Детенгоф Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Детенгоф Александр [Справочник-дайджест] 7 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ДЕТЕНГОФ Олександр Карлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, журналіст, педагог. Псевдонім – Ал. Молотов.

З дворянської родини.

Народився 2 (14) лютого 1842 р. в м. Новомиргороді Єлизаветградського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – місто Кіровоградської області України).

Помер в 1910 р. Точні дата і місце – не встановлені.

Навчався в воронезькому Михайлівському кадетському корпусі (з 1853), закінчив Павловський

кадетський корпус (1862).

Служив в Інженерній академії, Київському військовому окрузі, був вихователем київської

Володимирської військової гімназії, оренбурзького Неплюївського кадетського корпусу, першого

московського кадетського корпусу.

Учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр. – був ад’ютантом командира 5-го понтонного

батальйону 3-ої саперної бригади.

Друкувався в газетах «Київське слово», «Киянин», журналах «Російська школа», «Спостерігач»,

«Вісник виховання», «Російський архів», «Шкільний огляд», «Бесіда», «Сім’я і школа».

Як літератор в газеті «Киянин» дебютував рецензією «Російський театр в Києві» (1865).

Потім настала черга повістей «З нотаток російського офіцера», «На новий шлях. Із зізнань

втомленої людини» (обидві – початок 1870 рр.), «Без забобонів» (1901), оповідання «Ніщенко і

Сипайлов» (1903), нарисів і статей «З пам’ятної книги вихователя» (1885), «Наша молодь» (1890),

«Картинки сімейного виховання» (1891), «Теорія і практика закритих шкіл» (1893), «Сім’я як

основа виховання» (1894).

Перу Д. Також належать книги: двотомник «Відгомін 60-х рр. Нариси і оповідання А. Молотова»

(1893), «Забутий герой. Зі спогадів старого сапера» (1905), стаття «Виворіт війни» (1905).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – А. Чехов, І. Нікітін, О. Мельников, К. Дестомб, М. Де-

Пуле та ін.


***

ВАРТО СПРОБУВАТИ

, з творчого кредо О. Детенгофа

Не можна осягнути неосяжне, але спробувати варто.

НАВІЩОСЬ ХОДИТЬ, зі спогадів О. Лазарєва-Грузинського

Серед інших курйозів колись в Москві вийшла брошура, яка потрактувала Чехова як якогось

відокремленого філософа; насправді Чехов не терпів самоти і усамітнювався лише від

несимпатичних йому людей, від людей настирливих і таких, що не представляли для нього

інтересу. Проте навіть і від цих людей він не завжди усамітнювався. У свій час його здолав

белетрист Сергій Філіппов котрий видавав якісь путівники і друкував оповідання в «Російських

відомостях».

– Приходить, сидить цілими годинами, – скаржився мені Чехов, – і цілими годинами розповідає

якусь нісенітницю.

– Та що саме?

– А біс його знає що!

Чехов махнув рукою.

...С. Філіппов діставав Чехова в будинку Корнєєва, а коли письменник переїхав на Малу

Дмитрівку, в будинок Фірганга, прийшовши якось увечері, я застав невідомого мені дідуся з

німецьким прізвищем (Детенгоф – авт.), який був теж любив поговорити, і як тільки я

прислухався до його мови, на мене війнуло С. Філіпповим. Чехов сидів в кріслі... і здавався

стомленим. На щастя, дідусь з німецьким прізвищем скоро пішов, Чехов пожвавився.

– Хто це? – запитав я.

– Письменник. Замучив. Заговорив.

– Що ж він пише?

– Якісь статті в «Спостерігачі». Під псевдонімом «Молотов». Ви не читали?

– Ні. А навіщо він до вас ходить?

– А біс його знає навіщо!

Проте навіть від С. Філіппова, навіть від «Молотова» Чехов не намагався усамітнитися; не

намагався тому, що був не відокремленим, а незвичайно «суспільною» людиною.