Перескочить к меню

Малевич Казимир (fb2)

- Малевич Казимир [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



МАЛЕВИЧ Казимир Северинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник. Фундатор супрематизму.

З родини службовця. Батько, Малевич С., – управляючий цукроварні.

Народився 11 (23) лютого 1879 р. в с. Пархомівці Київської губернії Російської імперії

(нині – Володарський район Київської області України).

Помер 15 травня 1935 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Урна з

прахом за заповітом була похована під дубом біля с. Немчинівка Московської області, де

на дачі свого тестя М. любив відпочивати. Під час другої світової війни це місце було геть

«зоране» снарядами і точного місця могили опісля встановити не вдалося. Пам’ятний знак

поновлено просто на узліску (1988).

Закінчив Пархомівське агрономічне училище, навчався в Київській малювальній школі М.

Мурашко (1895–1896), Московських училищі живопису, скульптури і архітектури (1904-

1905), студії І. Рерберга (1905-1910).

Працював креслярем технічного управління Курсько-Московської залізниці (1896-1904),

керівником Вітебської народної художньої школи «нового революційного зразка» (1919–

1922), Ленінградського державного інституту художньої культури «Гінхук» (1923-1926),

Брав участь у виставках «Бубновий валет» (1910), «Віслючий хвіст» (1912), «Спілка

молоді» (1913), «0,10» (1915-1916).

Перша персональна виставка відбулася в м. Москва (1919-1920), остання за життя

художника – в Третьяковській галереї (1928).

Серед найбільш відомих полотен М. – «Косовиця» (1909), «Станція без зупинки» (1911),

«Точильник» ( 1912), «Чорний квадрат» (1913), «Політ аероплана» (1915), «Червоний

квадрат» (1917), «Дівчина з червоним ратищем» (1932).

Вони зберігаються в Третьяковській галереї (Москва), Музеї сучасного мистецтва (Нью-

Йорк), Стеделік музеум (Амстердам), Картинній галереї Єльського університету,

Національному музеї сучасного мистецтва (Париж), обласному художньому музеї

(Самара).

Перу нашого земляка належать книги: «Мистецтво, церква, фабрика» (), «Від кубізму до

супрематизму» (1916), «Супрематизм» (1920), «Essays on art» (1915-1933).

Все нові й нові картини нашого земляка знаходять у різних куточках світу донині. Одну з

них ідентифікували нещодавно в м. Самара (РФ), а другу випадково виявили в м. Чернівці

(2006).

Особисте життя нашого земляка складалося не просто. Він був двічі одруженим – з

донькою курського лікаря Казимирою Зглейц і письменницею Софією Рафалович.

Хронічною була нестача коштів – іноді їх бракувало навіть на полотно. Як результат,

принаймні три роботи М. «Туалетна скринька», «Станція без зупинки» і «Корова та

скрипка», за які сьогодні готові викласти шалені гроші кращі музеї світу, – він намалював

на… полицях етажерки.

Під час «червоного терору», його відкликали з виставки в Німеччині й кинули до в’язниці

НКВС, як шпигуна (1929). На щастя, друзям вдалося визволити художника, проте картини

повернути із-зі кордону він так і не зміг.

Світова громадськість широко відзначила 125-річчя з дня народження М.: його творіння

були представлені в Українському університеті (м. Нью-Йорк), Культурному центрі (м.

Чикаго), Державній Третьяковській галереї (м. Москва), Державному Російському музеї

(м. Санкт-Петербург). Між іншим, останньому належить найбільша у світі колекція

доробків славетного митця – 101 художня і 40 графічних робіт.

Росіяни зняли документальний фільм «Казимир Малевич», польський мистецтвознавець

В. Туровський опублікував дослідження «Малевич у Варшаві», а його київський колега Д.

Горбачов – «Малевич і Україна».

Польський уряд за підтримки міжнародних мистецьких фундацій заснував міжнародну

премію ім. Малевича (2008).

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Архипенко, В. Маяковський, В. Курдюмов, Е.

Лисицький, Л. Квачевський, М. Суєтін, М. Ларіонов, І. Червінко, О. Кручених, М.

Матюшин, В. Єрмолаєва, І. Чашник та ін.


