Гейбо Иосиф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ГЕЙБО Йосип Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий льотчик, політик, мемуарист.

З міщанської родини. Батько, Гейбо І., – залізничний робітник.

Народився 24 квітня 1910 р. в с. Валуйському Війська Донського Російської імперії ( нині – с.

Валуйське Станично-Луганського району Луганської області України).

Помер 16 квітня 1992 р. в м. Самарі РФ. Похований на міському цвинтарі.

Закінчив курси підготовки сільських учителів (1929), Луганський залізничний технікум, 9-у

Військову школу пілотів, курси удосконалення офіцерського складу при Чкаловській авіаційній

школі (1944), академію Генерального штабу (1949).

Працював учителем (1929-1930), служив льотчиком і командиром низки підрозділів

винищувальної авіації (1934-1947), начальником Армавірського вищого військового авіаційного

училища (1949-1955).

Учасник боїв на Халхін-Голі, радянсько-фінського збройного конфлікту, Великої Вітчизняної

війни. Здійснив 420 бойових вильотів, провів 44 повітряні бої, збив 16 літаків супротивника.

Герой Радянського Союзу (1945).

Депутат Верховної Ради Молдавської РСР.

Перу Г. належить книга спогадів «Йшла двадцята хвилина війни».

З 1946 р. – почесний громадянин м. Братислави Чехословаччини (нині – столиця Словаччини).

Увічнений на Алеї Героїв м. Армавір Краснодарського краю РФ.

У м. Самарі РФ на будинку, в якому мешкав наш земляк, відкрито меморіальну дошку (2008).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Д. Панов, С. Грицевець, Д. Суяков, І. Подгорний, В.

Степічев, П. Коробков, С. Горюнов, О. Осадчий, Л. Торопов, І. Іванов, А. Бойченко, О. Саломатін

та ін.

***

ВСТАВАТИ – ЩОНАЙРАНІШЕ

, з життєвого кредо

Й. Гейбо

Хто рано встає, тому Бог дає.

МАЛИЙ МАЛА МЕНШИЙ, з повісті В. М’ясникова «Відбою не буде»

У 1919 році від тифу померла мати Текля Олександрівна. Додому з цвинтаря повернулися в

сутінках. Світло не запалювали, придавлені горем, мовчки сиділи напотемки. Зрештою, протяжно

зітхнувши, батько вимовив:

– Що поробиш? Житимемо, як і жили...

Вдавлюючи мостини, пройшов до лампи, підвішеної до стелі, чиркнув сірником. Неспокійний

язичок полум’я освітив заплаканих діточок, що тісно притиснулися одне до іншого на широкій

лавці, яка ще пахла смолою. Шестеро їх, але тільки Броніслава з Петром ще які не які помічники.

Інші – малий мала менший. Олені – 3 роки, Олександру – 4, не набагато старші й Марія з

Йосипом. Як вони тепер без матері? Привести до будинку мачуху? Звичайно, серед них

трапляються навіть дуже хороші жінки, проте зустрічаються і такі, що не приведи боже!

– Житимемо, як і жили, – повторив Іван Казимирович. – А за господиню, Броня, ти. Іншої хазяйки, донько, в будинку не буде..

Для маленьких Гейбо почалося нелегке життя. Сім ротів, а працівник – один. Мати якось уміла

зводити кінці з кінцями, у Броніслави ж це не завжди виходило, хоча і дуже старалася. Оттож

Йосі, як і його старшим братикам і сестричкам, чи до школи було? Про шматок хліба довдилося

міркувати.

НІМЦІВ НЕ ЗБИВАТИ, зі спогадів Й. Гейбо

З початку 1941 року почастішали випадки порушення повітряного простору... Німецькі літаки

намагалися щонайглибше проникнути у бік Львова, Києва. Пролітали уздовж залізниць, крутилися

над містами. Фотографували і засікали розташування радянських військ і різних військових

об’єктів. ...Нам, льотчикам-винищувачам, надійшла команда: порушників перехоплювати, але не

збивати. Навіть не змушувати до посадки, а витискувати назад за кордон. Тільки записувати місце

і час порушення, тип літака і де залишив межі країни.

...Знову ожив телефонний апарат. Чортихнувшись, узяв слухавку. Знову комдив.

– Оголошуйте у полку бойову тривогу. Якщо з’являться німецькі літаки – збивати!

У телефоні двзвякнуло, і розмова урвалася.

– Як збивати? – захвилювався я. – Повторіть, товаришу полковнику! Не витискувати, а збивати?!

Проте слухавка мовчала. Знову запалили світло, комісар встав і почав швидко одягатися.

– Що там? – запитав він.

– Бойова тривога, – відповів я.

Були близько четвертої ранку 22 червня 1941 року...

ПОСАДИВ ЛІТАК, СТІКАЮЧИ КРОВ’Ю, з кореспонденції Г. Улаєва «Повітряний бій майора

Гейбо» в газеті «Правда»

Майор Йосип Гейбо відомий як сміливий і досвідчений повітряний боєць, досвідчений командир.

Учора він знову продемонстрував свою майстерність в повітряному бою проти фашистських

мерзотників.

Мужньо повів своїх вихованців майор Гейбо на ворога. У цьому бою він збив 2 фашистські літаки: Ме-109 і Ю-88. У гарячій сутичці отримав декілька поранень, але не залишив управління літаком.

Напружуючи усі сили, він повів машину на свій аеродром і приземлився.

З ВИМКНЕНИМ ДВИГУНОМ, з книги Й. Гейбо «Йшла двадцята хвилина війни»

Круто і глибоко відвертаю вліво, готуючись знову зайти в атаку. І раптом – різкий біль у стегні.

Відходжу убік від групи, поряд зі мною тримається наш винищувач, але його бортовий номер

роздивитися не вдається. В очах вже злегка темніє, одяг швидко стає мокрим від крові.

Кров.. Це дуже небезпечно для льотчика. Втрата крові, як говорив нам лікар, може привести до

несподіваної непритомності. Ще він говорив, що при пораненні краще всього відразу ж

вистрибувати з парашутом. Інакше втратиш свідомість і впадеш разом з винищувачем.

Аеродром недалеко. Сісти, схоже, зумію. А якщо все ж непритомність? Стрибати? Шкода літака.

Це важко пояснити, але льотчик устигає зріднитися з бойовою машиною, іноді навіть думає про

неї, як про живу істоту. До того ж, в полку і так вже немало втрат в техніці, приєднуватися до

«безкінних» мені не з руки.

Аеродром вже ось він, рукою подати. Пора прибирати газ. Та ба! Важіль застряг – і ні з місця.

Потім вже, після посадки, з’ясувалося, що сектор газу заклинило кулею... Доведеться сідати з

вимкненим двигуном, з ходу, по прямій. Дуже складна справа.

Втрата крові давалася взнаки. Часом в очах темніло, голова починала крутитися, нудило. Мабуть, тому я запізнився вимкнути двигуна. Земля нестримно летіла прямо на мене. Сильний поштовх, і

мій «І-16», приземлившись з перельотом і на підвищеній швидкості, покотився, здригаючись і

стрибаючи, вже за межами посадочної смуги. Давлю на гальма,однак це погано допомагає, трясе

немилосердно. Нарешті «яструбок» зупиняється у високій траві...

ВИГРАВ НЕРІВНИЙ БІЙ, з повідомлення Радінформбюро від 29 червня 1941 р.

Наші бойові льотчики відважно б’ються з супротивником, постійно пам’ятаючи про взаємну

допомогу ...в бою. Льотчик-орденоносець капітан Гейбо, виручаючи товариша, вступив в бій з

двома фашистськими літаками, прикрив вихід товариша з бою і змусив супротивника відступити.

На чолі невеликої групи винищувачів він атакував 18 німецьких бомбардувальників і спонукав їх

до втечі.

«СТРИБАЙ!», з інтерв’ю Л. Торопова О. Коритову

– Таке психологічне запитання. Коли Вас збили, і Ви говорите, пискливий голос Вам

кричав: «Стрибай, стрибай». А ось якби Вам жінка кричала, радистка якась?

– Я думаю, однаковою була б реакція.

