Печерин Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Печерин Владимир [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

вчився грунтовно. Це була фразеологія, фантасмагорія, пиловочівкидання – словом –

розумова розпуста!

…Батько, не знаю як це сказати, майже мене зненавидів. Він вважав мене здатним до всього

поганого. Це можна деяким чином пояснити насильницькою смертю мого вчителя і ліберальними

принципами, які він мені вселив. Проте були й інші причини. Свого часу мати моя перехопила

любовного листа від вищезазначеної полковничихи Мольтрах до мого батька і сама взялася на

нього відповідати, а мене примусила переписати начисто. Ймовірно – це яким-небудь чином

дійшло до батька і, зрозуміло, – не поліпшило наших взаємних відносин.

Другий батальйон був відокремлений від полку і посланий на військове поселення в

Новомиргород Херсонської губернії, а зиму ми провели в якійсь Комісарівці, де нас буквально

занесло снігом. Я залишився один, без дружби і любові.


БЕЗЖАЛІСНО ЗАДУШЕНІ, з книги В. Печеріна «Замогильні нотатки»

Я був певен, що якби я залишився в Росії, то з моїм слабким й м’яким характером я неодмінно

став би найпідлішим вірнопідданим чиновником або потрапив би до Сибіру ні за що ні про що…

Я тікав, не озираючись, аби зберегти в собі людську подобу.

…Жити в такій країні, де всі твої сили духовні будуть навіки скуті – що я говорю, скуті! – ні:

безжалісно задушені, – жити в такій землі чи не є самогубство?

…Та й за віщо мні було любити Росію? У мене не було ні кола, ні двора – я був номадом, я

кочував Херсонським степом, – не було ні сімейного життя, ні приємних рідних спогадів, –

батьківщина була для мене просто в’язницею, без щонайменшого отвору, аби вдихнути свіжого

повітря.

…Я вперше вільно дихнув, коли диліжанс висадив мене на площі в Базелі 23 червня 1836 року.

ЦЕ САМОГУБСТВО, з листів В. Печеріна Ф. Чижову

Мені ні в чому каятися, ні про що жалкувати… Я виконав святий обов’язок самозбереження,

залишатися в Росії було б рівнозначно самогубству.

Вір мені, друже, тільки Бог і його нескінченна любов можуть заповнити порожнечу душі, яка

помилилася в найдорожчих своїх устремліннях і яка, переконавшись в безплідності всіх своїх

жертв, роздирається нестерпимим розкаянням...

Та буде і вам дано зрозуміти колись, як зрозумів я, цю велику істину і оцінити світ і його утіхи

гідно, тобто як порожнечу і нікчемність.

...Вір мені, друже, в звуках органу, що супроводжується церковним співом, в димі ладану, що

піднімається до неба крізь сонячний промінь, в будь-якій іконі Богоматері – більше істини, більше

філософії і поезії, ніж у всьому цьому непотребі політичних, філософських і літературних систем.

Люди і системи – все гинуло, найгучніші підприємства ганебно збанкрутіли, і з усіх боків світу, мені здається, лунає урочистий голос, який нам говорить: «Людина – ніщо, тільки Бог –великий».


ЕПІГРАФ МОГО ЖИТТЯ, з листа В. Печеріна М. Огарьову

Я любив правосуддя і ненавидів беззаконня, і тому вмираю у вигнанні (цитата з папи Григорія VII

авт.).

Ось епіграф до мого життя і епітафія після смерті. Я розігрував всілякі ролі – був республіканцем

школи Ламене, сенсімоністом, комуністом, місіонером-проповідником, тепер, ймовірно, я вступив

в останню роль: вона краще за всі і найблизжча за ідеалом: я працюю з сестрами милосердя і

разом з ними слугую стражденному людству в лікарні.


ТИРАНІЯ МАТЕРІЇ, з листів В. Печеріна О. Герцену

Коли дорогоцінні надії вас обдурять, коли сили світу цього піднімуться на вас, вам ще залишиться

вірний притулок в серці католицького священика: у нім ви знайдете дружбу без удавання, солодкі

сльози і мир, які світ дати не може.

…Немає прикладу, щоб суспільство грунтувалося або перетворювалося б філософією і

словесністю. Тільки релігія завжди служила основою держави...

Коли філософи, оракули і поети панують і вирішують усі суспільні питання, тоді кінець, падіння, тоді -смерть суспільства. Це доводять Греція і Рим.

За часів гонінь римських імператорів християни могли, принаймні, втекти до Єгипту – меч тиранів

зупинявся біля цієї межі. А куди бігти від тиранії сучасної матеріальної цивілізації, де знайти

притулок від тиранії матерії, яка все більше і більше опановує усім?


ЛЯЧНО ЗА ЄВРОПУ, з листа Н. Берберової Г. Федотову від 23 лютого 1948 р.

Пишу вам «де профундіс». І боюся …налякати. А втім, думаю, Ви і самі не так вже й далеко від

моїх настроїв. Від Чаадаєва чи від Печеріна – чи не все одно, звідки вони йдуть. Проте признатися