***

БАЛАСТ ПРЕДМЕТНОСТІ,

з творчого кредо К. Малевича

Звільнити мистецтво від баласту предметності.

ЛУШПАЙКИ БУЛИ РАЗЮЧЕ ЖИВИМИ, з «Автобіографії» К. Малевича

Обставини, за яких пробігало моє дитинство, були такі: батько працював на

цукробурякових заводах, котрі зазвичай будуються в глибокій глухомані, у віддаленні від

великих і малих міст. Цукробурякові плантації були великі. Їх обробка потребувала багато

робочої сили. В основному працювали селяни, від малого до великого, майже все літо й

осінь. А я, майбутній художник, любувався полями і «кольоровими» працівниками, які

пололи чи проривали буряки.

…Батько взяв мене до Києва. Я відразу пішов дивитися високі місця на Дніпрі. Потім

почав розглядати магазини й у вікнах побачив полотно, на якому дуже смачно було

намальоване зображення дівчини, котра сидить за чищенням картоплі. Картопля і

лушпайки були разюче живими, на мене це справило таке ж сильне враження, як і сама

природа...

Отже, щоб залишатися в Києві, де, як потім довідався, є такі «великі» художники, як

Пимоненко і Мурашко, я виїхав …до Конотопу Чернігівської губернії, де став посилено і

старанно писати пейзажі з лелекою і коровами вдалині. Тільки тоді все сімейство

переконалася, що в родині не без виродка.

БЕЗГЛУЗДИЙ БІГ, з оцінки К. Малевичем своєї роботи «Червона кіннота»

Гнані невідомою силою, загублені у вічному просторі, мчаться революційні вершники під

червоними прапорами по земній кулі – безцільний і безглуздий їхній біг, тому що

нескінченна дорога, байдужа земля і небо до людської марності і ніколи не буде у Всесвіті

землі обітованої.


ПОЛОТНО КОНЦЕНТРУЄ ВСЕСВІТНІЙ ПРОСТІР, з відгуку Д. Сараб’янова на

«Чорний квадрат»

Полотно заворожувало своєю здатністю «концентрувати в собі нескінченний всесвітній

простір, виражати УСЕ у всесвіті, відбиваючи це все в імперсональній геометричній

формі і непроникній чорній поверхні».

Супрематичні полотна відверто тяжіли до ікони, прагнучи бути міркуванням про буття у

формах і фарбах.


ПЕРЕСЛІДУЄ АГРЕСИВНЕ НЕСПРИЙНЯТТЯ, з розвідки Г. Чакри «Квадратна ікона

Малевича»

Напередодні 125-літнього ювілею Казимира Малевича в його майстерні у Вітебську

зібралися юні шанувальники. Вони підготували незвичайний подарунок – пиріг… у формі

чорного квадрата.

Цей геніальний художник – з числа тих, хто на початку ХХ ст. очолив плеяду новаторів,

які кардинально змінили мову і завдання мистецтва. Малевич – автор однієї з

найоригінальніших концепцій у мистецтві і зачинатель актуального донині напрямку,

котрий, у свою чергу, сильно вплинув на дизайн і архітектуру.

«Супрематизм», засновником якого він став, не просто живопис – це ціла філософія. Він

мріяв про будинки майбутнього – зі скла і металу, будував макети і навіть створював

посуд у новому стилі.

Долю художника важко назвати щасливою: не так вже й багато людей можуть оцінити

щирий масштаб його особистості, а головне, сприйняти те послання, яке він прагнув

передати людству. Навіть сьогодні, коли його роботи майже безперестанно знаходяться

«на гастролях» у різних кінцях світу, в масовій свідомості він продовжує залишатися

автором однієї картини. До того ж лаконічна композиція «Чорний квадрат», на відміну від

багатьох інших шедеврів, викликає неоднозначну реакцію: навряд чи комусь прийде в

голову заявити «І я так зможу!» – перед Сікстинською мадонною, а от простий чорний

чотирикутник на білому тлі вважати великим здобутком згодний не кожний.

Втім, агресивне неприйняття, співіснуючи з палким шануванням, переслідувало

художника і за житті.


