Бачу його зараз перед собою. Бачу людину невисокого зросту, з досить різкими рисами обличчя, які не дуже запам’ятовуються, словом, не дуже представницького, зате такого, що привертає до
себе розумними, а часто й гострими розмовами. До того ж, не можна було не цінувати в ньому
того, що він був на рідкість вірним товаришем, і це відчуття товариства, категорія вже майже
зникла з нашого ужитку, ніколи його не полишало.
Згадаю тільки, що, коли на початку п’ятдесятих років відбувалося вшановування журналу
«Новосілля», що перебрався тоді із-за Океану на береги Сени, я виступав на ньому з
гумористичним оглядом, в якому поіменно перераховував всіх його головних співробітників.
Зокрема, кажучи про один з моїх візитів до Піотровського, я розповів, що на стіні його кабінету
нібито споглядав дві гравюри Луки Кранаха, котрі зображали наших прародителів, Адама і Єву, причому під ними красувалися дві металеві пластинки з написами «Адам Корвін-Піотровський» і
«Єва Корвін-Піотровська». Додам, що ця незлобива насмішка ніяк нашої старої дружби не
підточила.
Поетичну кар’єру Піотровський починав ще в двадцятих роках в Берліні. Там він
випустив дві свої перші поетичні збірнички, ще досить незрілі, «Полин і зірки» і «Кам’яне
кохання», та ще невелику книжечку грайливих, псевдо-»ренесансних» оповідань, від яких
згодом всіляко відхрещувався. Це були «гріхи молодості», не більше.
Характерною рисою поезії Піотровського, його слабкістю була її метрична
одноманітність...
СПАДКОЄМЕЦЬ КОРОЛІВСЬКИХ КОРОН, з статті Є. Євтушенка «Безсоння
випадковий співрозмовник»
«Безліч імен є у мене, але всі вони чужі. Я – пізній гість, що зайшов ненароком, Безсоння
випадковий співбесідник». Так говорить волоцюга Глюк в драматичній поемі Корвін-
Піотровського про себе, а заразом, як повелося, і про автора. Але це неправда, що авторові
всі імена чужі, хоча є серед них навіть королівські.
У 1998 році в Санкт-Петербурзі вийшов каталог «Про музу російську, що покинула дім».
Там була надрукована біографія Володимира Корвін-Піотровського, де чорним по білому
написано, що він походить з роду угорських королів. Ця легенда запущена самим поетом.
...У одній з поем це виражено так: «Спадкоємець слави європейської – Угорської та інших
корон».
Потім і цей родовід здався йому коротким і в одному з останніх своїх листів він вже вів
свій рід від римського сенатора Марцелла Корвуса, відзначеного Сенекою за
красномовство і згаданого Горацієм. На цю тему, із старанністю і старанністю прямо
вражаючою, готовий він був писати справжні дослідження і вести розмови з
найсерйознішою переконливістю, котра ставила в безвихідь, а часом і дратувала
співрозмовника.
Втім, хто знає – можливо, все це правда.
...Вірші його не були оригінальними, ...зате вони були витримані в сконденсованій... з
багатьох поетик класичній формі, дуже часто навіть одноритмовій, однак без
монотонності, яка виникає в основному із-за беззмістовності. Це була строга романтична
поезія з різкими вкрапленнями гіркого сарказму...
Ось автопортрет Корвіна :
Я вершник в згубній битві
З усохлою трояндою на грудях.
Немає нічого затертішого в поезії, ніж троянда, бо ця квітка була використана-
перевикористана тисячі разів любителями солодких банальностей, що їдко висміяв ще
Пушкін. Але у Корвіна-Піотровського був культ саме троянди. Подивіться, як маніакально
він повертається до неї. Для нього троянда – це як для режисера постійна актриса, котра
грає абсолютно різні ролі. «Високий Париж, і повітря чисте. Повисла троянда на ґратах».
Вона виглядає тут, як самогубиця, або як арештантка, вбита при спробі перелізти через
огорожу.
У Корвін-Піотровського, можливо, знайдеться дюжина шедеврів. «Не так вже багато», –
скажете ви? А спробуйте самі.
НАВІТЬ РОЗСТРІЛЮВАЛИ НЕВМІЛО, з розвідки В. Леонідова «Всю ніч шумлять
дерева в Тюїльрі»
Він кілька разів був буквально на волосок від смерті. То під час громадянської війни, коли
його, артилериста Білої армії, буквально диво врятувало від розстрілу в полоні. То опісля
тридцять з гаком років, коли, будучи вже більш ніж відомим учасником Руху Опору, чекав
страти в гестапівській в’язниці в містечку Монлюк біля Ліона.
Згодом Володимир Львович Корвін-Піотровський, передуючи одній з антологій поезії
Последние комментарии
3 часов 24 минут назад
9 часов 9 минут назад
10 часов 16 минут назад
11 часов 13 минут назад
11 часов 28 минут назад
20 часов 38 минут назад