Ольшевский Иустин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Ольшевский Иустин [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ОЛЬШЕВСЬКИЙ Іустин Львович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Сильвестр (1910). Зарахований до лику святих Російською

Православною Церквою (1998).

З родини церковного служки. Батько, Ольшевський Л., – паламар.

Народився 1 червні 1860 р. (за іншою версією – 31 травня 1861) в с. Косівці Сквирського повіту

Київської губернії Російської імперії (нині – Володарський район Київської області України).

Помер 26 лютого 1920 р. в м. Омську (нині – адміністративний центр однойменної області РФ).

Закінчив Київські духовну семінарію (1883), духовну академію (1887).

Був учителем церковнопарафіяльної школи в с. Липівка Київського повіту (1887-1888),

Шполянського міністерського двокласного училища (1888-1889), місіонером Київської єпархії

(1889-1890), викладачем Полтавської духовної семінарії (1890-1896), доглядач

церковнопарафіяльних шкіл Полтавської єпархії (1896-1910), єпископ Прилуцький, вікарій

Полтавської єпархії (1910-1914), єпископ челябінський, вікарій Оренбурзької єпархії (1914-1915),

єпископ Омський и Павлодарський (1915-1917), голова Тимчасового церковного управління

(1917-1920).

Фундатор і керівник «Братерства законовчителів і педагогів в пам’ять отця Івана

Кронштадтського».

За його ініціативою почали виходити журнали «За святу Русь», «Сибірський благовісник».

Як літератор дебютував працею «Викриття штундизму в біблейських текстах», котра

неодноразово перевидавалася і стала цінною допомогою для місіонерів і пастирів.

Потім настала черга наступних доробків: «Завдання нашої протисектантської місії»,

Наш земляк – автор книг «Чи вірите ви?», «Боротьба з штундою», «Місіонерська програма Закону

Божого».

За його ініціативою і за його активної участі був виданий «Переяславський Полтавський патерик».

За найближчої допомоги О. архімандрит Сильвестр (Малеванський) написав перші два томи

п’ятитомної праці «Догматичне богослов’я».

Серед друзів та близьких знайомих О. – С. Малеванський, І. Юшенов, П. Городецький, Н.

Кирилов, А. Вадковський, В. Богоявленський, Т. Белавін, А. Преображенський, М. Темнорусов, П.

Левицький, К. Буличов, А. Колчак, В. Скворцов та ін.


***

БЛАГОСЛОВЛЯЄ ГОСПОДЬ

, з релігійного кредо І. Ольшевського

Державною самостійністю і всяким благополуччям благословляє Господь.


МАРНОТРАТЯТЬ СВЯТУ ВІРУ, з промови І. Ольшевського

Усім видно і відомо, що ті із слов’янських народів, які незмінно вірні залишилися Православ’ю, як

руські, чорногорці, серби, болгари. Навпаки, решта слов’ян (чехи, поляки, хорвати) втратила

Православ’я, проте разом з тим втратила і державну самостійність, повинні були підкорятися і

тепер підкоряються впливу і владі чужих народів, саме німців, для яких чуже і навіть неприємне

благополуччя слов’ян. Колись жили слов’яни на берегах Балтійського і Німецького морів, а їх

тепер уже там немає: разом з втратою Православ’я вони втратили і саме існування своє. Таким

чином в долях слов’янських народів Господь ясно показав, що тільки за вірності Православ’ю

слов’янам забезпечене державне благополуччя і що з втратою Православ’я слов’янам загрожує

покарання Боже у вигляді втрати державної самостійності...

І ось... в цей час серед нас перебувають люди, які без жалю, зловтішно міняють одержану від

предків святу православну віру на віру чужу нам, вигадану німцями недавно, відому під ім’ям

штунди і баптизму... Ці люди марнотратять одержаний від предків дорогий спадок – святу віру,

марнотратять на користь, на радість, на потіху нашим зовнішнім і внутрішнім ворогам... Що може

бути сумнішим за це?

Тепер ви бачите, що ці відступники, штунда різних найменувань, суть зрадники і вороги святої

Церкви, зрадники і вороги держави, зрадники і вороги всього слов’янства. Тому на всіх нас,

слов’янських синах Православної Церкви..., лежить прямий обов’язок боротися з ворогом –

штундою. До боротьби закликає нас обов’язок віри, обов’язок цивільний і могутнє слово нашого

Государя. Тому спільними зусиллями будемо долати ворога: хто словесним умовлянням і

напоумленням тих, що помиляються, хто убезпеченням своїх ближніх і дальніх від проникнення

до них сектантської зарази, хто шляхом прямого припинення сектантських дій за допомогою

законних заходів.

Віритимемо, що в цій святій справі допоможе нам Сам Господь!


ВІДІГРІВАВ ЗАМЕРЗЛІ ДУШІ, з вітального адресу, піднесеному І. Ольшевському з нагоди 15-

річчя церковно-шкільної діяльності

Містами і селами, далекими і глухими околицями нашої єпархії Ви розносили гарячий заклик до

дружної роботи і, прояснюючи в свідомості духівництва священну місію нашої школи, Ви

непомітно вкладали першу цеглину у фундаменти тих шкільних будівель, мережею яких з такою

вражаючою швидкістю покрилася наша Полтавська єпархія. Але ще яскравіше і опукліше

виступають Ваші великі заслуги в справі творення духовної суті, духовної серцевини нашої

шкільної справи. З багатої скарбниці своєї душі Ви щедро вливали в нашу школу живі потоки

запашної молитви і того благоговійного духу церковності, який невід’ємний і невідокремлений від

Вашої особи.

І такий Ваш глибокий духовний вплив відбився на всьому внутрішньому і зовнішньому складі

буття нашої школи. Як від центру до своїх периферій, від Вашої особи широко

розповсюджувалися промені Вашого душевного настрою і світогляд. І ці промені яскраво світили

роботі і в просторих приміщеннях міських шкіл, і в убогих хатах шкіл грамоти. Під незримою

дією цієї духовної оживляючої сили росла і міцніла наша школа, зберігаючи непохитну вірність

тій священній ідеї, яка закладена в основу її буття...

З дивовижною душевною чуйністю, з незмінною чуйністю і глибоким проникненням, завжди і

усюди Ви йшли назустріч питанням і інтересам нашої шкільної справи, разом з нами переживаючи

і її радощі, і її скорботу. Ваше дбайливе, любовне ставлення до шкільних працівників так часто

піднімало в них енергію, будило святі пориви і обігрівало деколи замерзлі душі.


ЗУСТРІЧАЛИ, ЯК НАЙДОРОЖЧОГО ГОСТЯ, з статті І. Волкова «Молитовний подвиг»

Іустин Львович набув досвіду, який не завжди є у парафіяльного священика. Його слухачами були

і непохитні у вірі православні, і ті, хто коливається, і ті, що зовсім відпали від віри, і розкольники-

старообрядці, і сектанти, і навіть нечисленні у той час толстовці. Маючи прекрасну богословську

підготовку, а також великий досвід роботи з сектантами, він вичерпно обґрунтував причини

виникнення сектантського руху в Росії, причини його успіху, а також вказав заходи по подоланню

цього згубного явища.

Спостерігаючи сектантський рух і його розвиток в державі, серед народу, Іустин Львович побачив

масштаб і значення тієї загрози, яка нависнула з боку сектантства над народом і над самим

існуванням держави.

...Отець Іустин не мав нічого з майна, живучи строго по-чернечому; мешкав в скромній келії при

монастирському готелі, весь час витрачаючи на молитву, читання слова Божого, об’їзди єпархії,

керівництво шкіл і на численні місіонерські бесіди.

Літні канікули присвячував виключно молитовному подвигу і паломництву на Святу Землю або в

російські обителі. В цей час він видав зразкову програму місіонерських додаткових уроків згідно

із законом Божим, яка стала першим керівництвом для законовчителів.

Особливе ставлення було у отця Іустина до дітей. Для шкільного персоналу він був безпосереднім

начальником, проте його ніхто не боявся. Відвідини школи ніколи не сприймалося вчителями як

ревізія їх діяльності, його зустрічали, як найдорожчого гостя. Він приносив до школи багатство

знань, якими поспішав поділитися, багатство особистого досвіду і високого духовного настрою.


РОЗТЛУМАЧТЕ... НЕІСНУЮЧЕ, зі спогадів В. Скворцова

Ми з Іустином Львовичем Ольшевським є передовими за часом діяльності місіонерами. Я в Києві

дещо раніше ступив на непроторовану місіонерську дорогу, Іустин Львович – трохи пізніше. Він

першим з учених – кандидатів Духовної академії – узяв на себе наукову розробку штундизму, і

його праці зберігають свою свіжість і високу цінність і в даний час. Його записка про

місіонерство, надрукована в «Керівництві для сільських пастирів», відкриває собою еру в історії

нашої внутрішньої місії.

До того часу вважали, що місіонерами можуть бути лише особи, котрі мають сан священика. І в

цей час ми з Іустином Львовичем виступили на непроторовану дорогу. Тоді не було ясно і точно

виражено учення штундистів, доводилося йти навпомацки, самим прокладати шлях...

Самим ходити на збори штундистів і тут на досвіді переконатися, що одержаними в академії

знаннями не завжди можна успішно відбити нападки штундистів. Вони мислять і тлумачать слово

Боже інакше, ніж ми, і для успіху місії серед них потрібні особливі прийоми.

Для досягнення своєї мети і приниження духівництва вони не гидують ніякими засобами. Ось

один з багатьох прикладів. В кінці бесіди штундист звертається до благочинного з проханням

написати парафіяльному священикові – розтлумачити сімнадцятий розділ послання до римлян.

Благочинний задовольнив прохання. Потрібно було бачити радість штундистів, коли вони

одержали для передачі записку про тлумачення... неіснуючого розділу.

Є багато причин появи і розвитку штунди. Однією з них є нехтування духівництвом своїм високим

служінням. «Нам сплячим» ворог усіяв плевели, і вони затвердилися і розрослися за рахунок

православних.

У перші роки моєї місіонерської практики довелося мати неприємну справу з фактом

приховування штунди.

І ось в цю пору вступив на місіонерський терен Іустин Львович Ольшевський. Його місіонерські

нотатки звернули увагу всіх зацікавлених в боротьбі з штундою. Тепер ця книга вийшла другим

виданням...


ПОГРОМІВ НЕ ЧУТНО, з книги О. Несвіцького «Полтава у дні революції та в період розбрату

1917-1922 рр.»

30 грудня

Всі лавки і магазини зачинені до 2 січня. На вулицях перехожих зупиняють, обшукують і

обирають.

31 грудня

Тихо, погромів не чутно. Був у хворих дітей священика Троїцької церкви Чубова і бачився з

єпископом Омським і Павлодарським Сильвестром, який гостює у Чубова, одруженого на його

сестрі.

Знаю Сильвестра ще священиком під ім’ям Іустина Ольшевського.

Рада робочих і солдатських депутатів знову діє.


КАТУВАЛИ РОЗПЕЧЕНИМИ ШОМПОЛАМИ, з офіційного повідомлення прес-служби УПЦ

«Знайдені мощі священомученика Сильвестра»

Поховання мученика було знайдене під час розкопок фундаменту Омського Успенського

кафедрального собору.

В кінці 1919 року біла армія залишила Омськ, до якого незабаром увійшли більшовики.

Архієпископ без коливань залишився в захопленому гонителями християнства місті разом з своїм

духівництвом і парафіянами. Захопивши місто, більшовики відразу ж заарештували мужнього

святителя.

Архієпископа Сильвестра запроторили до в’язниці, де впродовж двох місяців катували,

вимагаючи покаяння.

Нічого не досягши, безбожники піддали святителя жорстокій і болісній смерті. Прибивши його

руки цвяхами до підлоги і таким чином розіпнувши, вони розжареними шомполами припікали

його тіло, а потім пронизали серце.