ГЕНІАЛЬНА КАРТИНА НАЛЕЖИТЬ ЕРМІТАЖУ, з дослідження В. Матвієнка

«Казимир Малевич: геній чи провокатор?»

Наприкінці ХХ сторіччя картина «Чорний квадрат» оцінювалась приблизно у 20 мільйонів

доларів. Певний час вона перебувала у колекції російського Інкомбанку, але банк був

змушений продати майно, щоб розрахуватися з кредиторами.

І все ж «Чорний квадрат» не пішов «з молотка». Міністерство культури Росії наполягло на

тому, що «унікальний витвір мистецтва має перебувати в державній частині музейного

фонду країни». Картину умовно оцінили в мільйон доларів і за цю ціну продали до

Ермітажу з наступною експозицією в залі одного з кращих музеїв світу.


ТРЕБА ВСЕ ПО СВІТУ ПОЗБИРАТИ, з статті І. Стецури «Українська культура: брак

грошей чи брак бажання?»

Впродовж сотень років вершинні постаті нашої культури їхали до Москви, а згодом

подавалися світові як московські досягнення, як російські зірки. Міністерство культури

України упродовж довгих років перебувало далеко від радянської столиці в такому собі

статусі провінціалки. Після здобуття незалежності, на жаль, так нічого й не змінилося.

Попереднім Міністерствам культури України було зручно залишатися традиційно

провінційними. Тож перебували вони в стані глибокого летаргійного сну (інколи треба

було пробудитися, щоб знятися в кіно), вони не сіяли, то й не збирали, а ті наші вершинні

постаті, яких Москва вже не брала, самі розбрелися по світах. Отож тепер треба буде це

все по світу позбирати.

…Стратегічним проектом Міністерства культури я бачу «Присутність української

культури в Європі та світі». Це довготривалий проект, у якому всі галузі української

культури мають достойно показати себе в європейських (і не тільки) державах, у

друкованому (книжки, альбоми) і в живому (вистави, концерти) вигляді. Для успіху цим

проектом повинні займатися професіонали найвищого рівня зі знанням іноземних мов, які

зможуть налагодити особисті зв’язки і контакти. Тут не обійтися також без першокласної

міжнародної піар-фірми…

…Я особисто роками борюся за українську ідентичність світової зірки киянина Казимира

Малевича, чиї картини продаються у світі на аукціонах по 20 мільйонів доларів за

полотно. Але яке значення має одна людина в такій боротьбі?

…Обов’язково треба створити високий імідж українській культурі для світу і для самих

себе. Для світу – це ясно: світ її взагалі не знає. Тут мається на увазі розкішний інтернет-

сайт та чудово відредаговані й перекладені книжки, альбоми, компакт-диски.

Впровадження «культурних турів по Україні» для іноземців.

А для нас? У нескінченних наріканнях на брак грошей для культури і напружене

вичікування, чи оплатить держава якийсь захід чи ні, створився імідж безперспективної

бідності. А це неправильно. Гроші не мають ніякого стосунку до культури в абсолютному

сенсі. Новий імідж української культури – це незаперечна її велич і краса.


РЕКОРД, ЩЕ РЕКОРД, з повідомлень світових інформаційних агенцій

Супрематична композиція Казимира Малевича продана 3 листопада 2008 р. на торгах

Sotheby’s в Нью-Йорку за 60 мільйонів і дві тисячі доларів, ставши, за твердженням

торгового дому, найдорожчою роботою російських художників. Попередній рекорд ціни

на живопис Малевича тримався на рівні 17 мільйонів доларів.

Полотно, виставлене спадкоємцями авангардиста на торги Sotheby’s, – одиничний

випадок для арт-ринку, оскільки твори художника на ньому майже не з’являються.

Супрематична композиція, написана 1916 року, неодноразово демонструвалося на

виставках в Росії і за кордоном. У 1927 році Малевич відправився з нею на виставки до

Варшави і Берліна, аби ознайомити Західну Європу з супрематизмом.

У червні художникові довелося повернутися до Радянського Союзу. Залишаючи Європу,

він домовився, щоб усі роботи залишаться на зберіганні в Берліні, проте повернутися за

ними йому не вдалося.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации