загрузка...
Перескочить к меню

Краснокутский Семен (fb2)

файл не оценён - Краснокутский Семен [Справочник-дайджест] 24K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КРАСНОКУТСЬКИЙ Семен Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Декабрист, державний діяч.

З дворянської родини. Батько, Краснокутський Г., – київський губернський прокурор;

брат, Краснокутський О., – військовий, журналіст.

Народився в 1787 р. в Київській губернії Російської імперії (нині – Київська область

України).

Помер 3 лютого 1840 р. в м. Тобольську Тюменської губернії. Похований на місцевому

Завальному цвинтарі.

Закінчив 1-й кадетський корпус (1798-1805).

Служив прапорщиком (7.9.1805-1807), підпоручиком (1807-1809), поручиком (1809-1811), штабс-капітаном (1811-1813), капітаном (1813-1816), полковником (1816) лейб-

гвардійського Семенівського полку, командиром Олонецького піхотного полку (1816-

1821), обер-прокурором одного з відділів Сенату (1823-1825).

Учасник військової кампанії 1807 р. (Фрідланд), учасник Вітчизняної війни 1812 р.

(Бородіно, Тарутине, Малоярославець), закордонних походів 1813-1814 рр. (Люцен,

Бауцен, Кульм, Лейпциг, Париж).

Нагороджений золотою шаблею «За хоробрість» (1807).

Член «Союзу благоденства» (1817).

Член «Південного товариства».

Учасник підготовки повстання на Сенатській площі в м. Петербург (1825).

Заарештований і доставлений до Петропавловської фортеці (27.12.1825).

Засуджений по VIII розряду і засуджений до 20-річного сибірського заслання (10.7.1826).

Відбував покарання в містах Якутськ (1827), Вітим (1827-1829), Мінусінськ (1829-1831), Красноярськ (1831-1837), Тобольськ (1838-1840).

Надгробок нашого земляка занесений до пам’ятників державного значення Росії (1976).

Серед друзів та близьких знайомих К. – К. Рилєєв, М. Бестужев, С. Трубецькой, П. і М.

Бобрищеви-Пушкіни, М. Фонвізін, П. Бєляєв, С. Кривцов, М. і О. Крюкови, В.

Кюхельбекер, М. Мітьков, О. Тютчев, М. Мозгалевський та ін.


***

ЗАГАЛЬНЕ БЛАГО,

з життєвого кредо С.

Краснокутського

Загальна благо вище за особисте.

БУВ СЛІПИМ ВИКОНАВЦЕМ, з свідчень С. Краснокутського Слідчій комісії

Впродовж двадцяти одного року, сміливо можу сказати, ревної і безкорисливої служби, був завжди сліпим виконавцем наказів начальства і нікого з своїх підлеглих ні словами, ні

прикладом не розбестив.


БАЧИВ СМЕРТЬ І БЛИЖЧЕ, з листа С. Краснокутського сестрі

Суворий і жорстокий клімат смертельний для слабких грудьми; у боях я бачив смерть і

ближче за це, а нині зустріну її з радістю, але за християнським обов’язком зобов’язаний

...дбати про тяжке життя своє.

БАКЕНБАРДИ ТЕМНОРУСЯВІ, прикмети С. Краснокутського з карної справи

Зріст 2 аршини 6 1/2 вершки, обличчя довгасте, дещо чорнувате, чисте, ніс великий, трохи

загнутий донизу, очі сірі, брови темно русяві, на голові волосся чорне, бакенбарди темно

русяві.


ЧОГО ВОНИ ПРАГНУЛИ, з книги М. Троїцького «Декабристи»

Декабристи були добре інформовані про те, що відбувалося при дворі і в уряді: один з них

(С. Г. Краснокутський) був обер-прокурором Сенату, інший (О. І. Якубович) товаришував

з петербурзьким генерал-губернатором М. А. Милорадовичем, а Г. С. Батеньков

користувався довірою найавторитетнішого і найобізнанішого з членів уряду М. М.

Сперанського.

Дізнавшись, що на 14 грудня призначена переприсяга, члени Північного товариства

вирішили: зволікати більше не можна. 10 грудня вони «за голосами» вибрали диктатором

повстання полковника лейб-гвардії Преображенського полку кн. С. П. Трубецького, а

увечері 13-го зібралися в квартирі К. Ф. Рилєєва на останню нараду. Рилєєв сказав: «Піхви

зламані, і шабель не заховати». Всі погодилися з ним. Вирішено було виступати ранком і

неодмінно.

Який же був план повстання 14 грудня 1825 р.? З якими гаслами йшли декабристи на

Сенатську площу?

Напередодні повстання члени Північного товариства склали новий програмний документ

– «Маніфест до російського народу». Автором його був Трубецькой. «Маніфест»

проголошував метою декабристів повалення самодержавства і ліквідацію кріпосного

права.

Услід за перемогою передбачалося створити Тимчасовий уряд з 2-3 осіб, до складу якого

були намічені М. М. Сперанський, сенатор М. С. Мордвинов, а з членів таємного

суспільства – Г. С. Батеньков. Тимчасовий уряд повинен був підготувати до весни 1826 р.

скликання Засновницьких зборів («Великого собору»), а собор вирішив би два головні

питання: чим замінити самодержавство (республікою чи конституційною монархією) і як

звільняти селян – із землею чи без землі.

Таким чином, «Маніфест» залишав головні питання відкритими, що говорить про його

компромісний характер. Помірні і радикали до моменту повстання не встигли узгодити

свої позиції і відклали суперечки до Великого собору, поклавшись на його волю.


ПОВНА ІЗОЛЯЦІЯ, з кореспонденції C. Москвітіна «Декабристи у Вітимі»

Першим до Вітиму в кінці грудня 1826 року прибув Семен Григорович Краснокутський,

найтарший за віком з декабристів, що відбували якутське заслання. ...У вироку про нього

сказано, що «він належав до таємного товариства із знанням мети в обмеженні

самодержавної влади, знав про підготовку заколоту». Верховним кримінальним судом

його ...прирекли на повну ізоляцію від зовнішнього світу, моральне і фізичне виснаження.

Життя Семена Григоровича у Вітимі було виключно важким і безрадісним: він страждав

жорстоким ревматизмом обох ніг – захворів, сидячи в сирому казематі Петропавловської

фортеці. ...У 1830 р. декабрист тяжко захворів родимцем обох ніг і майже вісім років

пролежав без руху, прикований до ліжка.


ВІД НЕПРИЯЗНОСТІ ДО ПОШАНИ, з статті Л. Кузнєцова «Політзасланці та їхній

вплив на розвиток Мінусінська»

У кордонах Мінусінського округу відбувала заслання велика група декабристів. Першим

до Мінусінська прибув в 1827 році С. Г. Краснокутський, услід за ним С. І. Кривцов, молодший брат приятеля юного Пушкіна.

Спочатку місцеві жителі з недовір’ям поставилися до нових поселенців, підозрюючи в них

якихось особливо небезпечних злочинців. Проте пізніше, коли Краснокутський, будучи

забезпеченою людиною, збудував власний будинок, посадив сад і розвів город,

безоплатно забезпечуючи сусідів насінням городніх культур, коли Кривцов почав учити

дітей місцевого населення і збудував на власні засоби міст, неприязне ставлення

змінилося великою пошаною і симпатією.

Брати П. П. і О. П. Бєляєви, які прожили тут сім років, заснували першу в місті приватну

школу, де викладали граматику, арифметику, географію, історію. Друг Пестеля, блискуче

освічений М. А. Крюков, учив дітей музиці.

Декабристи навчали селян більш грамотним і раціональним прийомам землеробства,

вводили в практику нові сільськогосподарські культури: гречку, тютюн, високоврожайні

сорти іржи, ячменю, проса; вирощували кавуни, дині, застосовували машини і механізми.

Завівши у себе зразкове господарство, вони власним прикладом учили господарювати

селян.


ЙШЛИ ЗА ПОРАДАМИ, з нарису Н. Ісаєвої «Наталя Дмитрівна Фонвізіна-Пущіна»

У Красноярську з 1831 року жив на поселенні Семен Григорович Краснокутський, котрий, навіть перебуваючи в засланні, здобув шану і подяку багатьох сибіряків. Він був

прекрасним знавцем державного права. Заплутавшись у нетрях «Укладень законів Дежави

Російської», молоді чиновники йшли до нього за порадою, і Семен Григорович завжди їм

допомагав.

З своїми проблемами до нього приходили всі, хто потребував захисту і підтримки. Ярлик

«державного злочинця» не лякав знедолених людей, що терпіли утиски від ...справжніх

злочинців-лихварів.


МИ ПОСПІШИЛИ, з нарису «Лежав Ваш шлях у глиб Сибіру» на decembrists.krasu.ru Обер-прокурор сенату Семен Григорович Краснокутський, спочатку член масонської

ложі, а потім член гуртка «Зелена лампа», став декабристом не лише з юнацького гарячого

пориву до справедливості і свободи. До цього привели його роздуми і якнайглибше

переконання в необхідності обмеження монархії і скасування, в першу чергу, кріпосного

права. Розділяючи переконання Пестеля в тому, що селяни повинні бути «звільнені не з

торбою, а з землею», він був прихильником помірних і поступових дій, а не

революційного республіканського перевороту.

Відмінний знавець державного права, Семен Григорович, знаходячись в засланні, допоміг

багатьом сибірякам. Молоді чиновники, заплутавшись у нетрях «Укладень законів

Держави Російської», йшли до нього за порадою і отримували її. Його будинок був завжди

відкритий і для простих людей, які шукають підтримки «його превосходительства пана

сенатора». Їх не лякав ярлик «державного злочинця» – що назва, якщо вони терпіли

утиски від наділених владними повноваженнями і законом дійсних злочинців-лихварів!

