загрузка...
Перескочить к меню

Александров Анатолий (fb2)

файл не оценён - Александров Анатолий [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ОЛЕКСАНДРОВ Анатолій Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик. Один з фундаторів ядерної енергетики на теренах СРСР.

З дворянської родини. Батько, Олександров П., – мировий суддя.

Народився 31 січня (13 лютого) 1903 р. в м. Таращі Таращанського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Київської області України).

Помер 3 лютого 1994 р. в м. Москві РФ (столиця РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив Київський державний університет (1930).

Працював інженером Київського рентгенівського (медичного) інституту, заступником директора

лабораторії № 2 АН СРСР (1943-1946), директором Інституту фізичних проблем АН СРСР (1946-1955), заступником директора (1955-1960), директором (1960-1988) Московського Інституту

атомної енергії.

Академік академії наук СРСР (1953).

Академік Російської академії наук (1991).

Президент академії наук СРСР (1975-1986).

Чотири рази лауреат Державної премії СРСР (1942; 1949; 1951; 1953).

Лауреат Ленінської премії (1959).

Тричі Герой Соціалістичної раці (1954; 1960; 1973).

Лауреат Золотої медалі ім. І. В. Курчатова (1968).

Лауреат Великої золотої медалі ім. М. В. Ломоносова (1978).

Лауреат Золотої медалі ім. С. І. Вавилова (1978).

Спеціалізувався з проблем ядерної фізики, фізики твердого тіла, фізики полімерів.

Спільно з С. Журіковим і П. Кобеко розробив статистичну теорію міцності, а спільно з І.

Курчатовим і В. Тучкевичем – метод протимінного захисту кораблів.

За ініціативою О. і за його участю розроблені і побудовані суднові енергетичні установки для

атомних криголамів «Ленін», «Арктика», «Сибір»; під його керівництвом створено атомний

реактор типу РБМК-1000.

Брав участь у створенні атомної зброї.

Аварія на Чорнобильській АС стала особистою трагедією для нашого земляка, за його словами, «з

того часу моє життя скінчилося».

Серед друзів та близьких знайомих О. – І. Курчатов, В. Тучкевич, О. Петров, С. Журіков, П.

Кобеко, П. Капіца, Ю. Харитон, Д. Блохінцев, М. Доллежаль, П. Шаравський, М. Хлопкін, В.

Регель, Є. Славський, Б. Самойлов, Д. Наслєдов, І. Кікоїн, Л. Нємєнов, Ю. Маслаковець, О. Лосєв

та ін.


***

НАВЧАТИ ІНШИХ,

з професійного кредо А. Олександрова

Найголовніше в житті – це добре працювати самому, але ще важливіше навчити добре працювати

інших.


ЖАХЛИВИЙ ГЕНЕРАЛ ПОМЕР ЖАХЛИВОЮ СМЕРТЮ, з книги А. Олександрова

«Академік А. П. Олександров. Пряма мова»

На Уралі, був жахливий режимний генерал, який буквально кожні п’ять хвилин дзвонив Л. Берії, дуже важко було з ним. До того ж, людина – незвичайно огидних якостей. І хтось, значить, доніс

цьому генералові, що у відстійник скинули певну кількість плутонію. Що не так провели

операцію, мовляв, на хімічному заводі. І він дав розпорядження проаналізувати, що тут є

насправді. Ці самі діячі ...говорять, що потрібно воду спустити і узяти з дна відстій.

І він дав команду спустити цей ставок. І цей ставок в річку, з якої маса народу пили, скинув, і це

пройшло аж до великої ріки, в яку впадала наша маленька. Він ні з ким не порадився, сам

командував. Його за цю справу розстріляти мало було.

Проте потім, слава богу, через те, що він дуже ліз в ці усі місця, захворів на рак легенів, і на цій

справі кінчився. І немає жодної людини з наших, хто б про нього пошкодував.


ГУРТОВЕ ЗГВАЛТУВАННЯ РЕАКТОРА, з передмови А. Олександрова до книги М.

Тараканова «Дві трагедії сторіччя»

Чорнобиль – трагедія і мого життя теж. Я відчуваю це кожну секунду. Коли катастрофа сталася, і я

дізнався, що там наробили, трохи на той світ не відправився. Потім вирішив негайно піти з поста

президента Академії наук, навіть звернувся із цього приводу до М. С. Горбачова. Колеги зупиняли

мене, проте я вважав, що так треба.

