Левик Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЛЕВІК Сергій Юрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак (баритон), музичний критик, письменник, перекладач.

З міщанської родини. Справжнє ім’я, по-батьові – Ізраїль Юліанович. Псевдонім – С.

Юліанов.

Народився 16 (28) листопада 1883 р. в м. Білій Церкві Васильківського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Київської області України).

Помер 5 вересня 1967 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Київські вищі оперні і драматичні курси (1907-1909).

Був солістом петербурзького Народного будинку Товариства оперних акторів (1909-1912), Петроградського театру музичної драми (1912-1916), редактором журналу «Вісник театру

і мистецтв» (1921-1922), викладачем Ленінградської консерваторії (1938-1939),

завідувачем видавництва Узбецького музичного фонду (1942-1944).

Мав гнучкий, сильний голос широкого діапазону і красивого тембру, неабиякий

акторський темперамент. На початку сценічної діяльності тяжів до розкриття вокальної

характеристики образу, пізніше також і до психологічної.

Як оперний співак запам’ятався партіями Демона («Демон» А. Рубінштейна), Кочубея

(«Мазепа»), Ріголетто («Ріголетто»), Томського («Пікова пані»), Жермона («Травіата»

Верди), Тоніо («Блазні»), Шонара («Богема»), Фігаро («Севільський цирюльник» Д.

Россіні), Бекмессера («Нюрнберзькі майстри співу»), Клінгзора («Парсіфаль»).

Всього його репертуар складав 35 партій.

Виступав в камерних і симфонічних концертах.

З успіхом виконував романси М. Мусоргського.

Через хворобу змушений був залишити сцену (1923).

Друкувався в газетах «Київська думка», «Російський поголос», журналах «Конкордія»,

«Le Menestrel», «Життя мистецтва», «Ленінград».

Перу нашого земляка належать статті «Мейстерзінгери», «Вокальне мистецтво у

Франції», «Оперний переклад. Його практика і техніка», «Ф. І. Шаляпін», «Пам’яті М.

Біхтера», «Про камерний спів», «Російський співак Микола Фігнер», «Іван Єршов»,

«Опери Вагнера на петербурзькій сцені», «Іоаким Тартаков», «Фелія Литвин».

Як літератор дебютував книгою «Нотатки оперного співака» (1955). Потім написав

«Чверть століття в опері» (1970).

Переклав низку оповідань, а також 70 оперних лібретто з французької і німецької мов.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ф. Шаляпін, І. Лапицький, М. Кіріков, М.

Ціммерман, М. Фігнер, М. Медведєв, Г. Шейн, І. Єршов, В. Каратигін, В. Коломійцев, М.

Андрєєва, В. Дранишников, М. Урицький та ін.

***

НЕВІДСТУПНА МРІЯ,

з життєвого кредо С. Левіка

Стати оперним артистом років з шістнадцяти стало моєю невідступною мрією.

ФАТАЛЬНА ПОМИЛКА БАТЬКІВ, зі спогадів С. Левіка

Побоюючись моїх спрямувань, батьки вчинили непоправну (зрозуміло, для них) помилку,

відправивши мене з сімнадцятм років на службу. Я став самостійною людиною і отримав

можливість на свої гроші ходити до театрів, передплачувати театральні журнали,

купувати нотні видання, – інакше кажучи, жити інтересами театру.

...Служба відкрила мені ворота до «великого світу». Я став часто їздити до Києва, Одеси і

Варшави, де були чудові оперні трупи і де можна було слухати прекрасні, за моїми

тодішніми уявленнями, симфонічні концерти.

СОБАЧІ УМОВИ, з книги С. Левіка «Чверть століття в опері»

Підкреслити контрасти – ось в чому запорука успіху спектаклю. Малодійовий сюжет

Лапицький вирішив посилити детальною розробкою загального фону, створивши для

кожного акту його особливу атмосферу.

У першому – це убогість і холод. Бідна мансарда, наполовину засніжене вікно, через чисту

частину якого добре видно далеко нижче розташовані дахи Латинського кварталу,

відчуття вогкості від простінків, між картинами Марселя, які ніяк не продаються. Холод, холод і холод – таке враження від оформлення.

Хтось із нас спробував порадити художникові Г. С. Толмачову намалювати сніг в кутах,

але він образився і сказав:

– Хіба і без нього не холодно?

Він не помилявся.

І коли вбігав увесь зіщулившись, Шонар, котрий мерзнув у циліндрі, котрого насував на

вуха і кутаючись в шалика, ...публіці в залі ставало холоднувато.

...Роль Шонара виконував я, але я дозволяю собі відзначити це виключно тому, що

переадресовую компліменти Лапицькому. Це він в двох бесідах-репетиціях (не на сцені, а

у себе в