Люценко Ефим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЛЮЦЕНКО Юхим Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач. Один з фундаторів Вільного товариства любителів російської

словесності.

З родини священика.

Народився 12 (23) жовтня 1776 р. в с. Янові Чернігівського полку Російської імперії (до

1986 р. – Чорнобильський район Київської області України; нині – Чорнобильська зона).

Помер 26 грудня 1854 р. (7 січня 1855) в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Навчався в Чернігівській духовній семінарії (до 1791), Шкловському благородному

училищі (1791-1793), гімназії при Московському університеті (1793-1799), Московському

університеті (1799), Петербурзькій практичній школі землеробства (1799-1801).

Працював агрономом Петербурзької практичної школи землеробства (1801-1803),

чиновником Департаменту наділів (1803-1811), секретарем господарчого правління

Царськосільського ліцею (1811-1813), столоначальником Військового міністерства (1813-1814), комісіонером Провіантського департаменту (1813-1814), членом Провіантського

депо (1816-1843).

Член Вільного економічного товариства (1814).

Дійсний член Вільного товариства любителів російської словесності (1816).

Друкувався в журналах «Іппокрена», «Приємне і корисне», «Прохолодні години»,

«Інженерні нотатки», «Робота від неробства», «Журнал для милих», «Праці Вільного

економічного товариства», «Європейський музей, або Витяги з іноземних журналів»,

«Змагальник», «Журнал для користі і задоволення».

Як літератор дебютував в журналі «Робота від неробства» (1792).

Потім настала черга віршів «Ранок», «Весна», «Вже сонце пірнуло в чистії води», (усі –

1794), «Церна, княжна Чернігівська», «Передбачення» (обидва – 1795), «Мета життя»

(1796), «Розрада самого себе» (1797), «Чеслав» (1806), «Бурівой і Ульміла» (1818), поеми

«Викрадення Прозерпіни» (1795).

Наш земляк – автор «Повної найновішої французької граматики» (1811), низки творів

сільськогосподарської тематики.

Перекладав з латинської, німецької і французької мов, серед авторів – К. Віланд, Гораці, Е. Юнг, Ф. Дюкре-Дюменіль, І. Масон, Ф. Гужа де Сесьєро, Ф. Шіллер, Овідій, Д.

Мільтон, Ф. Фенелон, А. Поп, Сапфо, а також граматичні й сільськогосподарські

посібники.

Неймовірно, проте факт: через нашого земляка у О. Пушкіна ледь не відбулася дуель з С.

Хлюстіним (1836). Причиною сварки стала перекладена Л. віршована казка К. Віланда

«Перфонтій, або Бажання», яку надрукували з багатозначною поміткою «Видано О.

Пушкіним». Останнього, оскільки твір не був блискучим, звинуватили в зневазі до

публіки і навіть в тому, що той «здає в тимчасове використання» своє ім’я.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – О. Пушкін, Ф. Шредер, А. Самборський, М. Греч, О. Котельницький, М. Макаров, А. Решетніков, О. Варенцов та ін.

***

ПІЗНАЙ СЕБЕ

, з життєвого кредо

Ю. Люценка

Пізнай самого себе.

СЛОВО, МОВ ТІЛО, з казки К. Віланда «Перфонтій, або Бажання» у перекладі Ю.

Люценка

Едва сие словцо склеилось, загремело

В Перфонтьевых устах, –

Зашевелилась вдруг, как тело,

Охабка дров в его руках;

Меж лядвий нашему герою

Скользит, вертится и стрелою

Под восхищенным седоком

Летит чрез реки, лес и горы,

Шумит лишь воздух.

НАРОДНА УКРАЇНСЬКА ОСНОВА, з статті Р. Данилевського «Люценко Юхим

Петрович»

Наслідувальна поезія Л. не чужа щирості, коли він пише від імені бідаря-різночинця

(«Сирота на труні матері») чи пробує сили в романтичних жанрах («Церна, княжна

Чернігівська»). Схильність до побутових замальовок, гумору – висхідна, можливо, до

української народної й книжкової культури – виявилася в бурлескній поемі «Викрадення

Прозерпіни», написаною разом з О. Котельницьким.

…Народну основу казки Віланда про сільського простака, котрий добуває собі щастя, Л.

передав достатньо виразно, використавши досвід бурлескного поета.

ЩЕ Й ПОПИВАЄ, з листа Я. Грота П. Плетньову від 6 жовтня 1845 р.

«Вастолу» Віланда переклав якийсь колишій учитель Пушкіна (не можу згадати тепер

його прізвище); він перебував в перші роки членом «Товариства змагальників Освіти і

Добродійності», потім служив у військовому міністерстві чиновником і за спільною

слабкістю чиновників з класу учених, попивав.