Малевич Казимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

працювали селяни, від малого до великого, майже все літо й

осінь. А я, майбутній художник, любувався полями і «кольоровими» працівниками, які

пололи чи проривали буряки.

…Батько взяв мене до Києва. Я відразу пішов дивитися високі місця на Дніпрі. Потім

почав розглядати магазини й у вікнах побачив полотно, на якому дуже смачно було

намальоване зображення дівчини, котра сидить за чищенням картоплі. Картопля і

лушпайки були разюче живими, на мене це справило таке ж сильне враження, як і сама

природа...

Отже, щоб залишатися в Києві, де, як потім довідався, є такі «великі» художники, як

Пимоненко і Мурашко, я виїхав …до Конотопу Чернігівської губернії, де став посилено і

старанно писати пейзажі з лелекою і коровами вдалині. Тільки тоді все сімейство

переконалася, що в родині не без виродка.

БЕЗГЛУЗДИЙ БІГ, з оцінки К. Малевичем своєї роботи «Червона кіннота»

Гнані невідомою силою, загублені у вічному просторі, мчаться революційні вершники під

червоними прапорами по земній кулі – безцільний і безглуздий їхній біг, тому що

нескінченна дорога, байдужа земля і небо до людської марності і ніколи не буде у Всесвіті

землі обітованої.

ПОЛОТНО КОНЦЕНТРУЄ ВСЕСВІТНІЙ ПРОСТІР, з відгуку Д. Сараб’янова на

«Чорний квадрат»

Полотно заворожувало своєю здатністю «концентрувати в собі нескінченний всесвітній

простір, виражати УСЕ у всесвіті, відбиваючи це все в імперсональній геометричній

формі і непроникній чорній поверхні».

Супрематичні полотна відверто тяжіли до ікони, прагнучи бути міркуванням про буття у

формах і фарбах.

ПЕРЕСЛІДУЄ АГРЕСИВНЕ НЕСПРИЙНЯТТЯ, з розвідки Г. Чакри «Квадратна ікона

Малевича»

Напередодні 125-літнього ювілею Казимира Малевича в його майстерні у Вітебську

зібралися юні шанувальники. Вони підготували незвичайний подарунок – пиріг… у формі

чорного квадрата.

Цей геніальний художник – з числа тих, хто на початку ХХ ст. очолив плеяду новаторів,

які кардинально змінили мову і завдання мистецтва. Малевич – автор однієї з

найоригінальніших концепцій у мистецтві і зачинатель актуального донині напрямку,

котрий, у свою чергу, сильно вплинув на дизайн і архітектуру.

«Супрематизм», засновником якого він став, не просто живопис – це ціла філософія. Він

мріяв про будинки майбутнього – зі скла і металу, будував макети і навіть створював

посуд у новому стилі.

Долю художника важко назвати щасливою: не так вже й багато людей можуть оцінити

щирий масштаб його особистості, а головне, сприйняти те послання, яке він прагнув

передати людству. Навіть сьогодні, коли його роботи майже безперестанно знаходяться

«на гастролях» у різних кінцях світу, в масовій свідомості він продовжує залишатися

автором однієї картини. До того ж лаконічна композиція «Чорний квадрат», на відміну від

багатьох інших шедеврів, викликає неоднозначну реакцію: навряд чи комусь прийде в

голову заявити «І я так зможу!» – перед Сікстинською мадонною, а от простий чорний

чотирикутник на білому тлі вважати великим здобутком згодний не кожний.

Втім, агресивне неприйняття, співіснуючи з палким шануванням, переслідувало

художника і за житті.

ГЕНІАЛЬНА КАРТИНА НАЛЕЖИТЬ ЕРМІТАЖУ, з дослідження В. Матвієнка

«Казимир Малевич: геній чи провокатор?»

Наприкінці ХХ сторіччя картина «Чорний квадрат» оцінювалась приблизно у 20 мільйонів

доларів. Певний час вона перебувала у колекції російського Інкомбанку, але банк був

змушений продати майно, щоб розрахуватися з кредиторами.

І все ж «Чорний квадрат» не пішов «з молотка». Міністерство культури Росії наполягло на

тому, що «унікальний витвір мистецтва має перебувати в державній частині музейного

фонду країни». Картину умовно оцінили в мільйон доларів і за цю ціну продали до

Ермітажу з наступною експозицією в залі одного з кращих музеїв світу.

ТРЕБА ВСЕ ПО СВІТУ ПОЗБИРАТИ, з статті І. Стецури «Українська культура: брак

грошей чи брак бажання?»

Впродовж сотень років вершинні постаті нашої культури їхали до Москви, а згодом

подавалися світові як московські досягнення, як російські зірки. Міністерство культури

України упродовж довгих років перебувало далеко від радянської столиці в такому собі

статусі провінціалки. Після здобуття незалежності, на жаль, так нічого й не змінилося.

Попереднім Міністерствам