загрузка...
Перескочить к меню

Печерин Владимир (fb2)

- Печерин Владимир [Справочник-дайджест] 22 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ПЕЧЕРІН Володимир Сергійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Перший виходець з України – монах ордену редемптористів.

Поет, філософ, мемуарист, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Печерін С., – поручик Ярославського піхотного полку.

Народився 15 (27) червня 1807 р. в м. Димері Київського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – Києво-Святошинський район Київської області України).

Помер 17 (29) квітня 1885 р. в м. Дубліні (Ірландія). Похований на цвинтарі «Гласневін».

Надгробок встановили сестри милосердя лікарні «Mater Misericordiae». Могила нашого земляка

знаходиться поруч з мавзолеєм видатного ірландського державного діяча Д. О’Коннеля.

Навчався в Київській гімназії (1822-1823), закінчив історико-філологічний факультет

Петербурзького університету (1829–1831), Віттенську семінарію (1841-1843).

Був підканцеляристом Державного контролю Тимчасової комісії з розв’язання рахунків і

рахункових справ попереднього часу (1825-1829), старшим учителем в петербурзькій Першій

гімназії, лектором латинської мови (1831-1833), викладачем грецької філософії в Московському

університеті (1835-1836), викладачем Віттенської семінарії (1843-1845), місіонером в Англії (1845-1854), ченцем монастиря (1854-1861), капеланом однієї з ірландських лікарень (1862-1885).

Друкувався в газетах «День», «Сучасний аркуш», журналах «Син Вітчизни», «Московський

спостерігач», «The cacholis pulpit», «Полярна зірка», «Російський архів».

Як літератор дебютував в журналі «Син Вітчизни» перекладом з Шіллера (1831).

Потім настала черга статей і нарисів «Погляд на трагедії Софокла «Антигона» і «Аякс» (1831),

«Уривки з мандрівок лікаря Фуссгенгера, «Археологія» (обидві – 1835).

Наш земляк – автор віршів «Смольний монастир», «Бал», «Продовження балу», «Римські вечори

на Monte Pincio», «Хто ти, милий, гість неочікуваний?», «Був час, я перед вами», «Ніч в Неаполі»,

«Так, пречудова Сабіна», «Іронія долі», «Pot-pourri, або Чого бажаєш, того прохаєш», «Сонце і

поет», «Як солодко вітчизну зневажати», «Бажання кращого світу», «Не загинув я посеред

катастрофи».

Залишив по обі книгу спогадів «Замогильні нотатки».

Перекладав І. Шіллера.

У 1836 р. П. взяв відпустку для поїздки в Берлін, обумовивши її друкуванням дисертації та

облаштуванням особистих справ. З неї він не повернувся, ставши емігрантом. Сенат довго

роздумував, але все-таки виніс рішення про позбавлення П. всіх його прав та про… вигнання з

Росії (1847).

У його кімнаті висів девіз усього життя: «Pain bis et liberie!» («Чорний хліб і свобода!»).

Свою бібліотеку П. заповів Московському університетові.

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Огарьов, О. Герцен, І. Аксаков, М. Греч, С. Строганов, О. Нікітенко, В. Кессман, С. Уваров, Ф. Чижов, П. Долгоруков, Г. Розенкампф, М. Сорокін, С.

Поярков, Ф. Грефе, І. Гебгардт та ін.


***

НЕ ОЗИРАТИСЯ,

з життєвого кредо

В. Печеріна

Я тікав з Росії, як тікають з зачумленого міста.

ПРОБУДЖЕННЯ, з вірша В. Печеріна «Що я чую?»

Что я слышу? Голос милый

Песнь знакомую поёт,

И, как Лазарь из могилы,

Тень минувшего встаёт.

Прояснися, прояснися,

Сумрак ранних детских дней,

Сквозь туманы улыбнися,

Солнце юности моей!

…Ныне правда водворится

В нашей скинии святой,

Вечным браком съединится

Небо с юною землёй.

Духов тьмы исчезнет сила,

И взойдёт на небеса

Трисиянное светило –

Доблесть, истина, краса!


РОЗУМОВА РОЗПУСТА, з щоденникових записів В. Печеріна

Мені було 16 років. Я тільки-но повернувся з Київської гімназії, де пробув близько року, – на

крайнє засмучення моєї доброї матусі. Та й було від чого засмучуватиметься! Вже чого я не

начувся між офіцерами і солдатами; але, признаюся, ніколи в армії я не чув подібної мерзоти, як в

цьому благородному пансіоні (у директора гімназії). А тут зібрався квіт південного дворянства з

Херсонської й інших губерній.