Мій обов’язок, вважав я, – всі сили покласти на удосконалення реактора. Там був реактор, який

тепер називають реактором чорнобильського типу. Він за конструкцією дуже близький до добре

відпрацьованих промислових реакторів, і впродовж багатьох років надійно виробляв плутоній. У

його конструкції було декілька недоробок, про які знали... З часом передбачалося ці недоліки

усунути, а поки виходили з інструкції з експлуатації, де була записана область режимів, в які у

жодному випадку не можна заводити реактор. Це – як інструкція з експлуатації автомобіля – не

можна на великій швидкості круто повертати кермо: можна перекинутися.

Мені часто запитують: чи знав я про підготовлюваний дослід? У тому-то й трагедія, що не знав.

Ніхто взагалі в нашому інституті не знав про нього і не брав участі в його підготовці. Коли я

пізніше читав розклад експерименту, то жахнувся.

...Керівництво АЕС доручило підготувати проект експерименту... «Донтехенерго» – організації, яка не мала справи з АЕС. ...Директор станції, не залучаючи навіть заступника головного інженера

своєї АЕС, фізика, який розбирається в суті справи, уклав договір з «Донтехенерго» на проведення

робіт.

Регламент експерименту направили на консультацію в інститут «Гідропроект» ім. Жука. Його

співробітники, котрі мали деякий досвід роботи з атомними станціями, не схвалили проект і

відмовилися його візувати.

... Зрозуміло, що ніхто не мав права вести роботу за «самодіяльним», а не затвердженим

регламентом. Дванадцять разів експеримент порушував діючу інструкцію з експлуатації АЕС!

Одинадцять годин АЕС працювала з відключеною системою охолоджування реактора!


ХОВАВ ВУХА ВІД ЩУРІВ, з книги Д. Холловея «Сталін і бомба»

Умови життя були важкими. Коли в 1930 р. до інституту прийшов Анатолій Олександров, йому

довелося ділити нічліг в холодній кімнаті ще з вісьмома співробітниками і закриватися ковдрою з

головою, щоб уберегти свої вуха від нападу щурів.

СКОМПРОМЕТУВАТИ НЕ ВДАЛОСЯ, з статті П. Файної «Як визначали стрілочників»

Коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС для розслідування обставин справи створили дві

комісії: одну – від Політбюро СРСР під керівництвом Єгора Лігачова і другу, партійно-урядову, –

від України. Обидві вони були зацікавлені в тому, аби винним виявився А. П. Олександров: українці, щоб відвести удар від себе, а Лігачов – тому що підтримував Легасова в його прагненні

стати президентом Академії наук.

Проте, не зважаючи на всі старання обох комісій, не зважаючи на те, що Легасов сам поїхав до

Чорнобиля в пошуках компромату, висновки комісій були однозначні: ні Мінсередмаш, ні його

керівник Є. П. Славський, ні А. П. Олександров винними визнані НЕ БУЛИ. Допомогли їм, зокрема, ті папери, які були представлені архівним інститутом (всі співробітники одержали потім

премію міністерства за зразкове зберігання документації).

ВІДЧУТТЯ НОВОГО, зі спогадів М. Чорноплекова

У середині травня 1961 р. в кабінеті Б. Самойлова, відомого фахівця в області фізики низьких

температур, пролунав телефонний дзвінок. Анатолій Петрович (Олександров – авт.) після вітань

сказав, що його дуже зацікавила можливість відтворення результатів роботи, опублікованої в

останньому номері журналу «Physical Review», з отримання надпровідних дротів на основі

інтерметалевого з’єднання Nb3Sn і просив візаві прийти до нього для обговорення цього питання.

...Зустріч стала стартом робіт з прикладної сильноточної надпровідності не лише в

Курчатовському інституті, а й в країні.

Наведений епізод – одна з численних можливих ілюстрацій дивно розвиненого у АП відчуття

нового, його уміння оцінювати перспективність нового і можливого практичного його

використання. Абсолютно очевидно, що, даючи доручення про початок робіт, він керувався не

лише природним для нього, як для фізика і інженера, інтересом до проблеми практичного

використання надпровідності, ...а й ясним розумінням все зростаючих потреб атомної науки і

техніки в пристроях з сильними магнітними полями, що генеруються найбільш економічним

чином.


ПРИРОДНА ШЛЯХЕТНІСТЬ, зі спогадів Л. Рябєва

Він умів створити атмосферу доброзичливості і творчості, підтримував таланти, здатний був

залучити людей до нової справи.

Він був цікавою людиною, невичерпною на вигадки. Так і бачиш посмішку А. П., іскристі від

внутрішньої радості очі. Він був простий у спілкуванні, причому його простота була природною, виходила з внутрішньої культури, яка проявлялася в шанобливому ставленні до людей.

ХТО НАСПРАВДІ БУВ ПОЛОНЕНИМ, зі спогадів Ж. Алфьорова

Якось, сидячи у Анатолія Петровича вдома, я розповів йому про зустрічі з відомим німецьким

фізиком М. Рілем і дізнався, що будинок, в якому мешкав мій нинішній співрозмовник, якраз і був

подарований свого часу Миколі Васильовичеві (так називали Рільке), і Анатолій Петрович добре

його знав. Я запитав:

– Чи був професор Ріль полоненим чи приїхав до СРСР добровільно?

Анатолій Петрович поволі вимовив:

– Звичайно, він був полоненим.

Подумав і неголосно додав:

– Але він був вільним, а ми – полоненими.

...Вже у середині 80-х, коли в нашому житті почали пишним кольором розцвітати астрологи, екстрасенси і парапсихологи, а окремі академіки серйозно стали пропагувати Джуну Давіташвілі, її ауру і подібну ахінею, член-кореспондент Академії Михайло Володимирович Волькенштейн

виступив на загальних зборах, цілком справедливо вимагаючи активізації боротьби учених з

лженаукою. Анатолій Петрович з цього приводу сказав:

– Я повністю з вами згоден, Михайле Володимировичу. Я згадую, як в 1916 році мої сестри

захоплювалися спіритизмом. У смутний час завжди виникають такі захоплення. Мій батько, звертаючись до них, сказав: «Я ще можу повірити, що ви можете викликати дух Льва Толстого чи

Антона Чехова, але щоб вони з вами, дурепами, по дві години розмовляли, я в це ніколи не

повірю».


СМЕРТЕЛЬНА ДИЛЕМА, зі спогадів Е. Каляєвої

Питання нерідко стояло так: «Або Зірка Героя – або розстріл, або орден Леніна – або термін в 25

років».


ГОРІЛКУ «ЗАЇДАЛИ»... КОМПОТОМ, зі спогадів Ф. Петрової «Академік Анатолій Петрович

Олександров»

Дещо у Олександрових було незвичним, дивним. Перш за все, вражала скромність побуту. Меблів

в будинку майже не було. На другому поверсі, де жила сім’я Пітера (прізвисько Олександрова А. –

авт.), не було жодного ліжка – лише матраци, які стояли на саморобних колодах чи на стовпчиках

з цегли. Лише у кімнаті Анатолія Петровича і його дружини на першому поверсі стояли

найпримітивніші і найдешевші меблі. Мисливці, риболови і мандрівники за вдачею і способом

життя, вони легко ставилися до побуту.

Не зважаючи на майже повну відсутність меблів, а частково, можливо, саме тому, будинок мав

свою неповторну зовнішність і милу чарівність. Багато що було зроблено руками самих

мешканців: починаючи з Маріани Олександрівни і Анатолія Петровича, всі домочадці були на

диво «рукаті». Стіни в квартирі і керамічні «вази» (викинута у Фізтеху тара з-під якихось

реактивів) були розписані самою господинею. Абажур над великим столом у вітальні – теж

саморобний.

А ось поїсти і випити в будинку любили і знали в цьому сенс: не лише жінки, а й Анатолій

Петрович міг за нагоди приготувати справжній український борщ, а Олег наквасити бодню

капусти.

Якось я зазирнула без дзвінка і застала господаря з двома, мабуть, несподіваними гостями, яких

він відрекомендував мені. Це були капітани підводних човнів. У будинку на той момент більше

нікого не було. На столі стояли початі пляшки горілки і дві трилітрові банки домашнього компоту.

На мою пропозицію щось приготувати, Анатолій Петрович сказав, що вони вже закінчують.

А яка я була здивована, коли дізналася, що Анатолій Петрович за свою роботу як президент АН

СРСР грошей не одержує, що сім’я не користується розподільником.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...