Люценко Ефим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">Йому-то Пушкін і дозволив назвати себе видавцем власного перекладу.

ЛЕДЬ НЕ ДОВІВ ПУШКІНА ДО ДУЕЛІ, з розвідки М. Руденської і С. Руденської

«Пушкінський ліцей»

У 1835 році Є. П. Люценко вирішив видати зроблений ним переклад повісті у віршах

німецького письменника Х.-М. Віланда «Перфонт або Бажання». Не знайшовши видавця, звернувся до О. С. Пушкіна з проханням допомогти.

Той погодився видати його твір, поставивши на прохання перекладача, для підняття

інтересу до книжки, своє прізвище як видавця на заголовному листі. Переклад вийшов

анонімно в 1836 році під назвою «Вастола, або Бажання» з підзаголовком: «Повість у

віршах, твір Віланда, видав О. Пушкін».

Поява книги викликала недоброзичливий відгук О. Сеньковського, котрий вважав

переклад вельми недосконалим.

О. Пушкін був змушений відповісти на нападки. Він процитував місце із замітки

Сеньковського, де було сказано, ніби «Вастола перекладена якимсь бідним літератором, що О.С.П. тільки дав йому напрокат своє ім’я і що краще б зробив, давши йому з своєї

кишені тисячу рублів».

Поголос, який виник у зв’язку з розмовами про «Вастолу», призвели Пушкіна до сварки із

старим знайомим С. С. Хлюстіним, яка мало не закінчилася дуеллю.

СМІРДІН ПОМИЛЯЄТЬСЯ, з листа О. Пушкіна Ю. Люценкові від 19 серпня 1835 р.

Смірдін не дотримав свого слова; вважаю, насправді, обставини у нього заплутані.

…Друкування вашої поеми не може коштувати 1500 рублів; він помиляється.

ПОЕТ ОБДУРЮВАТИ ПУБЛІКУ НЕ СТАНЕ, з рецензії О. Сеньковського на

перекладену Ю. Люценком «Вастолу»

Дехто натякає, що «Вастола» перекладена якимсь бідним літератором, що Олександр

Сергійович тільки дав йому напрокат своє ім’я, для того, аби краще купували книгу...

Ми з обуренням відкидаємо подібні натяки... Пушкін не стане одурювати публіку

двозначностями. Він охоче вийме з своєї кишені тисячу рублів для бідного, проте

обдурювати не стане ні вас, ні мене... неможливо! Неможливо! Не говоріть мені навіть

цього! Не повірю...

Не сумніваюся, що це вірші Пушкіна. Пушкін дарує нас завжди такими віршами, яким

потрібно дивуватися як не в тому, так в іншому відношенні.

«Вастола», ми упевнені, дійсно його творіння. Це його вірші. Дивовижні вірші!

МИЛОСТИНІ НЕ ВЗЯВ БИ, з публічної відповіді О. Пушкіна О. Сеньковському

В одному з наших журналів дано було відчути, що видавець «Вастоли» хотів привласнити

собі чужий твір, поставивши своє ім’я на книзі, ним виданої. Звинувачення

несправедливе: друкувати чужі твори із згоди або на прохання автора до цих пір нікому не

заборонялося. Це називається видавати; слово ясне; принаймні до цих пір інше не

придумано.

У тому ж журналі сказано було, що «Вастола» перекладена якимсь бідним літератором, що О.С.П. тільки дав йому на прокат своє ім’я, і що краще б зробив, давши йому з своєї

кишені тисячу рублів.

Перекладач (Люценко Ю. – авт.) Віландової поеми, громадянин і літератор заслужений, поважний батько сімейства, не міг чекати нападу такого жорстокого. Він людина

небагата, проте чесна й благородна. Він міг доручити іншому приємну працю видати свою

поему, однак, звичайно, не прийняв милостині від кого б то не було.

Після такого пояснення не можемо зважитися тут назвати справжнього перекладача.

Жалкуємо, що щире бажання зробити йому послугу могло дати привід для натяків,

настільки образливих.

НЕ СВИНЯ І НЕ МЕРЗОТНИК, з листа С. Хлюстіна О. Пушкіну від 4 лютого 1836 р.

Я тільки наводив у розмові зауваження п. Сеньковського, сенс яких полягав в тому, що ви

«обдурили публіку». Замість того, аби бачити в цьому з мого боку просте повторення чи

посилання, ви знайшли можливим вважати мене відлунок п. Сеньковського; ви в деякому

роді зробили з нас з’єднання, яке закріпили наступними словами: «Мені найприкріше, що

ці люди повторюють безглуздості свиней і мерзотників, яким є Сеньковський».

Образа доволі ясна: ви зробили мене учасником «безглуздостей свиней і мерзотників». Я

відмовляюся від залучення мене до «свиней і мерзотників». Погоджуючись таким чином, і

проти волі моєї, сказати вам, що ви «обдурюєте публіку», найбільше, що я зробив – це

вчинив образу літературну.

Я чекав досі результату цих погроз. Проте, оскільки я не одержав від вас ніяких звісток, то

тепер мені слід просити від вас задоволення:

1) у тому, що ви зробили мене учасником в безглуздостях свиней і мерзотників.