Кресова книга справедливих [Ромуальд Недзелько] (fb2) читать постранично, страница - 111

вивезення в рамках совєтської депортації, арештів німецькою поліцією, вивезення на роботу до Німеччини, а також про ситуації, коли росіяни або німці скасовували знищення або відпускали на волю заарештованих. Переселені на Волинь чехи, зазвичай прихильні до поляків, часто надавали їм притулок. Нечисленні євреї, які пережили винищення, знаходили жертовну підтримку серед польських жителів (усі, далеко не поодинокі випадки, відомі зі свідчень очевидців, зафіксовані в часописі «На рубежі» та в книжці В. i Є. Сємашків), а також українських сімей.

(обратно)

22

Пор. подібного роду чіткий та однозначний приклад: У липні 1943 р. один з членів УПА попередив мешканців колонії Широка (Горохівський повіт, Волинське воєводство) про нібито заплановану німецьку пацифікацію. Він рекомендував втікати не поодиноко, лише групою, та прямувати в сторону поляни під лісом, де він сам про них потурбується. Прибувши на місце, поляки були оточені УПА та розстріляні (W. i E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 134).

(обратно)

23

Для контрасту див. село Озеро (Луцький повіт, Волинське воєводство) та село Байківці (Тернопільський повіт), рідкісні приклади виконання наданих гарантій безпеки.

(обратно)

24

AW, II/36, Свідчення Станіслава Блажеєвського, с. 20.

(обратно)

25

Польсько-радянські партизанські угрупування, що діяли на Кресах, a також «винищувальні батальйони», мають незаперечні заслуги для оборони польського цивільного населення, однак не завжди (і не в кожній місцевості) було так добре. Спогади ветеранів про-совєтської партизанки іноді однобічно величально прикрашені, в свою чергу література, яка стосується ВБ (у відповідь на образливий закид, що всі їхні види служили НКВС інструментом подолання «незалежної конспірації»), вказують, швидше, на світлі сторони їхньої діяльності. Доки тема залишається занедбаною (праці M. Юхневича на сьогодні є явно недостатніми), важко знайти суворий об’єктивізм в оцінці конкретних подій.

(обратно)

26

Z. Janicki, W obronie Przebraża i w drodze do Berlina, Lublin 1997, с. 52–53.

(обратно)

27

Як підкреслює Тадеуш A. Ольшанський, «значна частина українців (особливо старшого покоління, якого слабше торкнулася воєнна деморалізація) однозначно засуджувала вбивства, хоч не завжди мала відвагу їм протистояти, а частина засуджувала також вигнання поляків. І дуже багато поляків врятували своє життя завдяки попередженням, а то й активній допомозі своїх українських сусідів або зовсім чужих їм людей. Дані про такі факти можна знайти майже в кожному польському свідченні у спогадах з тих років. А треба знати, що українці, які допомагали полякам, наражали себе на страшну помсту своїх земляків» (Konflikt polsko-ukraiński 1943–1947, http://www.ji.lviv.ua/n20texts/pol/olszanpol.htm#pp14; український варіант: «Ї» 2001, № 20).

(обратно)

28

До основних джерел, які варто було б врахувати, належать українські свідчення, опубліковані, зокрема, у варшавському тижневику «Наше слово», тижневику «Волинь» (що виходив у Луцьку), збірнику 1947. Пропам’ятна Книга, серії Закерзоння (т. 1–5) та кількох інших томах спогадів, а також документи, зібрані Євгеном Місилом у публікації Repatriacja czy deportacja. Przesiedlenie Ukraińców z Polski do USRR 1944–1946, т. 1–2, Warszawa 1996–1999.

(обратно)

29

S. Stępień, Akcja „Wisła”. Propozycje do podręczników szkolnych i materiałów pomocniczych dla nauczycieli, [у:] Akcja „Wisła”, red. J. Pisuliński, Warszawa 2003, с. 207–208.

(обратно)

30

Максим Боровець «Тарас Бульба», засновник перших загонів українського партизанського руху за незалежність, протиставляв себе людиновбивчим методам прихильників Степана Бандери, однак його підвладні також брали участь, принаймні в деяких нападах, на польське населення, звідти такий несправедливий поділ.

(обратно)