– Ми розмовляли з однією радисткою, вона на передовому пункті наведення була. І говорить, що

командир дивізії Гейбо, це командир 6-ої винищувальної дивізії Гейбо постійно їй наказував:

– Нумо кричи йому, нехай стрибає!

– Тому, що льотчики тягнули до останнього, дуже багато гинуло, згорало, розбивалося. Усі

намагалися літак посадити. А коли вона починала кричати, вони слухалися її й стрибали.

ГОТОВІ ДО ВИКОНАННЯ НАКАЗУ, з книги С. Гречка «Рішення приймалися на землі»

6-а гвардійська винищувальна дивізія прибула в підпорядкування 5-ої повітряної армії..., коли

армійська оперативна група управління і штаб розташовувалися неподалік від Плоєшті.

...Полковник Й. І. Гейбо прибув на армійський КП, аби доповісти командувачеві про бойовий

склад дивізії. Високий, худий, з обпаленим обличчям, із слідами опіків на обох руках, він здався

мені спочатку хворим, який ще не очуняв від ран. Проте голос його звучав твердо, упевнено.

Строго дотримуючи військового ритуалу, доповів, що увірена йому дивізія повністю готова до

бою. Нічого не просив у командарма, ні на що не скаржився. Просто сказав, що він сам,

командири полків Куделя, Михалюк і Смоляков, усі льотчики дивізії чекають бойового наказу і

готові його виконати.

– Не поспішаєте, полковнику. Давайте усе по порядку, – заявив у відповідь Горюнов. – Розкажіть

спочатку про себе. Мені, командувачеві армією, це теж необхідно знати. Сідайте й розповідайте, Йосипе Івановичу, – кивнув він на стілець. – Де воювали?

Лаконічне перерахування фронтів. У перший день Великої Вітчизняної брав участь в п’яти

повітряних боях з ворожими «месерами» в районі Дубно, був збитий, поранений. Друге важке

поранення отримав в повітряному бою під Ленінградом: літак спалахнув у повітрі, впав у районі

Пулкова.

Поставлене дивізії нове бойове завдання – прикривати з повітря війська, які вели важкі бої за

оволодіння містами Арад і Беюш, і одночасно не допустити проникнення ворожих

бомбардувальників в район зосередження кінно-механізованої групи – полковникЙ. І. Гейбо

сприйняв як високе довір’я командування. ...Ми швидко переконалися, що гвардійці 6-ої

винищувальної авіадивізії зразково виконували обіцянку, дану їх командиром.

ПЛІЧ-О-ПЛІЧ, з статті Д. Хазанова «1941. Гіркі уроки: війна в повітрі»

Ті командири, які зустріли війну поблизу кордону, далеко не всі святкували День Перемоги в

діючій армії. Вдалося простежити за долею декого, хто служив у червні 1941 р. в Україні.

Пройшовши довгими шляхами війни, полковник Й. І. Гейбо закінчив її на 2-му Українському

фронті, командуючи 6-ою гвардійською Сегедською Донською винищувально-авіаційною

дивізією. Пліч-о-пліч з ним в Угорщині в 1945 р. билися гвардійські корпуси, очолювані

генералами І. Д. Підгорним і В. В. Степичевим.

ПОЩАСТИЛО, бувальщина

Й. Гейбо повертався з чергового бойового завдання. Його «І-16» рівно йшов курсом, звично гудів

мотор. Зненацька льотчик угледів справа німецький «Месершмітт» – усього метрах в тридцяти.

Пізніше командир згадував: «От і все, – промайнуло в голові. – Відлітався, Йосипе».

Було зрозуміло, що літак Й. Гейбо – уже в перехресті прицілу противника.

«Я виразно розрізняв дуло гармати «Ерлікон» і два кулеметні дула, спрямованих точно на мою

кабіну. Не встигну і пальцем ворухнути, як з них виплеснуться блідо-жовті язички полум’я».

Проте очікувані постріли все не лунали.

І що це? «Месершмітт», круто здибившись, різко відвернув і помчав геть.

Чому ж не збив радянського льтчика фашист? Найімовіріше, у німця або набої закінчилися, або

електроспуск зброї відмовив.

Словом, нашому землякові неабияк пощастило.