Маркевич Игорь [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

МАРКЕВИЧ Ігор Борисович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: французький.

Диригент, піаніст, композитор.

З дворянської родини. Дід, Маркевич М., – історик і етнограф, автор п’ятитомної «Історії

Малоросії», якому Т. Шевченко присвятив вірша «Бандуристе, орле сизий».

Народився 14 (27) липня 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 27 березня 1983 г. в м. Антибі (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.

Спеціальної освіти не має, навчався в Парижі у відомих на той час композиторів.

Брав участь в італійському Русі Опору (1939-1945), працював викладачем диригування у

Зальцбурзі (1949-1956), керівником паризького (Франція) «Оркестру Замурзо» (з 1957),

монреальського (Канада) симфонічного оркестру, гастролює країнами Європи, Латинської

Америки, Японії.

Лауреат премії Шарля Кро (1958).

Кавалер золотої медалі «Партизан Північної Італії» (1946).

В якості композитора дебютував п’єсою для фортепіано «Весілля» (1924).

Потім настала черга симфонієтти (1928), кантат для сопрано й чоловічого хору з оркестром,

«Concerto grosso» (обидві – 1930), концерту для фортепіано з оркестром (1931), балетів «Ребус»

(1931), «Політ Ікара» (1933), кантати «Псалом» (1934), ораторій «Втрачений рай» (1935), «Гімн

коханню», «Нове століття» (обидві – 1937), концертної обробки «Музичної пожертви» І. Баха

(1938), ораторії «Лоренцо Чудовий» (1941).

Перший виконавець музики балету Стравінського «Орфей», а також «Симфонії псалмів».

М. віддавав перевагу великим формам за участю хорів і солістів, але чудово диригував і

мініатюрами. Його виконання вражало стрункістю втілення композиторського задуму, завдяки

чому складні для виконавців і слухачів добутки ставали простими і ясними.

Всього репертуар нашого земляка нараховував понад 300 музичних добутків різних композиторів

різних стилів і епох.

Друкувався в італійських партизанських газетах, журналі «Музичне життя».

Як письменник дебютував книгою «Зроблено в Італії» (1946).

Потім настала черга енциклопедичного видання всіх симфоній Бетховена, статей «Мистецтво

диригування в наш час», «Диригент, оркестр, партитура» (обидві – 1963), книг «Органний пункт»

(1959), «Сучасне і минуле» (1980). Остання залишилася незавершеною.

Через хворобу батька сім’я М. емігрувала до Швейцарії ( 1913).

Серед друзів та близьких знайомих М. – В. Маяковський, А. Корто, Н. Буланже, С. Лифар, Ф.

Шаляпін, І. Стравінський, С. Прокоф’єв, П. Дюк, С. Дягілєв, К. Леві, Б. Христов, Г. Вишневська, А. Тосканіні, С. Ейзенштейн, В. Фуртвенглер, Б. Вальтер, К. Ростан, Б. Барток, Г. Шерхен, В. Рієті

та ін.

***

НЕ БОЯТИСЯ «НУЛЯ»,

з життєвого кредо І. Маркевича

Не боятися починати з нуля.

УСВІДОМЛЮВАВ СЕБЕ СЕРЕД РУЇН, з книги І. Маркевича «Зроблено в Італії»

Довелося звикати бути цивільним (по завершенні другої світової війни – авт.). ...Мені здавалося, що я нова людина, яка живе в новому світі, котрий сам намагався усвідомити себе серед руїн...

Я був дуже старим композитором далеких часів і зовсім молодим диригентом – у майбутньому.

КОРЕНІ ПАМ’ЯТАЮ, з листа І. Маркевича М. Аносову

Якщо я подав думку дати коли-небудь курс диригування, то це тому, що я був гордий і щасливий

внести щось у країну, яка, незважаючи на довгу відсутність, завжди є для мене чимось

найдорожчим.

МУЗИКА, МОВ КРИШТАЛЬ, з рецензії Е. Франко

Слухач, зштовхнувшись з потужними кульмінаціями, з проникливим ліризмом, з пластичною і

прозорою, як гірський кришталь, музикою, відчуває подив і замилування талантом композитора.

МИСТЕЦТВО, НАУКА Й УПРАВЛІННЯ, з нарису С. Разумової «Маркевич Ігор Борисович»

Його прадід по батьківській лінії, Микола Андрійович М., – відомий український історик і

етнограф, був зв’язаний дружбою з Глинкою й навіть допоміг йому з твором «Руслан і Людмила»

(дописав частину віршів для Балади Фіна); будучи музикантом-аматором, створив один з перших

вокальних добутків на слова Т. Шевченка, виданих за життя поета («Сирота»); відомі також його

політичні зв’язки з декабристами Рилєєвим, Бестужевим, Пестелем і Граббе.

Дід, Андрій Миколайович М., – блискучий віолончеліст, учасник численних концертів, де він

виступав разом з А. Рубінштейном, М. Римським-Корсаковим, О. Глазуновим; один із засновників

Петербурзької консерваторії, член-засновник Російського музичного товариства.

Дід по