Весь вільний час брати (П. і М. Бобрищеви-Пушкіни – авт.) проводили в будинку Семена

Григоровича Краснокутського, жорстоко хворого, паралізованого, котрий міг

пересуватися лише за допомогою коляски. За ним віддано доглядала його тітка, що

поїхала за племінником-декабристом до Сибіру. І ще був один, вірний, нескінченно

відданий друг, красноярський городничих. Коли Краснокутського перевели до Тобольська

ця дивовижна людина (на жаль, прізвище не відоме) залишила службу і поїхала услід на

ним. Семен Григорович помер у нього на руках.

...Краснокутський знав і пам’ятав багато чого. Він був досить близький до Сергія

Петровича Трубецького і часто бував у нього в будинку на Мийці, просто як гість, і на

нарадах правління Північного товариства.

Трубецькой дуже уважно прислухався до думки Краснокутського: обер-прокурор сенату

відмінно знав законодавство і давав немало корисних порад в розробці нових,

революційних законів.

Якось – це було вже напередодні повстання – Трубецькой наодинці запитав:

– А вам не здається, Семене Григоровичу, що, оскільки ви служите тепер в Петербурзі, то

й слід перейти до Північного товариства? Навіть членом Управи...

Краснокутському було відоме, що Трубецькой підозрює Пестеля в «бонапартизмі» і

звинувачує в диктаторських замашках. Втім думки своєї Трубецькой не приховував, що не

робило підозру менш безглуздою. Тому пропозицію делікатно відхилив.

– Сергію Петровичу, я справді перейшов би до Північного товариства, оскільки останнім

часом пов’язаний з вами тісніше, проте навіщо це зараз? Адже є рішення про злиття

товариств. Я це розумне рішення вітаю: об’єднання армій – завжди сила.

Додав декілька стривожено:

– І з об’єднанням не слід тягнути: з чуток – має відбутися незабаром коронація. А присягу

війська і сенат даватимуть все-таки не старшому братові, Костянтину, а Миколі

Павловичеві. Для виступу, мені здається, це – найзручніший момент...

...Пізно увечері Краснокутський примчав до Трубецького з важливими відомостями, але

не застав його вдома. У відчаї погнав екіпаж на квартиру Рилєєва. Увійшовши, дещо

розгубився: там зібралася велика компанія. Були і відомі члени Товариства і майже

незнайомі люди. По блідих, схвильованих, рішучих обличчях зрозумів: тут йде не

застільна бесіда.

Сказав відразу, твердо, не встигнувши до ладу привітатися:

– Присяга призначена на завтра, чотирнадцяте грудня. Вранці, о сьомій годині, збирається

сенат. Буде здійснена чистісінька формальність; Микола, по суті, вже вступив на трон, хоча офіційного зречення Костянтина немає.

Рилєєв підійшов до Краснокутського.

– Спасибі, Семене Григоровичу! Ми всі дуже раді, що в сенаті є наш однодумець, людина

чесна, віддана святій справі Свободи!

І вже без тіні коливання, рішуче змахнув рукою, обернувшись до товаришів.

– Рубікон перейдений!

Краснокутський, який до цієї хвилини що не уявляв, що справа зайшла так далеко і який

відстоював наполегливо ідею реформ, а не озброєного повстання, раптом абсолютно

несподівано для себе запитав:

– Що належить робити мені, Кондратію Федоровичу?

– Вам, Семене Григоровичу, належить бути в сенаті. Саме ви зможете ознайомити сенат з

нашою справжньою програмою.

...Імператор Микола не пробачив «зраду» обер-прокурора сенату: знаючи про тяжкий стан

Краснокутського, він не дозволив йому виїзду для лікування навіть під наглядом поліції...

...Незабаром, услід за Краснокутським, до Красноярська були переведені спочатку

Фонвізін, а потім Михайло Матвійович Мітьков.

Ледве влаштувавшись, Фонвізін поспішив до тяжко хворого Семена Григоровича. Той,

вислухавши гостя, похитав головою:

– А все-таки ми поквапилися, Михайле Олександровичу... Не знаходьте? Навіть у далеких, глухих Єнісейську і Мінусінську є люди, котрі протидіють самодержавству і деспотії.

Потрібно було накопичувати сили, розвивати громадську думку по всій Росії. І

підніматися разом...


ЖВАВІСТЬ РОЗУМУ І РУЙНУВАННЯ ТІЛА, зі спогадів А. Розена

Очі його (Краснокутського С. – авт.), блискучі й живі, і пергаментний колір шкіри

підкреслили жвавість розуму і руйнування тіла.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...