Линниченко Иван (fb2)

- Линниченко Иван [Справочник-дайджест] 21 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ЛИННИЧЕНКО Іван Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, архівознавець, краєзнавець, громадський діяч.

З педагогічної родини. Батько, Линниченко А., – викладач.

Народився 12 (24) жовтня 1857 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Помер 7 червня 1926 р. в м. Сімферополі СРСР (нині – столиця Автономної Республіки Крим

України).

Закінчив 1-у Київську класичну гімназію (1875), Київський університет св. Володимира (1875-

1879).

Працював викладачем Новоросійського (1884-1885; 1895-1920), Московського (1888-1894)

університетів, вчителював у Сімферополі (1921-1926).

Член-кореспондент Імператорської академії наук (1913).

Іноземний член Краківської академії наук.

Член Товариства любителів російської словесності при Московському університеті.

Голова Одеського слов’янського добродійного товариства ім. святих Кирила і Мефодія (1903-

1910).

Голова Одеського бібліографічного товариства (1910-1912).

Спеціалізувався з проблем історії Староруської держави, російсько-польських відносин і

Галицької Русі XIV-XV ст.

Друкувався в газеті «Кримський вісник», журналах «Київська старовина», «Російська думка»,

«Праці Київської духовної академії», «Вісник Європи», «Читання Товариства Нестора-літописця»,

«Нотатки Одеського імператорського товариства історії і старожитностей», «Юридичний вісник»,

«Журнал міністерства народної освіти», Вісті Академії наук», «Архів повідомлень Московського

археологічного товариства».

Як вчений дебютував працею «Взаємні стосунки Русі і Польщі» (1884).

Потім настала черга наступних історичних доробків: «Сучасний стан питання про обставини

хрещення Русі» (1886), «Архіви в Галіції» (1888), «Наукове значення західноросійської історії»

(1889), «Шлюбні розлучення в південно-західній Русі і Польщі» (1890), «Критичний огляд

сучасної літератури з історії Галицької Русі» (1891), «Юридичні форми шляхтянського

землеволодіння і доля староруського боярства» (1892), «Нововідкрите свідоцтво про час великого

князя Ізяслава Ярославича», «Риси з історії станів в Південно-західній (Галицькій) Русі XIV-XV

ст.» (обидва – 1894), «Грамоти галицького князя Лева і значення підроблених документів, як

історичних джерел» (1904).

Наш земляк – автор низки літературознавчих розвідок, серед яких: «Нові матеріали до біографії

Гоголя» (1896), «Життєва драма Пушкіна» (1899), «Альфред де Мюссе» (1900), «Бєлінський в

боротьбі слов’янофілів і західників» (1901), «Душевна драма Гоголя» (1902), «Gogoliana» (1908),

«Листи Тургенєва до Міницького» (1909), «Джерело одного з оповідань Л. М. Толстого» (1912).

Його перу також належать археологічні дослідження «Звіти про археологічні з’їзди і розкопки»,

Посуд із знаками», «Знахідка орнаментованих кісток мамонта».

Серед друзів та близьких знайомих Л. – М. Грушевський, С. Мокржецький, А. Маркевич, П.

Ардашев, С. Попов, В. Філоненко, О. Деревицький, Д. Айналов, В. Вернадський, П. Сушкін та ін.


***

НЕ ЗАДКУЄМО

, з професійного кредо І. Линниченка

Історія не задкує.

УКРАЇНЦІ І РОСІЯНИ – БРАТИ НАВІКИ, з статті І. Линниченка «Малоросійське питання і

автономія Малоросії»

Я повторюю і готовий це повторити тисячі разів:

1. Наше нинішнє завдання – створити не силоміць, а переконанням згуртовану націю зі всіх

народів, що складають нашу державу.

2. За національної єдності в правовій державі місцеві племінні інтереси не постраждають; за

свідомої, дружної роботі для однієї загальної мети всі місцеві особливості можуть безперешкодно

розвиватися. Що може мати правова держава проти розвитку місцевої мови, місцевих звичаїв,

проти релігійних обрядів окремих національностей?

3. Ярі націоналісти виходять з твердження, що всі прибутки місцевого господарства повинні йти

виключно на потреби виключно своїх. Але ж держава дає захист всім, вона страхує безпеку

окремих частин, окремих осіб; засобів місцевих органів недостатньо для такої страхування, і вони,

не маючи можливості застрахувати майно і життя своїх співчленів, перестраховують їх у держави

– крупнішого страхового товариства.

4. Народна маса до питань політичних, форм суспільного і місцевого устрою абсолютно байдужа.

Для неї найважливіші питання життя – питання економічні. А природно, що тільки в крупній

державі такі питання можуть одержати найсприятливіше для народу розв’язання (наприклад, при

насиченні даної території населенням – еміграція в інші області держави).

5. ...Фантазерам-утопістам увижається відродження старої Гетьманщини, в якій нібито населення

жило на абсолютно демократичних початках і благоденствувало. Такі фантазери дуже погані

історики. Добрий демократичний устрій з безконтрольною старшиною на чолі, яка зібрала

колосальні латифундії, на яких працювали, по суті, ті ж кріпаки-посполиті!

6. Землі, зайняті малоросійським населенням, дуже великі; у них немає загальних




«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики