Безродная Юлия (fb2)

- Безродная Юлия [Справочник-дайджест] 23 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:





БЕЗРІДНА Юлія Іванівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург. Справжнє прізвище – Яковлєва Юлія Іванівна. Одна з світових зачи-

нательок жіночого роману.

З чиновницької родини.

Народилася в грудні 1858 р. (січні 1859) в м. Василькові Київської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Київської області України).

Померла 16 червня 1910 р. у м. Двінську Російської імперії (нині – м. Даугавпілс, Латвія).

Похована на місцевому православному цвинтарі.

Закінчила жіночий пансіон графині Лєвашової у Києві (1875), вчилася на історико-

філологічному факультеті петербурзьких Вищих жіночих бестужевських курсів (1879-

1882).

Член Вільного економічного товариства.

Друкувалася в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Саратовський щоденник»,

«Південь», «Русь», журналах «Вісник Європи», «Російська думка», «Російське багатство»,

«Світ божий», «Нове слово», «Північний вісник» та ін.

Як літератор дебютувала в журналі «Світ» оповіданням «На чисте повітря» (1878).

Потім настала черга роману «Минуле» (1887), оповідання «Великодушний Голіаф» (1895), повістей Б. «Золоте дно» (1907), «П’ятий акт» (1909), «Життя пройшло» (1912).

Наша землячка – автор п’єс «Перлинне намисто» (1902), «Тінь» (1910).

Її перу також належить збірник «Офорти» (1892).

П’єса «Перлинне намисто» йшла на сцені петербурзького Театру літературно-художнього

товариства, однак вона була вилучена з репертуару на вимогу військового міністра О.

Куропаткіна «за виставлення офіцерів в ганебному вигляді».

Що стосується особистого життя, то поет М. Мінський, заради одруження на нашій

землячки, поміняв віру і прийняв православ’я (1882).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Короленко, М. Вагнер, П. Биков, В. Дмітрієва, М. Ганфман-Іполитов, В. Сірошевський, К. Лєткова, П. Мокієвський, В. Лесевич та ін.


***

БІЛЬШЕ ЧИТАТИ

, з письменницького кредо Ю. Безрідної

Читання відволікає від поганих вчинків.

ПРОДАЛИ В ЗВІРИНЕЦЬ, з оповідання Ю. Безрідної «Як спіймали мавпу»

Величезний індіанський ліс нерухомо застиг, обійнятий полуденною спекою. Тихо стояли

густі магнолії і високі пальми, переплетені повзучими рослинами. Було так тихо.

Але здалека почулися звуки, – ніби хтось сокирою прорубував собі крізь гущавину

дорогу. Змія витягнула ще вище голову, аби подивитися в чому справу, але, побачивши

натовп людей, шиплячи, поповзла швидше в гущавину.

Звуки сокири ставали все яснішими. Ось нарешті в прорубаному проході з’явилося

декілька індійців; ноги і груди їх були голі й розписані різноколірною фарбою. На голові

їх колисалося чудове пір’я райських птахів і папуг. За ними йшло двоє європейців,

одягнених з головою в сірі полотняні балахони.

– Тепер треба йти тихо, – сказав вожатий індієць ламаною англійською мовою, – я бачив

сліди мавп...

Європейці стали прислухатися, проте не могли вловити жодного звуку.

...Травою просувалося ціле стадо мавп. ...Старий ватажок раптом побачив одного з

європейців, який, захоплений цікавістю, висунув голову із-за товстого пальмового

стовбура.


1

Миттєво стихли веселі крики. Мавпи завмерли на секунду, а потім почали стрибати з

дерев стрімголов, одна за одною, не забуваючи, втім, захопити з собою більше апельсинів.

Коли всі зібралися, ватажок знову сталь попереду стада, і мавпи зникли так швидко, що

європейці не встигли навіть побачити, в який бік вони втекли.

– От досада! – сказав один з них: – дивилися, дивилися, а жодної не зловили.

Ніби у відповідь на це, з-під апельсинового дерева почулося тужливе завивання. Мисливці

побачили там крихітну мавпочку. Ймовірно, мати похапцем забула про неї, малятко

відстало від дорослих і тепер тужливо пищало, закликаючи батьків.

Через хвилину у відповідь на заклик пролунав тривожний крик, і на сусідньому дереві

з’явилася мати, котра поспішала до свого дитинчати. Ось вона вже протягнула до нього

руки, як раптом із-за кущів пролунав постріл, і бідна мати із стогоном схопилася за груди, а потім бризнули на траву і червоні краплі крові.

...Малятко з криком скочило на груди матері й тужливо стогнало, ніби плакало, до тих пір, поки мисливці не понесли її з собою.

...Через деякий час до трупа мавпи підійшли її товариші. Вони обступили її, штовхали, брали за руку; але, переконавшись, що вона вже мертва, з жалібними криками підняли її

собі на плечі і понесли кудись далеко в гущавину.

Маленьку мавпочку відвезли на кораблі далеко-далеко від рідного лісу і продали в

звіринець.


ЩЕЗ ЕНТУЗІАЗМ, з оцінки оповідання Ю. Безрідної «Життя збігло» Ф. Волховським

Для людей, котрі присвятили життя служінню своєму народу років 40-45 тому, всі ці

розчарування звучать дивно і всі ці розчаровані і передчасно постарілі молодики і дівиці, за всієї їх національної і духовної спорідненості, за всієї їх симпатичності, є досить

чужими,




«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики