Каманин Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Володимиром з Корсуня. Каманін припускав, що митрополит, який хрестив князя

Володимира та киян, заснував цей печерний монастир і сам був у ньому похований.

Примітно, що ця унікальна пам’ятка майже з самого початку її дослідження привернула

увагу киян, для яких проводили екскурсії вже в 1912 р.

Звіринецьким печерам була присвячена одна з найбільших, ґрунтовна праця вченого, в

якій він висловлював сподівання, що «освічена історичним знанням Русь буде берегти

свої пам’ятники старовини і зуміє їх захистити від нових варварів».

СПРАВУ ПРОДОВЖИЛИ МОЛОДІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ, з нарису М.

Жулинського «Світ живе не так, як собі мудрує на самоті душа поета»

Прикро, що лише тепер ми розпочинаємо осягати велич Куліша без ідеологічних

застережень, повільно і несміливо добираючись до його творінь. Та чи сповнимо ми

бажання Ганни Барвінок, яка зберегла величезний архів свого чоловіка і в похилому віці

турбувалася про видання повного зібрання його творів? Звернулася вона до історика і

археолога Івана Михайловича Каманіна – директора Центрального архіву давніх актів у

Києві, не лише тому, що той був добрим знайомим Пантелеймона Олександровича, а

передусім тому, що мав великий досвід у публікації історичних документів, й, крім того,

свого часу Іван Михайлович взяв під опіку величезний архів Куліша – ще вповні не

опрацьовану рукописну скарбницю, в якій є багатюще листування письменника, рукописи

творів, записки тощо.

Переданий до утвореної Української Академії наук, цей архів «запрацював» на

каманінське п’ятитомне «Зібрання художніх творів Пантелеймона Куліша», як

оригінальних, так і перекладних, яке розійшлося швидко.

Каманіна не стало. Тоді дослідження творчості продовжили молоді літературознавці М.

М. Могилянський, О. К. Дорошкевич, П. І. Рулін, М. К. Зеров, В. П. Петров, Є. П.

Кирилюк. Та їх ініціатива не була підтримана…