загрузка...
Перескочить к меню

Осипенко Леонид (fb2)

файл не оценён - Осипенко Леонид [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ОСИПЕНКО Леонід Гаврилович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.

Діяч морського флоту. Командир першого атомного підводного човна на теренах СРСР (1948).

З робітничої родини.

Народився 11 травня 1920 р. в м. Криндичівці Луганської області СРСР (нині – в межах м. Крас-

ний Луч Луганської області України).

Помер 14 березня 1997 р. в м. Обнінську Калузької області (РФ). Похований на місцевому

Кончаловському цвинтарі.

Закінчив Ленінградське військово-морське училище ім. М. В. Фрунзе (1938-1942).

Служив командиром артилерійської і мінно-торпедної бойової частини підводних човнів «Щ-203»

і «Щ-202» (1942-1947), командиром підводних човнів типу «М», «С» і «Б-12» (1948-1955),

командиром першого атомного підводного човна пізніше названого «Ленінський комсомол»

(1955-1959), керівником Обнінського центру підготовки бойових сил ВМФ (1960-1980).

Лауреат Ленінської премії.

Герой Радянського Союзу (1959).

Кавалер орденів Бойового Червоного прапора, Вітчизняної війни, медалей «За оборону Кавказу»,

«За оборону Севастополя».

Спогади О. не були опубліковані. Частина з них – «Первісток атомного флоту» – увійшла до

інтернет-проекту militera.lib.ru

Наш земляк – почесний громадянин м. Обнінськ Калузької області (1986), його іменем названа

одна з вулиць міста, Центр підготовки бойових сил ВМФ, а на перехресті вулиць ім. Курчатова і

Перемоги встановлено бюст (2005).

Ім’я О. носять вулиця в м. Мурманськ і загальноосвітня школа №228 м. Заозерськ (РФ).

Нарисом про нашого земляка відкривається книга «Герої-підводники Західної Ліци» (2006).

Серед друзів та близьких знайомих О. – О. Олександров, Р. Шмаков, Л. Жильцов, О. Орел, Б.

Акулов, Є. Золотарьов, Р. Тимофєєв, П. Болтунов, В. Фокін, В. Прокоф’єв, А. Сорокін, В.

Перегудов та ін.


***

КОЖЕН ЧОВЕН – ОСОБЛИВИЙ, з професійного кредо Л. Осипенка

Чи далеко піде корабель, чи близько – це значення не має. Щойно човен віддав швартові, він стає

особливим кораблем, і люди, що знаходяться в ньому, повинні бути готові до боротьби за

живучість у будь-який час і де б човен не перебував – біля пірсу чи далеко в глибинах океану.


НЕНАДІЙНИЙ, ПРОТЕ ЖИВУЧИЙ, з оцінки Л. Осипенком першого радянського підводного

човна

Установка ненадійна, проте живуча!


НАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ЕПОХИ, зі спогадів Л. Осипенка

Атомохід – човен солідний. Але тоді в його відсіках було тісно. Прибув головнокомандуючий

Військово-Морським Флотом в супроводі адміралів і нижчих офіцерів. Голова урядової комісії і

члени її. Вчені, конструктори, корабельники.

Відходили від пірсу під буксирами. І лише у відкритому морі, вітально прогудівши, буксири

пішли убік.

– Дозвольте дати хід? – звернувся я до головнокомандуючого ВМФ.

– Добро! – коротко відповів він.

Переведені рукоятки машинного телеграфу, і атомохід плавно і швидко зарухався водною гладдю.

Відчуття приголомшливе!

Ми, підводники дизельного флоту, звикли при плаванні в надводному положенні до гуркоту

дизеля і дрібного тремтіння палуби під ногами. А тут тиша і... швидкість. Та ще яка!

У підводному положенні вона стала ще більшою. Росла і росла глибина занурення. Всі, хто

перебував в центральному посту, дивилися на стрілки покажчиків глибиноміра і мовчали,

розуміючи, що вони своїми очима бачать народження нової епохи...


