбу без удавання, солодкі
сльози і мир, які світ дати не може.
…Немає прикладу, щоб суспільство грунтувалося або перетворювалося б філософією і
словесністю. Тільки релігія завжди служила основою держави...
Коли філософи, оракули і поети панують і вирішують усі суспільні питання, тоді кінець, падіння, тоді -смерть суспільства. Це доводять Греція і Рим.
За часів гонінь римських імператорів християни могли, принаймні, втекти до Єгипту – меч тиранів
зупинявся біля цієї межі. А куди бігти від тиранії сучасної матеріальної цивілізації, де знайти
притулок від тиранії матерії, яка все більше і більше опановує усім?
ЛЯЧНО ЗА ЄВРОПУ, з листа Н. Берберової Г. Федотову від 23 лютого 1948 р.
Пишу вам «де профундіс». І боюся …налякати. А втім, думаю, Ви і самі не так вже й далеко від
моїх настроїв. Від Чаадаєва чи від Печеріна – чи не все одно, звідки вони йдуть. Проте признатися
Последние комментарии
7 часов 1 минута назад
7 часов 5 минут назад
7 часов 17 минут назад
7 часов 19 минут назад
7 часов 33 минут назад
7 часов 49 минут назад