Вчитель-наглядач пансіону розповідав нам з великим смаком про великі подвиги Катерини II – не

про ті подвиги, які історія записала на своїх скрижалях, а про інші, котрі належать до таємної

придворної хроніки.

Ось на яких принципах виховувалося російське дворянство. …Чого вже не викладали в цій

горезвісній гімназії! Навіть психологію і римське право! Але все – жахливо поверхнево! Ніхто і

нічому й не вчився грунтовно. Це була фразеологія, фантасмагорія, пиловочівкидання – словом –

розумова розпуста!

…Батько, не знаю як це сказати, майже мене зненавидів. Він вважав мене здатним до всього

поганого. Це можна деяким чином пояснити насильницькою смертю мого вчителя і ліберальними

принципами, які він мені вселив. Проте були й інші причини. Свого часу мати моя перехопила

любовного листа від вищезазначеної полковничихи Мольтрах до мого батька і сама взялася на

нього відповідати, а мене примусила переписати начисто. Ймовірно – це яким-небудь чином

дійшло до батька і, зрозуміло, – не поліпшило наших взаємних відносин.

Другий батальйон був відокремлений від полку і посланий на військове поселення в

Новомиргород Херсонської губернії, а зиму ми провели в якійсь Комісарівці, де нас буквально

занесло снігом. Я залишився один, без дружби і любові.


БЕЗЖАЛІСНО ЗАДУШЕНІ, з книги В. Печеріна «Замогильні нотатки»

Я був певен, що якби я залишився в Росії, то з моїм слабким й м’яким характером я неодмінно

став би найпідлішим вірнопідданим чиновником або потрапив би до Сибіру ні за що ні про що…

Я тікав, не озираючись, аби зберегти в собі людську подобу.

…Жити в такій країні, де всі твої сили духовні будуть навіки скуті – що я говорю, скуті! – ні:

безжалісно задушені, – жити в такій землі чи не є самогубство?

…Та й за віщо мні було любити Росію? У мене не було ні кола, ні двора – я був номадом, я

кочував Херсонським степом, – не було ні сімейного життя, ні приємних рідних спогадів, –

батьківщина була для мене просто в’язницею, без щонайменшого отвору, аби вдихнути свіжого

повітря.

…Я вперше вільно дихнув, коли диліжанс висадив мене на площі в Базелі 23 червня 1836 року.

ЦЕ САМОГУБСТВО, з листів В. Печеріна Ф. Чижову

Мені ні в чому каятися, ні про що жалкувати… Я виконав святий обов’язок самозбереження,

залишатися в Росії було б рівнозначно самогубству.

Вір мені, друже, тільки Бог і його нескінченна любов можуть заповнити порожнечу душі, яка

помилилася в найдорожчих своїх устремліннях і яка, переконавшись в безплідності всіх своїх

жертв, роздирається нестерпимим розкаянням...

Та буде і вам дано зрозуміти колись, як зрозумів я, цю велику істину і оцінити світ і його утіхи

гідно, тобто як порожнечу і нікчемність.

...Вір мені, друже, в звуках органу, що супроводжується церковним співом, в димі ладану, що

піднімається до неба крізь сонячний промінь, в будь-якій іконі Богоматері – більше істини, більше

філософії і поезії, ніж у всьому цьому непотребі політичних, філософських і літературних систем.

Люди і системи – все гинуло, найгучніші підприємства ганебно збанкрутіли, і з усіх боків світу, мені здається, лунає урочистий голос, який нам говорить: «Людина – ніщо, тільки Бог –великий».


ЕПІГРАФ МОГО ЖИТТЯ, з листа В. Печеріна М. Огарьову

Я любив правосуддя і ненавидів беззаконня, і тому вмираю у вигнанні (цитата з папи Григорія VII

авт.).

Ось епіграф до мого життя і епітафія після смерті. Я розігрував всілякі ролі – був республіканцем

школи Ламене, сенсімоністом, комуністом, місіонером-проповідником, тепер, ймовірно, я вступив

в останню роль: вона краще за всі і найблизжча за ідеалом: я працюю з сестрами милосердя і

разом з ними слугую стражденному людству в лікарні.


ТИРАНІЯ МАТЕРІЇ, з листів В. Печеріна О. Герцену

Коли дорогоцінні надії вас обдурять, коли сили світу цього піднімуться на вас, вам ще залишиться

вірний притулок в серці католицького священика: у нім ви знайдете дружбу без удавання, солодкі

сльози і мир, які світ дати не може.