ПІДВОДНИЙ ГАГАРІН, з оцінки діяльності Л. Осипенка О. Олександровим

Як Гагарін – ніби спеціально народився для першого космічного човна, так і Осипенко – для

човна, який відкрив нову епоху підводного плавання.


МОВ ЗА КАМ’ЯНОЮ СТІНОЮ, зі спогадів Л. Жильцова

За ним ми були, мов за кам’яною стіною. І у великому, і в малому він завжди відчував себе

командиром, що в його розуміння означало: людина, яка відповідає за все.


СОВІСТЬ І ГОРДІСТЬ КРАЇНИ, зі спогадів В. Васенкова

Його ми, підводники, по праву вважаємо родоначальником системи підготовки екіпажів атомних

підводних човнів. Це він очолював перший учбовий центр з підготовці екіпажів в Обнінську. За

цю свою діяльність був удостоєний звання лауреата Державної премії.

Такі люди, як Леонід Гаврилович, – совість і гордість Росії...


НАЧАЛЬСТВО НЕ ЦЕРЕМОНИЛОСЯ, зі спогадів Г. Костєва і М. Костєва «Гордість і біль

Росії»

З Л. Г. Осипенком у нас було немало дружніх зустрічей. На одній з них, незадовго до його смерті, в березні 1997 р., він згадував з відтінком гіркоти про те, що високе начальство звістку про його

призначення на перший атомний підводний корабель зустріло як найзвичайнішу подію.

Командувач Камчатською флотилією Г. І. Щедрін і сам, мабуть, не уявляв, на що йде його

підлеглий, а перший заступник Головкому адмірал С. Г. Горшков спочатку зробив зауваження за

погано випрасуваний кітель, що було простимо для людини, котра з’явилася, як мовиться, з

корабля на бал, а потім сухо, в повчальному тоні давав вказівки, як і що необхідно робити на

новому місці служби.


ПОДІЛИВСЯ ЗАРПЛАТОЮ З ПІДЛЕГЛИМ, з нарису Г. Єгорова «Фарватерами флотської

служби»

З якихось невідомих причин посада командира «Ленінського комсомолу» довго залишалася

вакантною. І ось якось з тривалого відрядження повернувся з Тихоокеанського флоту контр-

адмірал Олександр Євстафійович Орел, який був у той час начальником Управління підводного

плавання ВМФ.

– Ну, вітаю вас з командиром! – сказав Орел Жильцову і Акулову. Людина він скромна,

непомітна. Але ви б подивилися, який у нього на човні порядок, як управляє він кораблем!

Загалом – справжній підводник.

Цим першим в історії вітчизняного флоту командиром підводного атомоходу став Леонід

Гаврилович Осипенко, з яким мене не раз зводила флотська служба.

Справжнім командиром показав він себе і під час будівництва човна. ...Узяти хоча б таку, на

перший погляд, другорядну справу, як штатний розклад і посадові оклади. Прецедентів не

існувало. Щоправда, на атомному човні, як і на дизельному, є командир, старпом, командири

бойових частин, дивізіонів. І діяти слід було б ніби аналогічно.

Проте аналогії не існувало, адже поява атомних човнів знаменувала собою початок нової епохи в

підводному плаванні. Вперше в історії човни з тих, що пірнали, перетворилися в повному

розумінні слова в підводні і стали справжніми господарями океанських глибин.

А ось що стосується посадових окладів, то тут справа йшла погано. Коли прийшли тарифні ставки, то всі переконалися, що фінансисти ніякої різниці між механіками на дизельних і на атомних

човнах не вбачали. Марно Осипенко, посилаючись на вагомі аргументи, просив переглянути

ставку інженера-механіка.

– Не можемо, – розводили руками фінансисти. – Обмежені фондом.

І тоді Осипенко зробив крок, який, на мій погляд, яскраво показав його людські і командирські

якості.

– Якщо не можете інакше, зніміть частину суми з мого окладу, – сказав він, і додайте її механіку.

Фінансисти так і вчинили.

Це становище зберігається донині...


