Александров Анатолий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Александров Анатолий [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

великій швидкості круто повертати кермо: можна перекинутися.

Мені часто запитують: чи знав я про підготовлюваний дослід? У тому-то й трагедія, що не знав.

Ніхто взагалі в нашому інституті не знав про нього і не брав участі в його підготовці. Коли я

пізніше читав розклад експерименту, то жахнувся.

...Керівництво АЕС доручило підготувати проект експерименту... «Донтехенерго» – організації, яка не мала справи з АЕС. ...Директор станції, не залучаючи навіть заступника головного інженера

своєї АЕС, фізика, який розбирається в суті справи, уклав договір з «Донтехенерго» на проведення

робіт.

Регламент експерименту направили на консультацію в інститут «Гідропроект» ім. Жука. Його

співробітники, котрі мали деякий досвід роботи з атомними станціями, не схвалили проект і

відмовилися його візувати.

... Зрозуміло, що ніхто не мав права вести роботу за «самодіяльним», а не затвердженим

регламентом. Дванадцять разів експеримент порушував діючу інструкцію з експлуатації АЕС!

Одинадцять годин АЕС працювала з відключеною системою охолоджування реактора!


ХОВАВ ВУХА ВІД ЩУРІВ, з книги Д. Холловея «Сталін і бомба»

Умови життя були важкими. Коли в 1930 р. до інституту прийшов Анатолій Олександров, йому

довелося ділити нічліг в холодній кімнаті ще з вісьмома співробітниками і закриватися ковдрою з

головою, щоб уберегти свої вуха від нападу щурів.

СКОМПРОМЕТУВАТИ НЕ ВДАЛОСЯ, з статті П. Файної «Як визначали стрілочників»

Коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС для розслідування обставин справи створили дві

комісії: одну – від Політбюро СРСР під керівництвом Єгора Лігачова і другу, партійно-урядову, –

від України. Обидві вони були зацікавлені в тому, аби винним виявився А. П. Олександров: українці, щоб відвести удар від себе, а Лігачов – тому що підтримував Легасова в його прагненні

стати президентом Академії наук.

Проте, не зважаючи на всі старання обох комісій, не зважаючи на те, що Легасов сам поїхав до

Чорнобиля в пошуках компромату, висновки комісій були однозначні: ні Мінсередмаш, ні його

керівник Є. П. Славський, ні А. П. Олександров винними визнані НЕ БУЛИ. Допомогли їм, зокрема, ті папери, які були представлені архівним інститутом (всі співробітники одержали потім

премію міністерства за зразкове зберігання документації).

ВІДЧУТТЯ НОВОГО, зі спогадів М. Чорноплекова

У середині травня 1961 р. в кабінеті Б. Самойлова, відомого фахівця в області фізики низьких

температур, пролунав телефонний дзвінок. Анатолій Петрович (Олександров – авт.) після вітань

сказав, що його дуже зацікавила можливість відтворення результатів роботи, опублікованої в

останньому номері журналу «Physical Review», з отримання надпровідних дротів на основі

інтерметалевого з’єднання Nb3Sn і просив візаві прийти до нього для обговорення цього питання.

...Зустріч стала стартом робіт з прикладної сильноточної надпровідності не лише в

Курчатовському інституті, а й в країні.

Наведений епізод – одна з численних можливих ілюстрацій дивно розвиненого у АП відчуття

нового, його уміння оцінювати перспективність нового і можливого практичного його

використання. Абсолютно очевидно, що, даючи доручення про початок робіт, він керувався не

лише природним для нього, як для фізика і інженера, інтересом до проблеми практичного

використання надпровідності, ...а й ясним розумінням все зростаючих потреб атомної науки і

техніки в пристроях з сильними магнітними полями, що генеруються найбільш економічним

чином.


ПРИРОДНА ШЛЯХЕТНІСТЬ, зі спогадів Л. Рябєва

Він умів створити атмосферу доброзичливості і творчості, підтримував таланти, здатний був

залучити людей до нової справи.

Він був цікавою людиною, невичерпною на вигадки. Так і бачиш посмішку А. П., іскристі від

внутрішньої радості очі. Він був простий у спілкуванні, причому його простота була природною, виходила з внутрішньої культури, яка проявлялася в шанобливому ставленні до людей.

ХТО НАСПРАВДІ БУВ ПОЛОНЕНИМ, зі спогадів Ж. Алфьорова

Якось, сидячи у Анатолія Петровича вдома, я розповів йому про зустрічі з відомим німецьким

фізиком М. Рілем і дізнався, що будинок, в якому мешкав мій нинішній співрозмовник, якраз і був

подарований свого часу Миколі Васильовичеві (так називали Рільке), і Анатолій Петрович добре

його знав. Я запитав:

– Чи був професор Ріль полоненим чи приїхав до СРСР добровільно?