…Немає прикладу, щоб суспільство грунтувалося або перетворювалося б філософією і

словесністю. Тільки релігія завжди служила основою держави...

Коли філософи, оракули і поети панують і вирішують усі суспільні питання, тоді кінець, падіння, тоді -смерть суспільства. Це доводять Греція і Рим.

За часів гонінь римських імператорів християни могли, принаймні, втекти до Єгипту – меч тиранів

зупинявся біля цієї межі. А куди бігти від тиранії сучасної матеріальної цивілізації, де знайти

притулок від тиранії матерії, яка все більше і більше опановує усім?


ЛЯЧНО ЗА ЄВРОПУ, з листа Н. Берберової Г. Федотову від 23 лютого 1948 р.

Пишу вам «де профундіс». І боюся …налякати. А втім, думаю, Ви і самі не так вже й далеко від

моїх настроїв. Від Чаадаєва чи від Печеріна – чи не все одно, звідки вони йдуть. Проте признатися

в повний голос в мене духу у мене не вистачає. Тому прошу Вас тримати в таємниці цього листа.

Мені соромно за Росію. Мені страшно за Європу. Я бачу зображеного на Палехських коробках і

килимах Туркестану Сталіна, який ширяє в небі, як якийсь Бог-Саваоф, і думаю, що народ, котрий

тисячу років обожнював своїх владик, логічно… продовжує все те ж, що було властивим йому і

раніше, огидливе для мене, але йому – звичне і властиве.


РОСІЯ ЗАГРОЖУЄ ЗАХОДОВІ НОВИМ ВАРВАРСТВОМ, з «Щоденників» О. Нікітенка

15 червня 1835 року

Повернулися з-за кордону студенти професорського інституту. У мене були вже: Печерін,

Куторга-молодший, Чивільов. Калмиков приїхав раніше. Вони відвикали від Росії і обтяжуються

думкою, що повинні назавжди животіти в цьому царстві рабства.

Особливо похмурий Печерін. Він довго жив в Римі, в Неаполі, бачив велику частину Європи і

тепер знову закинутий долею до Азії.

За словами їх, ненависть до росіян за кордоном повсюдна і волаюча. Часто їм доводилося

приховувати, що вони росіяни, аби зустріти погляд і ласкаве слово іноземця. Нас вважають

гунами, які загрожують Європі новим варварством.

ГОЛОВНЕ – МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, розпорядок дня ченця-редемпториста

Підйом – 4.30.

Півгодинна медитація – 5.00.

Меса, молитва, богословські заняття або робота в церкві з віруючими (сповідь) – 5.30-11.00.

Спільне обговорення біблейських текстів – 11.00-11.30.

Літанія на честь Пресвятої Діви Марії, «випробування совісті» – 11.30-12.00.

Обід, спільний відпочинок – 12.00-13.00.

Богословські заняття, молитва, робота в церкві – 13.00-15.00.

Духовне читання або співбесіда – 15.00-18.00.

Вечеря – 18.00-19.00.

Індивідуальне читання Розарію – 19.00-21.00.

Вечірня молитва – 21.00-21.30.

Сон – 21.30.

Основне завдання членів ордену – місіонерська діяльність. Відповідно до статуту вони зобов’язані

нести світло Євангелія в найбідніші і найнеосвіченіші верстви населення.


ТАКИХ БУЛО НЕМАЛО, з нарису О. Лайне «Володимир Сергійович Печерін»

Багатьом Печерін здавався божевільним. Але в ту епоху і в Росії і на Заході таких, як він, було

немало.

…До останніх днів свого життя він мешкав у маленькому будиночку на Домінік стріт, 47 в

Дубліні. Єдиним його приятелем був чорний пес, з яким він ніколи не розлучався.

Щодня, без чверті сім ранку, з’являвся в лікарні, служив обідню, обходив палати, утішаючи

стражденних і причащаючи вмираючих. Потім повертався додому або йшов гуляти на цвинтар чи

в ботанічний сад. Опівдні знову лікарня, потім обід і знову лікарня.

У вільний час він багато читав (переважно релігійні книги), вивчав санскрит, перську і арабську

мови. Так пройшли 23 роки роботи капеланом. Упокорювання, розсудливість, терпіння,

старанність і точність у виконанні обов’язків таким залишився Печерін в пам’яті тих, хто його

оточував.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации