загрузка...
Перескочить к меню

Журавский Андрей (fb2)

файл не оценён - Журавский Андрей [Справочник-дайджест] 18K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




ЖУРАВСЬКИЙ Андрій Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Географ, дослідник Півночі. Фундатор наукового совоєння Крайньої Півночі. Організатор перших

сільськогосподарської дослідної станції і ветеринарно-бактеріологічної лабораторії на Крайній

Півночі Російської імперії.

З якої родини – не відомо. Названий батько, Журавський В., – генерал царської армії.

Народився 22 вересня 1882 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії (нині – м.

Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Убитий в 1914 р. в с. Усть-Цильмі Печорського повіту Архангельської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Республіки Комі РФ). Похований на цвинтарі Нікольського собору.

Політичні засланці поклали на надгробок вінок з написом «Добровільному засланцеві від

політичних засланців» і встановили табличку «Пророк – борець».

Закінчив одну з приватних Петербурзьких гімназій (1901), навчався на природничому відділенні

фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1901-1904).

Був директором Печорської природно-історичної станції.

Член Імператорського Російського географічного товариства (1908).

Член Імператорського Російського етнографічного товариства (1908).

Лауреат вищої нагороди Російської академії наук – звання «Кращий вчений збирач Росії» (1909).

Лауреат Малої срібної і Великої медалі ім. М. Пржевальського Імператорського Російського

географічного товариства (1905).

Організатор і керівник низки експедицій рікою Печора, її притокам, Північному Уралу, на острова

Льодовитого океану, під час яких зібрано понад 18000 одиниць флори і фауни, 3000 експонатів

культури і побуту місцевих мешканців, виконані дослідження з географії, геології, палеонтології, археології, ботаніки, зоології (1903-1909).

Збирав пам’ятки культури руських, ненців і комі для Музею антропології і етнографії ім. Петра

Великого і для Етнографічного відділу Російського музею імп. Олександра III (з 1905).

Очолювана ним експедиція відкрили гірське пасмо Чернишова (1914).

Як вчений дебютував статтею про комах-шкідників фінських лісів (1901).

Особисте життя Ж. не було встелене квітами. Він рано втратив названих батька (1892) і матір

(1901).

Його дипломну роботу визнали «фантастикою» і не зарахували навіть, як курсову, а за спробу

суперечити, декан порвав усі залікові відомості (1904). Не допустили до здачі випускних екзаменів

неслуха навіть через два роки.

Вбив Ж. на веранді власного будинку діловод станції.

В Республіці Комі існує селище Журавський.

В м. Усть-Цильма (РФ) встановлено два пам’ятники нашому землякові, функціонує історико-

меморіальний музей його імені.

Пам’яті вченого присвятили свої книги Я. Носов і Л. Смоленцев – «Подвиг ученого» і «Печорська

далечінь».

В м. Сиктивкар (РФ) з нагоди 120-ліття з дня народження нашого земляка відбулася науково-

практична конференція «Наукові основи раціонального землекористування сільськогосподарських

територій північного Сходу європейської частини Росії» (2002), а також Всеросійська конференція

з міжнародною участю «Академічна наука і її роль в розвитку продуктивних сил в північних

регіонах Росії», присвячена 100-літтю з дня відкриття тут першої сільськогосподарської дослідної

станції (2006).

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – А. Григор’єв, Д. Руднєв, Ф. Чернишов, М. Кніпович, П.

Семенов-Тян-Шанський, Ю. Шокальский, К. Тімірязєв, П. Ріппас, М. Меньшиков та ін.


***

ПІВНІЧНИЙ ГАРТ,

з життєвого кредо А. Журавського

Північ загартує не лише дух людини, а й стійкість проти хвороб у рослин. А як «загартовані

люди», так і «загартовані рослини» потрібні і цінні не тільки Півночі, але скрізь і всім.


МАЙБУТНЄ – ЗА КООПЕРАЦІЄЮ, з заміток А. Журавського

Звичайно, наш мужик, на досвіді тяжкому і на одкровеннях збірного генія якого заснована не мала

частка нашої науки, ним же і вигодуваної, – «сам» дійде до всього. Але було б більш ніж цинічно

цим виправдовувати і надалі фарисейський культ принципу «наука – одне, а життя – інше»,

оскільки в цьому положенні зовсім не виправдання науки, а сумне засудження її.

Вельми невигідною на початку справою повинна зайнятися спеціальна місцева організація. Так

вчинили б в Канаді, на Алясці, і за роки там зроблене те, що «природним» перебігом часу було б

досягнуто хіба що в сторіччя.

...Попереду перед всім людством, поза сумнівами, свідома кооперація агрокультурних районів,

строго погоджена з географічними особливостями кожного, тобто замість універсального

розмаїття у виробництві продуктів стануть сіяти бавовну, де вона краще всього родить і не

займуть його місця ні пшеницею, ні ячменем, які дають кращі врожаї в інших районах і

круговорот продуктів потече пропорційно попиту без перевиробництва цінностей.


ПРАЦЮВАТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ, з наукового заповіту А. Журавського

Дослідницька справа – не експедиційна, вона вимагає багатьох років роботи і повинна

організовуватися тоді, коли назріває, а зовсім не тоді, коли вже назріли життєві запити.


ЗНЯТИ ЗВИНУВАЧЕННЯ, з промови А. Журавського при відкритті Печорської

сільськогосподарської дослідної станції в 1911 р.

Що ми знаємо зараз про величезну територію Росії – Північ? Лише те, що це царство глибоких

боліт, котрі розтануть до кінця літа, лише те, що сільське господарство на півночі не має

щонайменшого серйозного економічного значення.

Зняти ці звинувачення з величезної Російської Півночі – ось завдання Печорської

сільськогосподарської дослідної станції.


ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ, зі спогадів Д. Руднєва

Кожному, хто вивчає Печорський край, неминуче доводиться вчиться у Андрія Володимировича

Журавського, видатного фанатика і піонера освоєння Півночі, який проклав нам шлях до його

багатств ціною власного життя.


НАВІЖЕНИЙ АВАНТЮРИЗМ, з розвідки Г. Шморгунова «А. В. Журавський – засновник

сільськогосподарської науки на європейській Півночі Росії»

З архівних матеріалів видно, з якою напругою доводилося А. В. Журавському відстоювати свою

ідею. Його експедиції, досвід з вирощування сільськогосподарських культур кваліфікувалися

багатьма царськими чиновниками, як непотрібна затія, пов’язана з даремною витратою державних

коштів, як «навіжений авантюризм». І це ще – найм’якші оцінки.

Щоб спростувати це упередження, А. В. Журавський на селянських ділянках проводить

дослідження з вирощування сільськогосподарських культур «без технічних удосконалень, але із

застосуванням прополювання і підгортання овочів». Визріли ячмені, озиме і ярове жито, овес,

ярова пшениця, льон, коноплі, картопля. Тобто вже тоді, за дотримання простих прийомів

вирощування Журавський північніше 65° п.ш. одержував урожаї, яким і сьогодні можуть

позаздрити землероби середньої і навіть чорноземної смуги Росії.

Переконливо довівши можливість північного землеробства, Журавській відзначає, що

рослинництво тут все ж таки повинне грати другорядну роль. На перше місце він ставить

тваринництво, переробку рослинних ресурсів в масло і сир.

Життя підтвердило справедливість його думки про виняткову цінність північної флори в створенні

скоростиглих стійких сортів. На основі печорських дикорослих популяцій в республіці створено

сорт конюшини «Печорський покращений», який в світовій колекції займає одне з перших місць

за скороспілістю, продуктивністю, довголіттю, морозостійкості і стійкості до захворювань.


ПОЛЯРНИЙ МІКЛУХО-МАКЛАЙ, з повісті Л. Смоленцева «Печорська далечінь»

Створити тримовний словник Андрій Журавський задумав не випадково: по-перше, такого

словника ще не було; по-друге, для інородців і ізгоїв-старообрядців царський уряд шкіл не

відкривав, а тому вся літературна спадщина Печорського краю таїлася в усних легендах,

переказах, билинах. Як же зачерпнути мудрість з цієї комори, не маючи ключа до неї?

...А тут зачастив до мене колишній листоноша, а потім сторож станції Григорій Васильович Носов

– Гриша-Глухар (Чухар) по-місцевому. Повідав старик багато чого. І все додавав:

– О-ох, Миколайович, розворушив ти старизну-то. Дак ото розпізнай правду про вбивство

заступника нашого. Адже серед білого дня життя позбавили...

– Хто вбив Журавського?

– Убив звісно хто – писар Задачин. А ось хто руку його націлив – досі не знаємо. Ти б відвідав в

Куйбишеві невінчану дружину Журавського – світлу голівоньку Ольгу Василівну. Багато вивідав

би.


ВБИВСТВО, ШВИДШЕ ЗА ВСЕ, БУЛО ЗАМОВНИМ, з інтерв’ю Я. Носова Є. Суворову

«Печорський літописець»

Я знаю, ви були ініціатором створення декількох краєзнавчих музеїв. Це, напевно, непросто?

– Не те слово. Щоб для районного краєзнавчого музею перевезти в Усть-Цильми будинок

Журавського, який знаходився в дев’яти кілометрах звідси, я 183 рази звертався до різних

інстанцій, починаючи з сільради і доходячи до Москви.

...Під час своїх експедицій він неодноразово наражався на смертельну небезпеку, був на межі

життя і смерті. Розбивалися човни, на яких сплавлялися бурхливими річками, тонули кораблі, а він

рятувався і продовжував свій шлях, виконуючи поставлені цілі.

А убив його пострілом з рушниці лиходій, майстер мокрих справ, якийсь Задачин, за кличкою

Голка. У нього і до Журавського були на совісті вбивства політичних засланців в Пінезі, і після

Журавського в громадянську війну він багато душ занапастив.

А Андрій Володимирович боровся з свавіллям чиновників, вступався за всіх принижених і

ображених. Місцеве населення і політзасланці його дуже любили. Адже він дуже багатьом

допомагав ще й по господарству в розведенні худоби і нових сортів сільськогосподарських

культур.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...