БЕЗ ПАНІБРАТСТВА, з книги Л. Жильцова «Наш тандем»

Наші стосунки завжди були дружніми, проте без панібратства. Я його поважав, як старшого а він

стежив, щоб ні в чому не принизити моєї гідності.

Не було випадку, аби він відмінив якусь мою вказівку. Прийдуть до нього на мене скаржитися:

«Ось мені старпом наказав зробити так-то».

Відповідь була незмінною: «Якщо наказав, значить, виконуйте».

Якщо він з моїм наказом був не згоден, то викликав мене і говорив: «Лев, мені здається, ти не

маєш рації. Подумай, може, ти свій наказ відміниш. Але дивися сам».

У відношенні з екіпажем я виступав в ролі цербера, він – батька рідного. Повинен визнати, це –

оптимальний варіант, за якого на човні – повний порядок: і командир хороший – екіпаж його

любить і йому довіряє, і розхитаності ніякої, тому що старпом не дрімає.

До того ж такий розподіл ролей найкращим чином відповідав особистим схильностям кожного з

нас. Леонід Гаврилович, дуже уважний до людей, до всього придивляється, все бачить.

Зауваження висловлює тактовно, ніколи не дозволить собі різкості. Будь-який член екіпажу

удостоїться декількох похвальних слів.

Я-ж неухильно вимагаю дисципліни, тому що всі аварії тільки від нехлюйства.

Чи треба говорити, як весь екіпаж жалкував, що Леоніда Гавриловича від нас переводили?


НЕМАЄ ПРОРОКІВ, з кореспонденції В. Каушанського «З легкою парою, адмірале Осипенко!»

На душі чогось було сумно. Начебто і хорошу справу затіяла Бі-Бі-Сі – зняти сюжет про наш

перший атомний підводний човен, її першого командира і екіпаж.

Проте чомусь пророків рідної Вітчизни ми знову явимо світу з подачі чужої, а не своєї телекамери.

Книга, яку роки і роки писав вже хворий адмірал (рукопис її я захлинаючись читав у нього удома в

Обнінську), так і не пробилася до читача, здавшись комусь невчасною.

А, між іншим, командири перших американських атомних субмарин залишили після себе дуже

цікаві спогади, виключно оперативно перекладені і видані ще в Союзі.

ВСЕ, НЕ ЯК У ЛЮДЕЙ, з статті С. Іщенка і М. Луканіна «Спливання показало»

Коли легендарний радянський крейсер в 1991 році був виведений з бойового складу Північного

флоту, громадськість твердила: різати його на голки – злочин. У квітні 2005-го представники

Росатому, Міноборони, заводу «Нерпа» і адміністрація Санкт-Петербурга звернулися із сумісною

пропозицією поставити «Ленінський комсомол» на вічну стоянку поряд з «Авророю». Тобто

вчинити так, як вчинили з первістками своїх атомних підводних флотів головні світові держави.

Американський «Наутілус» поставлений на вічну стоянку. Британський «Дредноут» став музеєм

на березі. Французький «Редутабль» екскурсанти оглядають в доці.

А у нас (в Росії – авт.) поки 13 старих заслужених підводних човнів різних класів продали за

кордон. Частина з них стала іноземними музеями «холодної війни». Інші – розважальними

комплексами.

З «Ленінським комсомолом» довго нічого не виходило. Роками він стояв в богом забутій і

покинутій флотом колишній військово-морській базі Гремиха. Потім іржавіючий крейсер

перетягнули під Мурманськ на завод «Нерпа».

Добрі наміри уперлися у фінанси, яких не було. Спочатку мали намір зробити «Ленком»

пітерським музеєм до 100-річчя підводного флоту Росії. Однак ювілей давно минув. Тепер

говорять про 2008-й, коли крейсеру стукне 50 років. Теж сумнівно, що встигнемо. На все про все

необхідно 400 мільйонів рублів. Поки виділено 57 мільйонів.

Втім, до музею в Пітері все одно, як до Місяця. Ні на обладнання експозиції, ні на підготовку

узгодженого з мерією Санкт-Петербурга місця вічної стоянки біля Ливарного моста коштів немає.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...