Андриевский Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

абсолютно непотрібну

«підлість». Він з тупою покірністю вислухав ці свої безрадісні думки. Він до них звик. Він тільки

знав, що жахливішого за те, що трапилося, він ще ніколи не робив.

…Ні до себе, ані до вбитої він не відчував особливого жалю. Себе він судив строго й не міркуйте, що це було лицемірство.

P.S. Іванова визнали винним в навмисному вбивстві без заздалегідь обдуманого наміру і засудили

до шести років каторжних робіт.

ПОДВІЙНА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ, з листа А. Чехова С. Андрієвському

У мене промови таких юристів, як Ви, Коні й ін., викликють двояку цікавість. У них я шукаю, по-

перше, художніх достоїнств, мистецтва і, по-друге, того, що має наукове або судово-практичне

значення.

БІЛЯ ПЕТРОПАВЛОВСЬКОЇ ФОРТЕЦІ, з вірша С. Андрієвського

У самых вод раскатистой Невы,

Лицом к лицу с нарядною столицей,

Темнеет, грозный в памяти молвы,

Гранитный вал с внушительною спицей.

Там виден храм, где искони внутри

Опочивают русские цари,

А возле стен зарыты коменданты,

И тихий плач в гробницы льют куранты,

И кажется, на линию дворцов,

Через Неву, из недр иного света,

Глядят в столицу тени мертвецов,

……………………………………

Но я люблю гранитную ограду

И светлый шпиль при северной луне,

Когда куранты грустную руладу

Издалека разносят по волне.

Они поют в сияющем тумане

О свергнутых земных богатырях,

О роскоши, исчезнувшей в нирване,

О подвиге, задавленном впотьмах, –

О той поре, где всякий будет равен,

И, внемля им, подумаешь: «Коль славен...»

БІЛЯ ТРУНИ ДОСТОЄВСЬКОГО, реквієм С. Андрієвського

Вокруг столпившиеся тесно,

Придя, откуда, – неизвестно,

Питомцы дум его стоят:

Учитель спит… они молчат,

Ребенок – дочь у изголовья,

С невинной верой на лице,

Пришельцам всякого сословья

Дарит на память об отце.

Цветы с венков его надгробных…

Глубокий мир в устах незлобных!

Но в ком найдет слова любви

Убогий, падший, маловерный?

Кто им, как жрец нелицемерный,

Поднимет взоры от земли?

Туманный день, больной и хмурый,

Как скорбный склад его ума,

Весь заслонен его фигурой…

И жизнь печальна, как тюрьма,

Куда вносил он утешенье…

Прими немое поклоненье

За жизнь страданья и заслуг,

Разбитых душ любимый друг.